Поняття матеріальної культури

У сучасному суспільствознавстві точкою відліку в питанні про сутність поняття "матеріальна культура" (мова про це йшла в питанні: "Виникнення поняття культура") постала "кла­сична теоретична модель культури", яка була створена фран­цузькими просвітителями (Вольтер, Руссо, Гольбах).

Іноді їй дають назву "натуралістична модель", оскільки вона багато в чому ототожнювала культуру (на основі осмислення понять "обробка" і "друга (інша) природа" з предметно-речо­винними явищами, з продуктами людської діяльності (результа­тами матеріальної праці), створеними в результаті перетворен­ня природи. Але при цьому "друга (інша) природа", тобто куль­тура, не протиставлялась природі, а розумілась як вищий ща­бель розвитку природності людини, головною відмітною рисою якої взнавалися розум і природні людські потреби.

Пізніше марксистська філософія, створивши діалектико-ма-теріалістичну концепцію суспільства й історичного процесу, зба­гатила і змінила смисли, спочатку закладені в понятті "куль­тура" "просвітителями-натуралістами". Внаслідок цього вона дала принципово нову інтерпретацію матеріальної культури.

Марксистська інтерпретація виникнення і розвитку сусп­ільства підкреслила, що фундаментом суспільного життя по­трібно вважати виробничу діяльність, тобто працю як соціаль­ний процес, який забезпечує створення необхідних умов (на­самперед матеріальних) для існування людини і суспільства. Найбільш чітко така ідея висловлена К.Марксом (який у своїх роботах не "зловживав" терміном культура) у "Критиці Готсь­кої програми", де він, погоджуючись з ідеями Ф.Лассаля, підкрес­лив, що як "суспільне" явище "праця стає джерелом всього багатства і всієї культури". Цей історичний акт виникнення культури і виокремлення людини зі світу тварин К.Маркс пов'язує не з феноменом свідо­мості, мовою, магією, міфами (як це робило багато філософів до і після нього), а зі створенням матеріальної культури, тобто з виникненням такого процесу існування, коли індивіди поча­ли "створювати необхідні їм для життя засоби" (знаряддя праці, їжа, одяг, житло і т.п.) .

З виникненням людського суспільства у формі "племінної його організації" (що становить більшу частину історії люд­ства) створення матеріальної культури було колективним про­цесом і продуктом трудової діяльності всіх членів спільноти. Духовна культура, її створення були допоміжними елементами матеріального виробництва, додатковими чинниками, які забез­печували процес перетворення природи для виживання людей. І лише за часів рабовласництва відбувся такий суспільний поділ праці, при якому діяльність створення матеріальних та духов­них цінностей стала відносно самостійною, а в суспільстві відбув­ся поділ на групи, одні з яких більшою частиною забезпечували створення матеріальної культури, інші — духовної культури.

В цілому, марксистський підхід щодо розуміння першоос­нов і сутності матеріальної культури вважає, що суспільною системою, за допомогою якої відбувається створення та вироб­ництво матеріальної культури, а частково й її складовою, є:

— матеріальне виробництво як процес активного перетво­рення людиною природи з метою створення для себе необхід­них умов існування, видозміни предметів і сил природи для задоволення своїх потреб;

— матеріальні (продуктивні) сили як органічна єдність на­громадженої в результаті праці попередніх поколінь матеріаль­них цінностей та живої праці, тобто сукупність речових та особистісних елементів виробництва. Основні складові — предмет праці (наприклад, земля, сировина і т.д.), засоби та умови праці (інструменти, верстаки, машини, споруди, дороги і т.д.), людина (в аспекті технології "матеріального виробництва" — це її пси­хофізичні властивості;

— матеріальні (виробничі) відносини, тобто сукупність без­посередньо незалежних від свідомості між людьми відносин, які визначають характер руху суспільного продукту від його виробництва до споживання, а також детермінують характер ідеологіч­них відносин (політичних, правових, моральних тощо) й на їх базі значною мірою обумовлюють духовну культуру суспільства.

У сучасній літературі поширене досить однотипне її виз­начення. Матеріальна культура — це система цінностей, що є продуктом матеріального виробництва, які задовольняють ма­теріальні потреби людей, а також діяльність людей у процесі створення таких цінностей.

У деяких сучасних виданнях для того, щоб підкреслити сут­тєву ознаку культури як штучного утворення, як феноменів неприродного походження, автори запроваджують термін "ар­тефакти". Внаслідок чого визначення матеріальної культури виглядає так: "Матеріальна культура — це сукупність створе­них людиною матеріальних артефактів".

Найбільш традиційно структура матеріальної культури, як і культури в цілому, розглядається як відповідь на запитання, що і як створює людина.

Відповідь на запитання, що створює людина у процесі пере­творення природи (включаючи вже існуючі матеріальні арте­факти), розкриває ціннісний вимір культури, міру людського в людині та суспільстві. Це дає змогу оцінити матеріальні по­треби людини, способи їх задоволення, збагнути світ матері­альних цінностей, в якому вона живе. Через систему суспіль­них відносин, відтворюваних людьми, можна визначити соціаль­ний статус людини (наприклад, вищий, середній, нижчий клас, землевласник, робітник тощо), значущість її тілесних та ду­ховних властивостей і, таким чином, специфіку суспільного стимулювання до розвитку або приглушенню (наприклад, фізич­них чи духовних, особистісних чи колективних, творчих чи реп­родуктивних і т.п.) сил людини, а власне, й рис культури. У цьому вимірі культура постає як сукупність матеріальних цінно­стей, причому не лише вже створених, але й тих, які передба­чається створити тепер і в майбутньому для задоволення потреб людини.

Відповідь на запитання, як створює людина, розкриває техно­логічний вимір культури, ступінь розвитку знарядь матеріаль­ної діяльності, специфіку всіх видів виробничої діяльності як сукупності певних способів створення і перетворення. У цьому вимірі культура постає як процес праці й творчості на основі історично визначених засобів та способів виробництва у всіх його видах (матеріальному, духовному, виробництві потреб, самої лю­дини, суспільних відносин), а також діяльності у певних сферах суспільного життя (політичній, моральній, релігійній і т.д.).

Слід зазначити, що як у діяльності, так і в культурі провести межу між ціннісним і технологічним вимірами можна лише умовно.

Традиційним підходом до розгляду матеріальної культури, її структурних складових є протиставлення її духовній куль­турі. Так, визнається, що матеріальна культура охоплює всю сферу матеріального виробництва та його результати, те, що за­довольняє матеріальні потреби людей. До духовної культури на­лежить уся сфера людської свідомості та духовного виробницт­ва (індивідуального, масового, спеціалізованого).

Ще одним важливим аспектом вивчення змісту та форм буття культури є її зіставлення з цивілізацією. Оскільки де­які філософськи течії XX ст. запропонували вживати поняття "культура" лише стосовно духовних феноменів, а поняття "цив­ілізація" — для позначення основних проявів матеріальної куль­тури (див. питання "Культура і цивілізація").

Як уже зазначалося, культура за своєю суттю є явищем істо­ричним. Щодо матеріальної культури, це виражено в ступені освоєння світу природи, зміні матеріальних умов існування лю­дей, знарядь їхньої діяльності, характері матеріальних потреб, масштабах створеного штучного матеріального (предметного) світу буття людини. Для порівняння — матеріальна культура первіснообщинного ладу, знаряддя праці, житло, одяг того періо­ду і матеріальне середовище (предметний світ) індустріального або сучасного постіндустріального суспільства, в якому технос­фера значно перебільшує можливості природи до самовідтворен­ня, а існування людства більшою мірою залежить не від природ­них чинників, від техногенних.

Слід також зазначити, що визнання історичності культури характерне, головним чином, для прогресистського напрямку в філософії, оскільки його представники розглядають всесвітню Історію, соціальний розвиток як прогрес культури, як безперер­вно зростаючу її досконалість, масштаби та силу впливу на жит­тя людини. Поряд з цим, у філософії XX ст. отримав широке розповсюдження підхід, який заперечує ідею прогресу. Його характерною рисою є розмежування соціального та культурно­го. Сутність культури вбачається не у свідомій (раціональній, що спирається на істинне, тобто науково-теоретичне знання) діяльності направленої на оволодіння зовнішньою та внутріш­ньою природою людини, не в перетворенні навколишньої дійсності в предметний світ з метою задоволення людських потреб, а як ірраціональна сенсопороджуюча діяльність, що полягає в ство­ренні чуттєво сприйнятих образів, форм, ідей (мистецтво, релі­гія). Для даного підходу історичність культури розуміється як циклічність її буття. В культурі, як підкреслював прихильник цих ідей Альфред Вебер, "прогресу бути не може", "тут існують лише успіх і неуспіх, періоди злетів і падінь, залежно від того, як буде перетворено матеріал існування та в тій чи іншій формі виникне символічний образ, звернений до світу, відвернений від світу, художній чи пророчий".