37. Освіта як фактор соціальної мобільності в умовах глобалізації. Університет як економічна корпорація. Споживання знань.

Процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із середовищем, що її оточує, пристосування до нього, оволодіння культурою, що нагромадило людство, її опанування.

Соціальна функція освіти містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень. Чим демократичніше є суспільство, тим в більшій мірі освіта « працює» як «ефективний соціальний ліфт». Вона дозволяє людині з нижчих страт в ієрархічній структурі суспільства досягти висоти соціального статусу, розширити набір своїх соціальних ролей.

Виховна функція освіти втручається в процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює само рефлексію – глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Урбанізаційна функція освіти розкриває її вплив на міграційні процеси.

Функція соціального захисту поширює потенціальні соціальні можливості людей у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.

Особливість університетів складається в їх корпоративності. Сьогодні університети під впливом зовнішніх факторів перетворюються на економічні корпорації, якими управляють як корпораціями, але корпораціями особливого типу – пов’язані з виробництвом і розповсюдженням знань. Всі рівні університетської структури самовизначаються за ознаками конкурентоспроможності і дохідності. І хоча ці принципи, що застосовуються до управління університетами, не у всьому звучать так само жорстко, як вони звучать у традиційних корпораціях, але від цього суть процесу не змінюється. Виникають нові ролі студентів, аспірантів. Тепер вони виступають в якості клієнтів корпорації, покупців на ринку освітніх послуг, що пропонуються університетом. І таким чином університет, як і будь-яка інша корпорація, стає залежним від споживачів – клієнтів.

Таким чином, ми можемо говорити про знання як про конкретний продукт. Що споживається покупцями. Якщо раніше знання, наука спирались на просвітницьку картину і розглядались в основному як як абсолютна цінність, то віднині переважає поняття «корисного зняння», тобто знання, обмеженого в принципі, сфокусованому на конкретиці і націленого на результат, що приносить негайну економічну вигоду.

Це призводить до «переналаштування» основних параметрів і всієї системи університетської освіти, а також веде за собою розвіювання образу вчених (як і викладачів) як людей, залучених до недоступних інших істин, перетворення їх на групу експертів, які не відрізняються від інших суб’єктів ринкових відносин. Віднині університет – це не храм науки, а ніби «ринок», при чому «ринок» у широкому сенсі цього поняття.

38. Основні парадигми ліберальної демократії.

Ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду обмежена правом, і громадяни мають свободу створення асоціацій для обрання свого представника на посаду у вільних виборах через визначені періоди часу.

Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін.

Ядром свободи є особисті права. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи. Влада, що порушує громадянську свободу, стає тиранією і знижує правомірність свого існування. Звідси висновок — політична влада не повинна бути абсолютною, незалежно від того, хто її здійснює — монарх чи народ.

Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою. Громадські сили можуть діяти тільки згідно з законом, перед яким усі рівні. Це "правління через закони, а не через людей ". Передбачається юридичний контроль за виконанням законів. У зв'язку з цим виникають два запитання.

Перше — хто повинен мати політичну владу, друге — які повинні бути межі політичної влади, незалежно від того, в чиїх руках вона знаходиться. Відповідь на перше запитання привела до ідеї" демократії, відповідь на друге — до ідеї лібералізму, згідно з якою держава, а в державі законодавча влада не можуть зазіхати на свободу особи, її безпеку, власність, свободу совісті, слова тощо.

Своєрідне розуміння співвідношення лібералізму і демократії знаходимо у Н. Боббіо. Він наводить дві інтерпретації поняття "свобода". Перша — свобода як право людини не бути зобов'язаною здійснювати певну дію. Це передбачає резервований за індивідом простір, який не може бути ніким зайнятий — ні іншими суб'єктами, ні державою ("заперечення свободи"). Друга — свобода як обов'язок людей підкорятися тільки законам, у розробці яких вони самі беруть участь ("позитивна свобода").

Лібералізм детермінує межі влади та функції держави. Демократія першочергового значення надає проблемі розподілу влади. Другою засадою ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Люди, вважав Б. Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана надійно забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.- Ж. Руссо, згода людей — основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір: кожна людина віддає свою особу під вище керівництво загальної волі і тим самим стає її учасником. Уся влада переходить до суверена, утвореного учасниками згоди. Отже, суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмежена силою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на грунті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними в силу права і згоди. Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділу влади. Ш. Монтеск'є писав, що політична свобода може бути виявлена лише там, де немає зловживання владою.

Отже, ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду є обмеженою, і громадяни мають свободу вибору представника на урядову посаду на певний період часу.