Тема 5. Економіка інтелектуальної власності

5.1. Права на об'єкти інтелектуальної власності як товар

5.2. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

5.3. Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності

5.4. Показники ефективності використання інтелектуальної

власності

5.5. Економічний аналіз нематеріальних активів

Майнові права на об'єкти права ІВ мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці й можуть мати ціну. Особливості товару – інтелектуальна власність:

– корисність (якщо об'єкт ІВ нікому не потрібний, то він не може стати товаром);

– рідкість (об'єкт права ІВ по визначенню повинен бути новим, оригінальним, неповторним.)

– універсальність, тісно пов'язана з його оборотоздатністю, що припускає відчуження прав ІВ як від індивідуума, так і від підприємства.

За принципом «віддільності» права ІВ можна розділити на три групи:

1) права, віддільні як від індивідуума, так і від підприємства;

2) права, невіддільні від індивідуума;

3) права, невіддільні від підприємства.

Після того, як установлена ціна й термін служби об'єктів права ІВ, вони можуть бути поставлені на бухгалтерський облік у рядку балансу «Нематеріальні активи» (НМА).

На рис. 7 наведена класифікація НМА по правових ознаках. Бухгалтерський облік НМА здійснюється з урахуванням Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 8 «Нематеріальні активи» у розрізі груп, тобто сукупних однотипних по призначенню та використанню активів (рис. 8).

Рис. 7. Класифікація НМА по правових ознаках

Рис. 8. Класифікація груп НМА відповідно до бухгалтерського обліку

Згідно П(С)БО 8 до НМА належать немонетарні активи, що не мають матеріальної форми, які можуть бути ідентифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше 1 року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує 1 рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам. НМА в частині вартості об'єктів права інтелектуальної власності називають інтелектуальними активами (ІА).

Взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці в ринковий товар називають комерціалізацією об'єктів права ІВ. Основні способи комерціалізації об’єктів права ІВ наведені на рис. 9.

Рис. 9. Основні способи комерціалізації прав на об'єкти ІВ

Щоб продавати права на об'єкти ІВ або використати їх у власному виробництві, необхідно їх оцінити (визначити вартість).

Оцінка – комплекс заходів юридичного, економічного, організаційно – технічного й іншого характеру, спрямованих на встановлення цінності об'єкта оцінки як товару. Ціль оцінки й подальше її використання повинні бути чітко сформульовані, тому що від цього залежить стандарт оцінки, обсяг і структура необхідної для оцінки інформації, можливі рекомендації оцінювача. Стандарти оцінки - нормативно закріплені вимоги до виконання робіт експертом по оцінці.

Цілями, для яких потрібна оцінка, можуть бути: 1) майбутня угода із продажу або покупці оцінюваної власності; 2) розділ майна між власниками підприємства; 3) виділення з великого підприємства невеликої життєздатної фірми; 4) плановане поглинання одного підприємства іншим; 5) реорганізація фірми; 6) ліквідація підприємства; 7) оподатковування; 8) негрошові внески в інші компанії.

Підхід до оцінки вартості – загальний спосіб визначення вартості, у рамках якого використаються один або більше методів оцінки. На сьогоднішній день існує декілька підходів до оцінки ІВ. Переваги при виборі того або іншого підходу до оцінки залежать від наявності необхідної інформації, вимог покупців або власників об'єктів ІВ, економічної ситуації на момент оцінки (рис. 10).

Ринковий підхід	метод порівняння продажів об'єкта ІВ
	метод вартості заміщення
Витратний підхід	метод відбудовної вартості
	метод вихідних витрат
	метод розрахунку роялті
	метод виключення ставки роялті
	методи DCF
	методи прямої капіталізації
Дохідний підхід	експрес-оцінка метод надлишкового прибутку
	метод, заснований на «правилі 25%»
	експертні методи

Рис. 10. Зв'язок межу підходами й методами оцінки об'єктів права ІВ

При ринковому (порівняльному) підході використається метод порівняння продажів, коли актив, що розглядається порівнюється з аналогічними об'єктами ІВ або інтересами в цих об'єктах або із цінними паперами, забезпеченими невловимими активами, які були продані на відкритому ринку.

Двома найпоширенішими джерелами даних, використовуваними в порівняльному підході, є ринки, на яких продаються як інтереси у власності на аналогічні невловимі активи, так і деривативи (ф'ючерси й опціони). Повинна існувати обґрунтована база для порівняння, коли опір робиться на порівнянні об'єкти ІВ, які присутні в тій же галузі або бізнесі, що й розглянутий об'єкт ІВ, або в тієї ж, що реагує на ті ж економічні змінні.

Елементи порівняння, що розглядаються при відборі й аналізі угод із продажу: