10. Рівні соціально-трудових відносин.

Соц-труд вiдносини – це комплекс взаeмовiдносин мiж iхнiми сторонами – найманими працiвниками та роботодавцями, суб'eктами i органами сторiн за участi держави (органiв законодавчоi та виконавчоi влади) i мiсцевого самоврядування, що пов'язанi з наймом, використанням, вiдтворенням робочоi сили та спрямованi на забезпечення високого рiвня життя особистостi, колективiв та суспiльства в цiлому.

Відповідно до соціально-економічного простору, у якому взаємодіють суб’єкти в сфері праці, та враховуючи персоніфікацію цих суб’єктів прийнято розрізняти рівні реалізації СТВ

Виділяють наступні рівні СТВ:

-індивідуальний

-груповий.

-змішаний

-організації(підприємства)

-галузі

-регіону.

Рівень соціально-трудових відносин залежить від особливостей суб’єктів соціально-трудових відносин і визначається властивостями соціально-економічного середовища в якому функціонують відповідні суб’єкти. При індивідуальному рівні взаємопов’язаними суб’єктами можуть бути: робітник – робітник; робітник – роботодавець; роботодавець – роботодавець. На груповому рівні виявляється взаємозв’язок в соціально-трудових відносинах між об’єднаннями робітників (профспілками) і об’єднаннями роботодавців. На змішаному рівні – між робітниками і державною; роботодавцем і державою.

Кожному рівню соціально-трудових відносин властиві свої специфічні предмети відносин і відповідні взаємозв’язки між ними.

На рівні підприємства відносини можуть мати поперемінно індивідуальний, колективний або змішаний характер. Результатом цих відносин мають бути трудовий договір, колективний договір. На регіональному рівні мають місце як індивідуальні, так і, здебільшого, колективні та змішані відносини між суб’єктами, що функціонують на цьому рівні. Результатом цих відносин є регіональна угода (територіальні та інші об’єднання) роботодавців; окремі організації галузевих профспілок (обласні комітети, ради); профспілкові об’єднання (обласні федерації). На галузевому рівні відносини мають колективний характер. Роботодавців представляють галузеві міністерства і відомства, об’єднання роботодавців, що утворюються галузевою ознакою. Наймані працівники реалізують своє право через власні організації і об’єднання – галузеві профспілки.

На національному рівні сторону роботодавців репрезентує як уряд, так і національні об’єднання роботодавців різних форм власності та господарювання. Представництво найманих працівників на національному рівні реалізують профспілкові об’єднання, що діють автономно, однак координують свою діяльність, проводять консультації з найважливіших соціально – трудових питань. Результатом переговорів на національному рівні є укладання генеральної угоди.

11.Характеристики предмета соціально-трудових відносин.

Предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями, досягти яких прагнуть люди на різних етапах діяльності. Предметами СТВ на індивідуальному рівні є сторони трудового життя людини: трудове самовизначення, фахова орієнтація; професійне навчання; найм та звільнення; соціально-професійний розвиток, підвищення кваліфікації, винагорода за працю...

Предметами СТВ на виробничому (мікроек) рівні, наприклад, між найманими працівниками та роботодавцями може бути кадрова політика, яка включає весь спектр діяльності організації з управління персоналом і (або) її окремі елементи: атестація кадрів, економічне зростання підприємства (організації), контроль та аналіз трудової діяльності, організація праці, оцінка ефективності праці, нормування праці, трудові конфлікти та їх розвиток, трудова мотивація.

Предметами СТВ на територіальному рівні є спільні для економічно активного населення адміністративної одиниці трудові проблеми, наприклад, створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, рівень професійної підготовки працівників, стан соціальної інфраструктури регіону, покращення екологічної ситуації та ін.

Предметами СТВ на галузевому рівні є специфічні питання конкретної галузі. Це може бути нормування праці; встановлення для підприємств галузі мінімальних гарантій з.п. та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки виробництва; забезпечення належних умов праці; встановлення мінімальних соціальних гарантій і пільг та ін.

Предметами СТВ на національному (макроекономічному) рівні є основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо гарантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; створення сприятливих умов для підприємницької діяльності; забезпечення мінімальних гарантій в оплаті праці та інших мінімальних соціальних гарантій; збереження навкол природного середовища тощо. Мегаекономічний рівень (глобальний)-зрост вміру глобалізації економіки та суп життя загалом.

Складові предмета СТВ :

- СТВ зайнятості; - СТВ, пов’язані з правилами вн. розпорядку; - СТВ, пов’язані з умовами та охороною праці; - СТВ, що виник у зв’язку з розвитком персоналу; - СТВ, пов’язані з організацією індивідуальної та колективної праці;

- СТВ, у зв’язку з оцінюванням індивідуальних якостей і результатів роботи; - СТВ, що виникають у зв’язку з винагородою за послуги праці;

- СТВ, пов’язані з дотриманням норм трудового законодавства угод і договорів.

13. Методи регулювання соціально-трудових відносин. Методи поділяються на:

1. Методи формальної регламентації «продуктом» яких є певні норми, процедури, регламентовані забов’язання у складі законодавчих актів, угод, договорів, контрактів, правил.

2. Методи неформальної регламентації «продукт» яких набуває усних домовленостей, забовязань і тд.

За харак-м керівного впливу на СТВ наявні методи їх регул:

1)методи прямого впливу

2)непрямі методи

3)методи самоуправління

Залежно від видів регулювання:

1. Нормативно – правові методи – є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування). Передбачається регулювання СТВ застосуванням норм законів, постанов уряду, указів Президента.

2. Програмно – цільові методи передбачають розроблення й застосування програм у соціально – трудовій сфері, які залежно від рівня реалізації поділяються на національні, регіональні, галузеві та програми виробничого рівня. (Програми зайнятості населення).

3. Адміністративно – розпорядчі та організаційно – упорядкувальні методи застосовуються переважно на рівні підприємств і організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі роботодавець – адміністрація, адміністрація – наймані працівники тощо.

4. Суть договірних методів, що використовуються в соціально – трудовій сфері, пов’язана з проведенням консультацій, переговорів між соціальними партнерами та укладанням системи угод і договорів на різних рівнях СТВ.

5. Застосування погоджувально–арбітражних, посередницьких, примірних методів має мати на меті запобігання трудовим конфліктам та згладжувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.

6. Використання партисипативних методів передбачає запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організаційно-управлінських нововведень.