6.4. Порядок справляння мита та перерахування в бюджет

На відміну від більшості податків мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митно­му обкладенню, провадиться на базі їхньої митної вартос­ті, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Нараховані суми мита обов'язково записуються у ван­тажній митній декларації і підлягають сплаті платником з поточного рахунку (коли перетин кордону не дозволя­ється без сплати мита) або шляхом виписки векселів (якщо імпорт або експорт дозволяється з відстрочкою платежу до 90 днів).

Мито сплачується митним органам України, а за товари та інші предмети, які пересилаються в міжнарод­них поштових відправленнях, – підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державним митним комітетом України.

Мито вноситься до державного бюджету України.

Контроль за сплатою мита здійснюють органи митної та податкової служб. Податкові органи вправі перевірити діяльність митної служби щодо нарахування мита і мит­них платежів, а також порядок сплати мита конкрет­ним платником безпосередньо до Державного бюджету.

Враховуючи те, що перетнути митний кордон без сплати мита неможливо, відповідальності за несплату не існує. Виключенням є вексельні розрахунки, за якими дозволяється сплата мита на протязі 90 днів. При не-погашенні векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платни­ком, або банком, який акцептував вексель.

Законодавством передбачено пільги щодо сплати мита, порядок повернення надміру сплаченого та стягнення недобраного мита. Так, сума надміру стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших пред­метів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення. Мито, не сплачене в терміни, на які було надано відстрочку та розстрочку сплати, а так само не сплачене в результаті інших дій, що спричи­нили його недобір, стягується за розпорядженням мит­них органів України в безспірному порядку.

Питання для самоперевірки:

1. Яка структура митних органів України?

2. Хто здійснює загальне керівництво митною спра­вою в державі?

3. Які види мита існують?

4. Яка мета використання спеціальних видів мита?

5. Чим відрізняються поняття "мито" і "митний збір"?

6. Який порядок і методика сплати мита?

7. Яке призначення Єдиного митного тарифу України?

8. Які види ставок передбачені законодавством України?

9. Які пільги передбачені щодо справляння мита?

10. Хто здійснює контроль за своєчасністю і повно­тою поступлення мита і митних зборів?

VII. Прибуткове оподаткування підприємств та організацій

7.1. Сутність та форми прибуткового оподаткування юридичних осіб

Прибуткове оподаткування підприємств та організа­цій завжди було в центрі уваги законодавців, які не­одноразово пробували вдосконалити його. Зміни об'єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів, в результаті за період 1991-1998 рр. утримання податку з прибутку регулювалось нормами чотирьох законів.

Так, в 1991 р. діяв Закон СРСР "Про податок з під­приємств і організацій", відповідно до якого об'єктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг),' інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму за­трат з цих операцій. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35%. Крім того, ставки податку на прибуток були дифе­ренційовані в залежності від сфери діяльності.

З 1 січня 1992 року був введений в дію Закон України "Про оподаткування доходів підприємств і організацій", згідно з якими об'єктом став валовий доход підприємст­ва, зменшений на суму матеріальних затрат і обов'яз­кових платежів. В об'єкт оподаткування крім прибутку були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18% доходу. Понижені ставки в розмірі 15% були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9% для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65%) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70%).

З 1 січня 1995 року даний Закон був замінений Зако­ном України "Про оподаткування прибутку підпри­ємств". Об'єктом оподаткування став балансовий прибу­ток підприємств, розрахований як сума прибутку від усіх видів діяльності за звітний період. ^Базова ставка податку складала 30%. Для підприємств агропромис­лового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій – 45%, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу – 60%.

З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податко­вого обліку".

Після введення даного Закону об'єктом оподаткуван­ня виступає розрахунковий прибуток, основою для ви­значення якого є валові надходження і витрати, які під­приємство понесло не за конкретно реалізовану продук­цію, а за певний період часу. Даний метод розрахунку об'єкту оподаткування носить назву "сальдового". В таких умовах платникам надається можливість пони­зити податковий прес на балансовий прибуток.

З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподатку­вання прибутку підприємств" (№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справ­ляння податку на прибуток.

Принципові зміни в законодавстві пояснюються тим, що раніше прийняті закони про податки керувалися неправильними посиланнями на те, що чим вищим є розмір штрафу, тим більше коштів надходить до бюд­жету, і в цьому зв'язку головною метою фінансових санкцій було зосередження на фіскальних функціях оподаткування – на поповненні дохідної частини дер­жавного і місцевих бюджетів.

Не менш важливою причиною, яка викликала необ­хідність змін та доповнень до податкового законодавства України, стало те, що законодавчі акти, прийняті в 1990-1996 рр., виявились недостатньо розробленими і недостатньо перевіреними практикою.