22. Концепція індивідуалізованого суспільства за з.Бауманом.

Бауман говорить про те, що сучасне суспільство кардинально відрізняється від своїх попередніх форм людського існування, що виражається перш за все у втраченій збалансованості між суспільним і приватним, яка була покликана підтримувати стійкість соціального порядку. Ситуація сучасного суспільства склалась таким чином, що воно не визнає за необхідність сам діалог між суспільним і приватним.

На думку Баумана, характерним для індивідуалізованого суспільства є три головних ознаки:

1) втрата людиною контролю над більшістю значимих соціальних процесів;

2) зростаюча, у зв’язку з цим, невизначеність і прогресуюча незахищеність особистості перед обличчям змін, що нею не контролюються;

3) прагнення людини, що виникає в таких умовах, відмовитися від досягнення перспективних цілей заради отримання негайних результатів, що в кінці-кінців приводить до дезінтеграції як соціального, так і індивідуального життя. Як наслідок, суспільство початку XXI ст. характеризується, з одного боку, стрімким ускладненням економічних процесів, а з іншого – все більш явною фрагментарністю людського існування. Протиріччя між цими процесами і складає основну проблему сучасного суспільства; сьогодні можна помітити, що незважаючи на “індивідуалізацію” соціуму, в ньому перемагають саме тенденції до самодостатності господарських процесів, в той же час як соціальне начало стає все менш значимим. Саме в цьому приховується основна причина того, що сучасне суспільство пронизується антигуманізмом, а сучасна людина стає все більш дезорганізованою, обмеженою і безпорадною.

З. Бауман говорить про втрату контролю над найважливішими соціальними явищами і процесами, що призводить до паралічу політичної волі, втрати віри у те, що саме колективними зусиллями можна досягнути якогось результату. Друга фундаментальна якість життя сучасного індивідуалізованого суспільства бачиться автором у зниженні можливостей людини контролювати власну долю, у зростанні невизначеності людського буття; при цьому, він підкреслює, що відворотні сили глобалізації нав’язують людям розуміння цієї невизначеності як блага, як кращого із можливих варіантів. Третя найважливіша ознака життя сучасного суспільства, і на ньому автор зупиняється дуже детально, полягає в радикальному перегляді всієї системи цінностей. Головна роль належить тут відмові від досягнень людьми довгострокових цілей і завдань.

Всі ці якості і обставини життя людей знаменує собою зміст поняття “індивідуалізоване суспільство”. З. Бауман підкреслює, що існуюча сьогодні різновидність цього суспільства вкрай суперечлива в першу чергу тому, що індивідуалізоване суспільство сформувалось зовсім не в силу прагнень окремих індивідів, а в результаті дії об’єктивних, і навіть деперсоніфікованих, сил і тенденцій.

23. Критика постмодерністської соціальної теорії.

1. Постмодернистскую теорию критикуют за неспособность соответствовать научным стандартам модерна, стандартам, которых постмодернисты избегают, практически все, что говорят постмодернисты, расценивается модернистами как нефальсифицируемое, т. е. их идеи нельзя опровергнуть, особенно с помощью эмпирических исследований. Эта критика, предполагает наличие научной модели, существование реальности, поиск и существование истины

2. Поскольку знание, которое создается постмодернистами, нельзя считать совокупностью научных идей, постмодернистскую социальную теорию, может быть, лучше рассматривать в качестве идеологии.

3. Поскольку постмодернистов не сдерживают научные нормы, они вольны действовать по собственному желанию; «играть» с большим диапазоном идей. Ими предлагаются широкие обобщения, зачастую без необходимых ограничений.

4. Постмодернистские идеи зачастую носят столь неопределенный и абстрактный характер, что трудно, установить их связь с социальным миром. Кроме того, значения понятий имеют тенденцию меняться в рамках работ постмодернистов.

5 Несмотря на свою склонность к критике больших повествований, создававшихся теоретиками модерна, постмодернистские социальные теоретики нередко предлагают собственные разновидности таких повествований. Например, Джеймсона часто обвиняют в использовании больших повествований марксистской направленности и тотализаций.

6. В своем анализе постмодернистские социальные теоретики часто критикуют общество модерна, однако эта критика обладает сомнительной обоснованностью, поскольку обычно не имеет нормативного фундамента, чтобы высказывать такие суждения.

7. Вследствие отрицания значения субъекта и субъективности постмодернисты зачастую не формулируют теорию деятельности.

8. Постмодернистским социальным теоретикам нет равных в критике общества, но они не имеют ни малейшего представления о том, каким общество должно быть.

9. Постмодернистская социальная теория ведет к абсолютному пессимизму.

10. Хотя постмодернистские социальные теоретики борются с тем, что считают важнейшими социальными проблемами, они при этом нередко игнорируют явления, рассматриваемые многими как ключевые проблемы нашего времени.

11. Хотя среди феминистов можно найти приверженцев постмодернистской социальной теории, они же были особенно суровыми ее критиками. Феминисты, как правило, критически относятся к отрицанию постмодернистами роли субъекта, к их неприятию универсальных, общекультурных категорий (таких, как тендер и тендерное угнетение), их чрезмерному интересу к различиям, их отрицанию истины и неспособности разработать критическую политическую программу действий.

Критика постмодернизма носит тотальный характер (несмотря на то, что постмодернизм отрицает любую тотальность) и принадлежит как сторонникам современного искусства, так и его неприятелям. Уже заявлено о смерти постмодернизма (подобные эпатирующие высказывания после Р. Барта, провозгласившего «смерть Автора», постепенно принимают вид расхожего штампа), постмодернизм получил характеристику культуры second hand.