2. Види фінансового контролінгу

Залежно від виконуваних функцій і методологічної підтримки фінансовий контролінг поділяють на стратегічний та оперативний.

Стратегічний фінансовий контролінг – комплекс функціональних завдань, інструментів і методів довгострокового (три і більше років) управління фінансами, вартістю та ризиками.

Завдання фінансових служб в рамках стратегічного фінансового контролінгу:

- визначення стратегічних напрямків діяльності підприємств;

- визначення стратегічних факторів успіху;

- визначення стратегічних цілей і розробка фінансової стратегії підприємства;

- впровадження дійової системи раннього попередження та реагування;

- визначення горизонтів планування;

- довгострокове фінансове планування: планування прибутків та збитків,cash-flow,балансу, основних фінансових показників;

- довгострокове управління вартістю підприємства та прибутками його власників;

- забезпечення інтеграції довгострокових стратегічних цілей та оперативних завдань, які ставляться перед окремими працівниками та структурними підрозділами.

Найважливіше завдання стратегічного контролінгу – забезпечення життєдіяльності підприємства в довгостроковому періоді на основі управління існуючим потенціалом та створення додаткових факторів успіху.

Взаємоузгодженість окремих цільових показників стратегічного та оперативного контролінгу досягається в результаті інтегрованої системи довгострокового та оперативного планування.

Оперативний фінансовий контролінг (на відміну від стратегічного) спирається переважно на внутрішні джерела інформації, зокрема дані рахунків прибутків і збитків, руху грошових коштів тощо. Основна увага при цьому концентрується на дослідженні таких співвідношень, як «доходи-затрати» та «грошові надходження – грошові видатки», у той час як стратегічний контролінг зорієнтований на аналіз шансів і ризиків, сильних і слабких місць.

Важливий елемент оперативного контролінгу – внутрішній консалтинг (консультування менеджменту підприємства, керівників структурних підрозділів, окремих стратегічних одиниць з питань оптимізації досягнення поставлених цілей та вирішення поточних проблем.

3. Система раннього попередження і реагування(српр)

Для підвищення ефективності процесів управління підприємством, а саме його фінансовою діяльністю необхідно використовувати не тільки аналіз, який базується на констатації фактів, а активна система попереджання, реагування і застосування, особливо до дії факторів, які підприємство не контролює. Необхідні умови для здійснення такої діяльності створює система раннього попереджання. (СРП).

Система раннього попереджання – це особлива інформаційна система, завдяки якій керівництво підприємства отримує інформацію о потенційній зовнішній і внутрішній небезпеках, для того, щоб своєчасно реагувати на них та попереджати їх вплив на функціонування підприємства. Задачею системи раннього попереджання та реагування в системі фінансового контролінгу являється управління ризиками неплатоспроможності. Для її рішення система повинна включати показники, що допоможуть відслідковувати динаміку неплатоспроможності, оцінювати ризик неплатоспроможності. Дана система показників повинна оцінювати кількісну й якісну структуру зобов’язань.

Система раннього попереджання та реагування - особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні ризики й шанси, які можуть насуватися на підприємство як із зовнішнього так і з внутрішнього середовища.

Етапи створення СРПР:

• виокремлення сфер спостереження;

• визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

• визначення цільових показників та інтервалів їх зміни в розрізі кожного індикатора;

• розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства ;

• забезпечення інформаційного зв’язку між джерелами інформації та її користувачами - керівниками всіх рівнів.

Індикатори раннього попередження групуються за такими блоками:

 загальноекономічні (розвиток економіки в цілому);

 ринкові (тенденції на ринку, в яких здійснюють діяльність підприємства);

 технологічні (поява на ринку нових процесів, методів, продуктів);

 соціальні (демографічна ситуація в країні, рівень мінімальної заробітної плати і т.д.);

 політичні (тенденції в економічному законодавстві, політика протекціонізму;

 внутрішн (показники, що розраховуються на базі внутрішнього управлінського обліку та звітності).

Одним із найважливіших інструментів СРПР та методом прогнозування банкрутства є дискримінантний аналіз. Це комплекс математичної статистики , за допомогою якого здійснюється класифікація досліджуваних одиниць (підприємств) залежно значень обраної сукупності показників відповідно до побудованої метричної шкали. Така шкала будується на основі досліджень фінансових показників великої кількості підприємств.

В теорії і практиці здебільшого розрізняють однофакторні і багатофакторні дискримінантні аналізи.

При однофакторному (одновимірному) аналізі віднесення підприємств до «здорових» чи «хворих» відбувається в розрізі окремих показників згідно побудованої шкали граничних значень досліджуваного показника.

Найважливішими моделями однофакторного аналізу є система Бівера та система Вайбеля.

Американець Бівер проаналізував 30 найчастіше вживаних у фінансовому аналізі показників, які поділив на 6 груп. В кожній групі вибрано найтиповіші показники, які склали його систему прогнозування:

1. Cash-flow / позичковий капітал;

2. Чистий прибуток / валюта балансу;

3. Позичковий капітал / валюта балансу;

4. Оборотні активи / поточні зобов’язання (показник покриття);

5. Робочий капітал / валюта балансу;

6. Очікувані грошові надходження за вирахуванням поточних зобов’язань / витрати підприємства (без амортизації).

Німець Вайбель запропонував здійснювати аналіз на основі розрахунку таких показників:

1. Позичковий капітал / валюта балансу;

2. Оборотні активи / поточні зобов’язання;

3. Сash-flow / поточні (короткострокові) зобов’язання;

4. Очікувані грошові надходження за вирахуванням поточних зобов’язань / витрати підприємства (без амортизації);

5. (Середній залишок кредиторської заборгованості / вартість закупок ) х 365;

6. (Середні залишки виробничих запасів / витрати сировини ) х 365.

Головний суперечливий момент однофакторного аналізу в тому, що значення окремих показників свідчать про позитивний розвиток, а інших – про незадовільний.

Один із шляхів розв’язання проблеми – багатофакторний аналіз. Найвідоміші моделі прогнозування банкрутства: тест на банкрутство Тамарі, модель Альтмана, модель Беермана, система показників Бетге-Хуса-Ніхауса, модель Краузе.

У зарубіжній практиці використовують моделі прогнозування банкрутства, найвідомішими серед яких є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Модель Альтмана була розроблена 1968 року на основі статистичного аналізу фінансових показників діяльності суб'єктів підприємництва. Цю модель називають 2-показником. Значення 2-показника обчислюють за формулою:

Z= 1,2A + 1,4B + 3,ЗС + 0,6Д + 1,0E,

де, А - робочий капітал / загальна вартість активів;

В - чистий прибуток / загальна вартість активів;

С - чистий дохід / загальна вартість активів;

Д - ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості;

Е - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Якщо значення < 1,8, то ймовірність банкрутства дуже висока.

Якщо = 1,81— 2,7, то ймовірність банкрутства висока.

Якщо = 2,71 —2,99, то банкрутство можливе.

Якщо = 3,0— імовірність банкрутства дуже низька. Точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 95%.

Модель Спрінгейта записується таким виразом:

Z = 1,3A + 3,07В + 0,66С + 0,4Д

де А - робочий капітал / загальна вартість активів;

В - прибуток до сплати податків / загальна вартість активів;

С - прибуток до сплати податків / короткострокові зобов'язання;

Д - обсяг продажу / загальна вартість активів.

Якщо значення менше ніж 0,862, підприємство є потенційним банкрутом з імовірністю 92%.

Для країн із перехідною економікою, яка характерна для України, використовують таку модель оцінки ризику банкрутства:

R = 8,38K1 + К2 + 0,054K3 + 0,63K4

де R — показник ризику банкрутства підприємства;

К1 - оборотний капітал / вартість активів;

К2 - чистий прибуток / власний капітал;

К3 - дохід від реалізації продукції / вартість активів;

K4 - чистий прибуток / загальні витрати.

Якщо значення Z до 1,8 - імовірність банкрутства висока, якщо в рамках 1,8 - 2,67 - не можна однозначно визначити, якщо 2,67 і вище - ймовірність банкрутства низька.