542 Модуль 3. Правове регулювання публічних доходів та видатків

Глава 21. Правове регулювання публічних видатків

543

соціальної спрямованості фінансових планів, відмова від залиш­кового методу фінансування соціальної сфери, подолання нега­тивних наслідків фінансової кризи, ощадливе й раціональне ви­трачання бюджетних ресурсів. Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси.

Фінансове планування здійснюють шляхом укладання фі­нансових планів — індивідуальних і зведених. Індивідуальні фі­нансові плани охоплюють баланси доходів та видатків підпри­ємств, кошториси бюджетних установ тощо. Зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, територіальні й галу­зеві. Загальнодержавними планами є зведений фінансовий ба­ланс, Державний бюджет, баланс доходів і витрат населення. Територіальні фінансові плани — це місцеві бюджети, зведені фінансові баланси територій, плани фінансових інститутів. До га­лузевих входять фінансові плани міністерств, відомств, корпора­цій, об'єднань тощо. Усі фінансові плани пов'язані між собою, що зумовлено юридичною та економічною природою бюджету¹.

Характерною рисою видаткових правовідносин є їх безо­платний характер, оскільки кошти з бюджету виділяють на виконання певних завдань і функцій уповноважених органів або фінансування загальнодержавних чи місцевих програм і без вимоги повернення. Отже, принцип безповоротності та безоплат­ності фінансування державних видатків означає виділення кош­тів без прямого їх повернення державі та без внесення до держав­них фондів коштів будь-якої платні за отримання цих коштів. Водночас економічний зиск держави у видатковій політиці по­лягає в тому, що непряме (опосередковане) повернення отрима­них від держави коштів реалізується в матеріальному збільшен­ні основних фондів у державній та комунальній виробничій і невиробничій сферах, зростанні прибутків державних та кому­нальних підприємств, підготовці кваліфікованих кадрів для су­спільства тощо.

Разом із тим виділення коштів на умовах кредитування пе­редбачатиме й повернення таких ресурсів, і їх оплатність.

Принцип цільового спрямування фінансування державних витрат полягає у необхідності суворого дотримання при здійс-

¹ Пацурківський II. С. Правові засади фінансової діяльності держави: проблеми методології / П. С. Пацурківський. -- Чернівці: Вид-во ЧДУ, 1997. — С. 180-181.

пенні видатків цілей та заходів, що фінансуються відповідно до затверджених фінансових планів. Тобто, якщо кошторисом бю­джетної установи передбачено певну суму, що має піти на фінан­сування поточних видатків протягом звітного періоду, таку су­му можна відпускати саме на фінансування поточних видатків (наприклад, виплату заробітної плати працівникам або фінансу­вання відряджень). Кошти мають відпускатися й використову­ватися в межах затверджених фінансових планів на підставі чіт­ко визначених нормативів.

Чинне законодавство чітко обмежує можливість використо­вувати кошти не за цільовим призначенням, оскільки існує за­гроза недофінансування планових видатків. Для дотримання принципів ефективності й збалансованості бюджетів відповідно­го рівня бюджетним установам заборонено здійснювати запози­чення в будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, окрім випадків, передбачених Законом про Державний бюджет України. У та­кий спосіб законодавець намагається уникнути відповідальнос­ті за рахунок бюджетних коштів у разі неможливості виконання бюджетною установою своїх зобов'язань за цивільно-правови­ми угодами, а також запобігати витратам бюджетних ресурсі» У зв'язку з неповерненням запозичених коштів третіми особами.

На підтвердження реалізації цього принципу в Україні 14.09.2002 р. було затверджено Концепцію застосування про­грамно-цільового методу в бюджетному процесі. Метою його є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюд­жетних коштів та результатами їх використання. Запроваджен­ня програмно-цільового методу в бюджетному процесі спрямо­ване, зокрема, на забезпечення прозорості бюджетного процесу, що чітко визначає цілі й завдання, на які витрачаються бюджет­ні кошти; на підвищення рівня контролю за результатами вико­нання бюджетних програм.

Ефективне використання коштів має на меті одержання су­спільно необхідного або бажаного результату за мінімаль­них витрат трудових і матеріальних ресурсів. Реалізація цього принципу на практиці означає вдосконалення форм і методів оперативного управління виробничого та фінансовою діяльніс­тю держави, розробку додаткових важелів і стимулів, спрямова­них на скорочення матеріальних втрат і непродуктивних витрат, інтенсифікацію виробництва й використання здобутків науко-