Особливості художнього освоєння дійсності. Поняття прекрасного і потворного

Духовне освоєння дійсності відбувається у різних формах. Одна з них — художнє освоєння.

Специфіка його в тому, що, на відміну від наукового пізнан­ня, якому властиве відображення дійсності з метою отримання об'єктивно-істинного знання про неї, художнє відображення не прагне отримати точної копії світу, такої, якою вона існує сама по собі, безвідносно до людини як суб'єкта пізнання.

Основною формою художнього відображення є художній об­раз. Художній образ — це відображення дійсності, яке вини­кає в процесі сприйняття і переживання дійсності людиною, тобто світогляд суб'єкта відображення, його цінності (моральні, естетичні, соціально-політичні і т.д.).

Призначення художнього образу — показати, створити кар­тину дійсності з погляду її відповідності і не відповідності ідеалам людини. Тому в художньому відображенні відбуваєть­ся, по суті, усвідомлене спотворення образу дійсності, щоб оці­нити її згідно з людськими уявленнями про прекрасне, потвор­не, добро і зло, справедливе й несправедливе.

Художній образ містить елементи вимислу, фантазії, оціноч­ного суб'єктивного ставлення. Але переважання у ньому суб'єктив­ності не заперечує моменту його об'єктивності. Останнє вияв­ляється в тому, що образ, по-перше, все-таки відображення об'єкта, самої реальності, по-друге, як особливий вид знакової системи (мови мистецтва) він міжсуб'єктний. Художній образ — це спосіб пере­дачі думок, почуттів і, отже, за своєю формою він — об'єктивний.

Ця об'єктивність виявляється і в тому, що це спосіб існуван­ня (буття) художнього твору (музичного, театрального, живопи­су, кіно, фото та ін мистецтв). З естетичного погляду художній образ — це відображення світу через уявлення про прекрасне й потворне.

Ці уявлення історично дуже мінливі. У найзагальнішому вигляді прекрасне (красиве) можна визначити як одне з най­важливіших понять естетики, вищу естетичну цінність, що ха­рактеризує явища буття природи й людини, які здатні викли­кати у людей безкорисливі, піднесені почуття радості, любові, свободи. Потворне розуміють як протилежне за своїм змістом прекрасному, тобто таке, що викликає негативні естетичні почуття. Потворне також трактується як відсутність худож­ності в образі, естетичного начала.

Художній образ як оціночне відношення містить не лише естетичні, а й моральні цінності, тобто відображення дійсності з погляду уявлень про добро і зло.

Найбільшою мірою синтетичний характер художнього обра­зу був властивий античності. Для свідомості й світогляду цього історичного періоду характерним було непротиставлення і не-розділення істинного, доброго, прекрасного, з одного боку, і не­правдивого, злого, потворного — з другого. Коли щось, якесь явище визнавалося добрим, то водночас воно було прекрасним, істинним. Відповідно, коли щось вважали істинним, то воно було і прекрасним, і добрим. Подальший розвиток людського сусп­ільства, особливо західноєвропейського, зумовив дистанціюван-ня естетичних, моральних і наукових підходів та оцінок.

Художнє освоєння дійсності є саме її освоєнням, оскільки практична діяльність людей (перетворення природи та суспіль­них відносин) спирається на весь зміст свідомості, багатоманіт-тя виявів людського духу.

Людина перетворює, освоює світ не лише на основі істинного знання про нього, але й змінює його відповідно до своїх цінностей та ідеалів, передусім, виходячи із своїх уявлень про те, що таке красиве, добре, справедливе, якими є моральні та естетичні закони.