Тема 12. Судовий розгляд 108

127. Суд і сторони в судовому розгляді 110

128. Межі судового розгляду. 113

129. Підготовча частина судового засідання. 116

130. Судове слідство, суть, зміст, завдання, значення. 119

131. Визначення обсягу та порядку дослідження доказів 120

у судовому слідстві. 120

134.Призначення та проведення експертизи в суді. 126

137. Огляд місця події в стадії судового розгляду. 128

140. Судові дебати та останнє слово підсудного 129

141. Рішення, якими закінчується судовий розгляд. 131

142. Поняття, види вироків 136

143. Питання, які вирішуються судом при постановленні 138

вироку. 138

Тема 13. Перевірка судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальних справах 143

147. Форми перевірки судових рішень. Підстави для зміни або ска­сування судових рішень. 143

153. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке не набрало законної сили, судом касаційної інстанції. 149

Тема 14. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили 150

154. Касаційне оскарження і внесення касаційного подання на рішення, які набрали законної сили: порядок, строки та суб'єкти. 150

155. Процесуальний порядок перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, судом касаційної інстанції. 151

156. Відновлення справи у зв'язку з нововиявленими 152

обставинами. Судовий розгляд подання про перегляд справи 152

у зв'язку з нововиявленими обставинами. 152

157. Перегляд судових рішень у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. 153

158.Перегляд судових рішень у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. 154

Тема 15. Виконання вироку, ухвали та постанови суду 154

159.Виконання вироку, ухвали і постанови суду як стадія кримінального процесу. Питання, які можуть бути вирішені у стадії виконання вироку, ухвали і постанови суду. 154

Тема 16. Окремі види провадження у кримінальному процесі 155

160. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів: 155

сутність, особливості. 155

161. Особливості досудового та судового провадження 156

у справах про злочини неповнолітніх. 156

162. Провадження у справах осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. 157

163. Процесуальний порядок застосування примусових заходів медичного характеру 158

164. Провадження у справах приватного обвинувачення: 158

поняття, особливості порушення, судового розгляду. 158

Тема17. Міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства 159

165. Поняття та напрями взаємодії установ юстиції держав у кримінальному судочинстві. 159

166. Правове регулювання міжнародного співробітництва 160

у кримінальному судочинстві. 160

168. Порядок зносин суддів, прокурорів, слідчих 161

з компетентними органами іноземних держав. 161

1 Види експертиз і підстави їх призначення зазначені в постанові Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і ци­вільних справах» від 30 травня 1997 року (із змінами від 25 травня 1998року). Рекомендації адресовані судам, але вони мають значення і для осіб, які здій­снюють досудове провадження.

Цей вид речового доказу відрізняється від інших тим, що на такі предме­ти не було безпосередньо спрямоване злочинне посягання. Для того щоб ці предмети могли бути використані як речові докази, необхідно достовірно вста­новити, що вони нажиті саме злочинним шляхом та виключити можливість будь-якого іншого походження цих грошей і інших цінностей.

1 Згідно з Указом Президента України «Про ліквідацію окремих військо­вих апеляційних та військових місцевих судів, внесення змін до мережі і кіль­кісного складу суддів військових апеляційних та військових місцевих судів» від 06.07.2006 № 599 на даний момент є тільки один такий суд.

Суддя вирішує питання про можливість видачі обвинуваченого, користу­ючись положеннями міжнародних угод, зокрема Конвенції про правову допо­могу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року та Протоколом до цієї конвенції від 3 березня 1998 року; Євро­пейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року та Додатковим протоколом 1975 року і Другим додатковим протоколом 1978 року до Конвенції, а також двосторонніми угодами України з іншими державами.

Зазначимо, що в ст. 246 КПК передбачено, що справу можна повернути ва додаткове розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб лише за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника (не названо потерпілого та його представника) А в ст. 237 КПК вказано, що суддя з'ясовує питання про наявність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, за клопотанвям прокурора обвинуваченого, його захисника або законного представника, по­терпілого чи його представника. На наш погляд, у ст. 246 КПК має місце про­галина законодавства, адже немає принципових перешкод для того, щоб ви­ключити потерпілого та його представника з числа осіб, за клопотанням яких суддя може ухвалити розглядуване рішення.

На жаль, Пленум Верховного Суду України не завжди послідовно ви­словлює рекомендації щодо підстав повернення справи на додаткове розсліду­вання. В постанові № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідаль­ності» містяться вказівки щодо можливості направляти справу на додаткове розслідуваная з дотриманням вимог ст. 246 або ст. 281 КПК, якщо суд при по­передньому або судовому розгляді не зможе усунути неповноту або неправиль­ність, допущену органами дізнання або досудового слідства (п.2); в постанові Nfe б від 30 травня 2008 року «Про практику застосування кримінально- процасуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції», в п. 12 зазначено, що перелік підстав для поверненя справи на додаткове розслідування (ст. 246 КПК) є вичерпним, а в п. 10 указано, що справу можна повернути на додаткове розслідування на під­ставі ст. 246 КІІК, якщо при проведенні досудового слідства не були виконані обов'язкові слідчі дії, зокрема, не було проведено експертизу. Але відсутність висновку експерта слід розглядати як неповноту, що не може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

1 Під обвинуваченням у даному випадку слід розуміти обвинувачення в матеріально-правовому сенсі, тобто опис того діяння, яке інкриміноване об­винуваченому. В структурі такого обвинувачення можна виділити: фабулу обвинувачення, тобто докладний опис діяння, яке вчинено обвинуваченим, із зазначенням місця, часу, обставин діяння; юридичне формулювання, тоб­то стисле викладення суті обвинувачення із зазначенням юридично значу­щих ознак; правову кваліфікацію, тобто посилання на відповідну статтю КК (частину, пункт), а за необхідності — посилання і на інші нормативні акти. Фабула обвинувачення викладається в описовій частині обвинувального висновку (ч. 2 ст. 223 КПК), а формулювання та правова кваліфікація — в ре­золютивній частині (ч. 4 ст. 223 КПК).

1 Пленум Верховного Суду України в згадуваній постанові № 13 від 2 лип­ня 2004 року «Про практику застосування судами законодавства, яким перед­бачені права потерпілих від злочинів» пропонує в розглядуваних ситуаціях (якщо потерпілий відмовився подавати скаргу) закривати справу за відсутністю складу злочину, зазначивши, що це не позбавляє потерпілого права зверну­тися до суду зі скаргою о порядку приватного обвинувачення. Такі рекоменда­ції викликають заперечення. Адже йдеться не про те, що діяння не може роз­глядатися як злочин, а саме про відсутність скарги потерпілого.

вість вирішення відводу головою міжрайонного суду взагалі не враховує реа­лій судової системи України, в якій немає міжрайонних судів. Доцільно було

1 Докладне роз'яснення змісту таких обставин міститься в постанові Пле­нуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

¹ Зауважимо, що в даний час не можуть бути застосовані положення ч. 2 ст. б КПК, які передбачають, що суд за наявності підстав для застосування амністії в стадії судового розгляду ухвалює обвинувальний вирок зі звільнен­ням особи від покарання. Рішення суду залежить від того, що передбачає за­кон про амністію. Якщо цим законом передбачено звільнення особи від кримі­нальної відповідальності, то суд повинен закрити кримінальну справу.

2У винесенні саме вироку суду можуть бути зацікавлені близькі родичі по­мерлого обвинуваченого (підсудного), якщо, наприклад, будуть підстави вва­жати, що інший суд у порядку цивільного судочинства буде вирішувати пи­тання про відшкодування заподіяної злочином шкоди. В такому випадку при розгляді питання про цивільно-правові наслідки злочину для суду обов'язкові висновки, які містяться у вироку, з питань про те, чи мали місце такі діяння та чи вчинені вони певною особою (ч.4 ст.61 ЦПК).

3рушенні кримінальної справи, не вказано рішення судді про відмову в пору­шенні кримінальної справи, яке могло бути ухвалене в справі приватного об­винувачення. На наш погляд, тут має місце прогалина в законодавстві. Наявність нескасоваиого рішення судді про відмову в порушенні криміналь­ної справи повинно тягнути ті ж самі наслідки.

1 Зазначимо, що таке визначення поняття вироку не враховує реалій чин­ного кримінально-процесуального законодавства України, оскільки ст. 378 КПК передбачає можливість постановления вироку апеляційним судом при розгляді справи в апеляційному порядку.

»Таке роз'яснення міститься в рішенні Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року по справі за конституційним поданням МВС України від­носно офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (спра­ва про депутатську недоторканність).

1 В ст. 327 КПК передбачено, що суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК. Очевидно, законодавець допустив неточність, посилаючись на ст. 80 КК, що лередбачае звільнення від відбування покарання в зв'язку з закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку, при постановлены і обвинувального вироку правила ці сі статті застосувати не можна.