4. Державне регулювання зовнішньоекономічних операцій

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності. В Україні на даний час сформувався досить широкий інструмент зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі з урахуванням стандартів, норм, правил і процедури, що склалися в міжнародному господарстві.

Від імені держави більшість заходів у сфері регулювання і контролю ЗЕД суб’єктів підприємництва здійснюють Міністерство економіки України, Державний митний Комітет України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України та їх органи на місцях.

ЗЕД суб’єктів господарювання регулюється такими нормативними документами:

• Закон України від 16.04.1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», зі змінами і доповненнями;

• Закон України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», зі змінами і доповненнями;

• Закон України від 23.12.1998 року №351-ХІV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі зовнішньоекономічної діяльності»;

• Указом Президента України від 04.10.1994 року №567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів», зі змінами і доповненнями;

• інші.

Основним законодавчим актом, що регулює питання у сфері ЗЕД є Декрет КМУ 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (він має силу Закону). Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих і нормативних актів, із цих питань Верховною Радою, Президентом України, Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення і підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

Для регулювання зовнішньої торгівлі держава використовує інструменти, які можна поділити на тарифні (тобто використання митного тарифу) і нетарифні (квоти, ліцензії, субсидії, демпінг).

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інні предмети, що ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону України «Про єдиний митний тариф» .

Єдиний митний тариф – це систематизований звід ставок мита, якими оподатковуються товари та предмети, що імпортуються в Україні.

Ставка ввізного мита як правило, встановлюється в процентах до митної вартості товарів (адвалерне мито). В окремих випадках ставки визначаються у встановленому грошовому розмірі за фізичну одиницю товару (штуки, метр, тонну, декалітр тощо) – специфічне. Використовується також комбіноване мито (адвалерне плюс специфічне).

Єдиний митний тариф України за розміром ставок диференційовано залежно від функцій, які повинне виконувати мито в економічній політиці держави

Ввізне мито обчислюється митними органами в національній валюті України, згідно із ставками, що діють на день подання митної декларації підприємством-імпортером. База нарахування – є митна вартість товарів, перерахована в гривні за курсом НБУ, тобто фактично сплачена на момент перетину митного кордону України.

Ступінь впливу держави на торгівлю в останні роки виросла завдяки багато в чому нетарифним обмеженням. Ці обмеження створюють значну невизначеність в міжнародній торгівлі через свій скритий характер, що дає можливість Уряду діяти більш безконтрольно .

Найбільш розповсюджена форма нетарифних обмежень – квота. Це обмеження в кількості або вартісному виразі обсягу продукції , дозволеної для ввозу (імпортна квота) або вивозу (експортна квота) за встановлений період. Держава здійснює квотування шляхом видачі ліцензій на імпорт. Експорт обмеженого обсягу продукції і в той же час забороняє неліцензійну торгівлю.

Негативним являється здатність монополізації економіки із-за обмеження цінової конкуренції, а також довільне , а тому за часту неефективне розподілення ліцензій (можливість корупції).

Для захисту національних виробників держава може не тільки обмежувати імпорт , а й заохочувати експорт. Одна з форм такого стимулювання – експортні субсидії, які являються пільгами для розширення вивозу товарів за кордон. Завдяки цьому експортери можуть продавати свою продукцію на зовнішньому ринку дешевше, ніж на внутрішньому. Виробникам, що отримують субсидію, стає вигідним продавати товар на зовнішньому ринку. Для цього їм необхідно знизити ціну.

Розповсюдженою формою конкурентної боротьби являється демпінг. В цьому випадку експортер продає товар на ринку по ціні нижче тієї, по якій він продав би на внутрішньому ринку своєї країни. Демпінг може бути наслідком зовнішньоторгової політики держави, якщо експортер отримує субсидію, або може стати результатом цінової дискримінації, коли фірма-експортер, являючись монополістом, добивається максимального доходу на зовнішньому ринку за допомогою зниження цін і збільшення продажу.

Протекціонізм потрібен для захисту молодих галузей промисловості. Їм треба час, щоб остаточно сформуватись і закріпити свої позиції на ринку. А наряду з тим протекціонізм знижує стимули до підвищення ефективності, в результаті становлення галузі може продовжуватись дуже довго.