[Ред.] Генетика популяцій людини та українознавство

Генетичні дослідження української людності сприяють розв'язанню складних слов'янознавчих та українознавчих наукових проблем. Певно, незабаром можна буде поставити остаточну крапку у дискусії, що бере початок у ХІХ ст., щодо пріоритету народів (етносів) східнослов'янської мовної підгрупи на "кровну" (генетичну, біологічну) спадкоємність з територіально-племінними групами слов‘ян ранньофеодального періоду.

Сучасна українська етнічна популяція є однією з найбільших у Європі за кількістю та ареалом розселення. Це, а також історичні й фізико-географічні чинники сприяли формуванню серед українців великої кількості популяцій нижчого ієрархічного рівня. Незважаючи на генетичний обмін з іншими етносами українці є сьогодні відносно гомогенною етнічною популяцією (за всією сукупністю генетичних показників), чого не можна сказати, приміром, про італійців чи росіян.

Україна є об'єктивно існуючою біогеографічною реальністю, утвореною українською етнічною популяцією. Генетичні відстані між українцями й іншими сучасними народами характеризують біологічну спорідненість українців з ними.

Крім українських генетиків за міжнародними програмами українську етнічну популяцію активно вивчають російські генетики (Магаданська і Білгородська області, Краснодарський та Ставропольський краї, Львівська, Івано-Франківська, Хмельницька, Черкаська, Польтавська, Чернігівська, Сумська області)^[1].

Еволюційна теорія Ж.Б. Ламарка

Основний зміст концепції еволюції Ж. Б. Ламарка. Основним змістом цієї концепції є уявлення про напрямок і рушійні сили еволюції.

Ламарк виділяє два основних напрямки еволюції: градацію і пристосувальну диференціацію видів.

1) Градація — східчасте підвищення рівня організації. Пояснюючи суть цього напрямку, Ламарк підкреслює, що першими живими організмами, які виникли з неживої матерії, були найпростіші живі тіла. Подальший розвиток життя йшов від простого до складного. Такий процес підвищення рівня організації має східчастий характер ("сходи істот").

2) Пристосувальна диференціація видів. Розкриваючи сутність цього напрямку, Ламарк звертає увагу на те, що процес східчастого підвищення рівня організації можна простежити лише від класу до класу. Усередині класів градацію порушує вплив зовнішнього середовища, у результаті чого спостерігається процес пристосувальної диференціації видів залежно від різних умов існування.

Виділяючи цей напрямок, Ламарк постулює пристосувальний характер видоутворення. Таким чином, видоутворення, за Ламарком, відбувається шляхом безпосереднього пристосування до середовища.

Чинники (рушійні сили) еволюції. Виділивши два напрямки еволюції, Ламарк формулює уявлення про чинники, відповідальні за ці напрямки. їх, як і напрямків, також два.

1) Перший чинник — тенденція (прагнення) до удосконалення. Намагаючись виявити причини еволюції, Ламарк насамперед зупиняється на питанні про причини градації. На думку Ламарка, у живій природі існує фатальна неминучість, яка штовхає організми до підвищення своєї організації. Остання є наслідком тенденції до удосконалення, яке відображає "порядок речей", вкладений Богом у матерію при її створенні.

2) Другий чинник — прямий вплив середовища. Порушення правильної градації усередині класів є наслідком впливу різних зовнішніх умов, які змушують види змінюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.

Схема прямого впливу середовища така:

1) організми, що розвиваються, зазнають впливу зовнішнього середовища;

2) під впливом зовнішнього середовища виникають адекватні йому зміни, тобто пристосувальні, або доцільні, із чого випливає, що доцільність споконвічна;

3) зміни, які постійно виникають, успадковуються наступними поколіннями. Таким чином, Ламарк вводить у науку постулат про успадкування набутих змін.

При цьому відповідь організму на вплив зовнішніх умов відрізняється деталями й визначається організацією живих істот: вона неоднакова в рослин, нижчих і вищих тварин (тварини, які мають розвинуту центральну нервову систему).

У рослин і нижчих тварин пристосування виникають унаслідок безпосереднього впливу фізико-хімічних чинників зовнішнього середовища.

Вищі тварини, на думку Ламарка, здатні до "внутрішнього почуття" й виявлення "волі". Тому змінюваність вищих тварин Ламарк уявляє так:

а) змінюються умови середовища;

б) під впливом цих змін у тварин змінюються потреби;

в) під впливом змінених потреб змінюється поведінка й виникають нові звички;

г) у зв'язку з новими потребами й звичками тварини вправляють одні органи і не вправляють інші;

д) відповідно до нових потреб і звичок та під впливом тривалого вправляння або за відсутності такого відповідно відбувається зміна

органів (органи, які постійно задіяні, посилено розвиваються — наприклад, шия жирафа, — тоді як за тривалої відсутності

вправлянь вони атрофуються). У цьому сутність першого "закону Ламарка";

е) усі зміни, які виникли в такий спосіб, із часом успадковуються (другий "закон Ламарка").

Таким чином, прямий вплив середовища і є тим чинником, який відповідає за пристосувальну диференціацію видів (виникнення видів шляхом пристосування до середовища).

Оцінка еволюційної концепції Ж. Б. Ламарка. Оцінюючи концепцію еволюції Ж. Б. Ламарка, варто підкреслити її позитивні й негативні (які не витримали перевірки часом) сторони.

Позитивним у вченні Ламарка є насамперед те, що, на противагу уявленням креаціонізму, які панували в той час, він утверджував ідею змінюваності видів. Крім того, Ламарк запропонував одну з перших цілісних концепцій еволюції, у якій сформулював уявлення про напрямки еволюції і про рушійні сили, відповідальні за ці напрямки. При цьому Ламарк звернув увагу на "магістральний" шлях еволюції (ускладнення організації) і вказав на пристосувальний характер видоутворення.

Негативним (що не витримало перевірки часом) у вченні Ламарка є дуалізм (подвійність) його концепції. Останній полягає в тому, що в живій природі Ламарк виділяє дві групи ознак: основні (відповідальні за ускладнення організації) і пристосувальні (з якими пов'язане безпосереднє пристосування до середовища). Обидві групи ознак відірвані одна від однієї, тому що їх виникнення пояснюється дією зовсім різних причин (чинників еволюції). Так, якщо пристосувальні ознаки, за Ламарком, виникають лід дією матеріального чинника, до якого належать умови зовнішнього середовища, то основні риси організації, відповідальні за її ускладнення, є результатом дії чинника нематеріального — тенденції до удосконалення — чинника, що походить від первісного божественного поштовху.

Таким чином, процес прогресивної еволюції, за Ламарком, відірваний від пристосувального характеру еволюції в цілому.