5.3. Чинники дивідендної політики

У західній літературі виділяються різні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивіден­дну політику суб'єктів підприємництва. Перша група чинників пов'язана з юридичними обмеженнями у проведенні дивідендної політики, друга - з інвестиційними можливостями корпорації, третя - зі збереженням контролю над акціонерним капіталом і четверта - з дохідністю акціонерного капіталу. Охарактеризуємо кожну з груп детальніше.

Перша група. Умови дивідендних виплат обмежені відповід­ними законами. У СІЛА законодавчо захищені інтереси власників

206

,привілейованих акцій і корпоративних облігацій. Корпорації під !час підписання контракту повинні визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У ряді випадків у договір вклю­чаються умови, які забороняють платежі дивідендів у тому разі, якщо сума прибутку або чистих активів нижча встановленого рівня. Так, наприклад, корпорація Дженерал Моторз не може ви­плачувати дивіденди за звичайними і привілейованими акціями, якщо в розрахунку на одну привілейовану акцію перевищення по­точних активів над поточними зобов'язаннями менше 75 дол. Такі обмеження спрямовані на захист держателів облігацій і привілейо­ваних акцій від надмірних дивідендів за звичайними акціями. Де­ржателі облігацій захищені також законами штатів. У багатьох штатах діє так зване правило про чистий прибуток (Net Profit Rule), відповідно до якого заборонено виплачувати дивіденди в сумах, які перевищують нерозподілений прибуток. Правило ослаб­леного капіталу (Capital Impairment Rule) забороняє виплачувати дивіденди із капіталу. Правило неплатоспроможності (Insolvency Rule) передбачає, що в разі неплатоспроможності корпорація може не виплатити дивідендів. Правило спрямоване на захист активів корпорації, які необхідні для задоволення вимог кредиторів на ви­падок можливого банкрутства.

У Великобританії Акт про компанії 1985 р. вимагає, щоб диві­денди виплачувалися тільки з чистого реалізованого прибутку, котрий включає як прибуток даного року, так і попереднього. У британських законах немає визначення реалізованого прибутку, тому Консультативний комітет аудиторів у своєму документі дав визначення реалізованого прибутку і прибутку, котрий розподі­ляється. Згідно з документом аудиторів реалізований прибуток визначається за аудиторським стандартом і відповідно до встано­влених принципів бухгалтерського обліку. Прибуток, призначений для розподілу, визначається вирахуванням усіх збитків за минулі роки. У британських законах є також положення про захист інте­ресів кредиторів у визначенні дивідендів за простими акціями.

Закони захищають акціонерів від дій корпорації, спрямованих на зниження дивідендів до мінімуму. Відповідно до податкового законодавства США, корпорація виплачує штраф податковим органам у тому разі, якщо вона занижує нерозподілений прибу­ток з тим, щоб створити своїм акціонерам можливість знизити податки з доходів.

В Україні виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встанов­леному рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк

207

не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. У разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Друга група. Корпорація планує економічний розвиток на кі­лька років уперед. Відповідно складаються плани фінансування нових капітальних проектів. Для суб'єктів підприємництва з ви­сокими темпами зростання головна проблема - поєднати поточні інтереси акціонерів із планами економічного розвитку, які в кін­цевому підсумку повинні забезпечити подальше зростання диві­дендів. У цьому зв'язку важливо переконати акціонерів у обґрун­тованості рішень менеджерів про скорочення коефіцієнта дивідендних виплат і спрямування основної суми чистого прибу­тку на рахунок нерозподіленого прибутку. У тих випадках, коли вну­трішніх джерел недостатньо для фінансування нових проектів, розробляються плани емісії корпоративних цінних паперів.

Фінансові аналітики надають великого значення бюджетуван-ню капітальних вкладень - тобто процесам, у яких визначаються джерела і напрями використання фінансових фондів. У фінансових відділах товариства вивчаються її оперативні грошові потоки, очі­кувані майбутні капітальні інвестиції в будівлі, споруди, устатку­вання, а також інвестиції, пов'язані з приростом оборотних коштів. Метою цього вивчення є визначення грошових потоків і фінансо­вої позиції корпорації за незмінних коефіцієнтів дивідендних ви­плат, з урахуванням підприємницького і фінансового ризиків. Осо­блива увага приділяється очікуваній прибутковості капітального проекту з метою визначення майбутніх грошових потоків.

У разі фінансування проектів через емітування боргових зо­бов'язань товариства повинна бути спроможною позичати гроші на короткі строки, тобто мати певну ліквідність. Емісія довго­строкових фінансових інструментів передбачає наявність високо­го кредитного рейтингу товариства. У цьому випадку зовнішнє фінансування може сприяти підтриманню стабільності коефіціє­нта дивідендних виплат.

Вище зазначалося, що виплати дивідендів мають бути забез­печені ліквідністю корпорації. Дивідендні платежі пов'язані з ві­дпливом коштів, тому чим вища ліквідність і стійкіший фінансо­вий стан товариства, тим вища спроможність сплачувати дивіденди у встановлені терміни.

Третя група. Прийняття рішень щодо фінансування капіта­льних вкладень пов'язане з проблемами збереження контролю

208

над капіталом суб'єкта підприємництва. У випадку, коли мене­джери товариства прийняли рішення про стабільне зростання ди­відендів і про фінансування нових інвестицій за рахунок емісії акцій, може виникнути проблема «розводнення» капіталу і втра­ти контролю над корпорацією. Акціонери віддадуть перевагу рі­шенню змінити таку політику, знизити коефіцієнт дивідендних ви­плат і основним джерелом фінансування інвестицій залишити нерозподілений прибуток. Менеджери малих і середніх суб'єктів підприємництва уважатимуть за краще взагалі не виплачувати дивіденди протягом певного терміну, побоюючись скорочення грошових потоків. У великих товариствах може виникнути загроза введення зовнішніх менеджерів.

У західній літературі відзначається, що проблеми контролю над корпорацією впливають на дивідендну політику. Корпорація, у якої з'являються її «поглинальники» - корпорації або фізичні особи, повинна проводити виважену дивідендну політику, їй не­бажано знижувати коефіцієнт дивідендних виплат. Акціонери можуть віддати перевагу контролю аутсайдерів, які вливають но­ві фінансові фонди в корпорацію і підтримують у такий спосіб дивідендні виплати. Аутсайдери можуть переконати діючих акці­онерів корпорації в тому, що корпорація погано веде фінансові справи і не може забезпечити підвищення їх добробуту. Небезпека злиття або поглинання корпорації може стимулювати зростання дивідендів для задоволення бажань акціонерів.

Четверта група. Дохідність акціонерного капіталу, тобто ста­вка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинни­ком у визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень. Західні дослідники виділяють чотири основні чинники, пов'язані з до­хідністю акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику. По-перше, відстрочення сплати податку на приріст ка­піталу. По-друге, акціонери звичайно віддають перевагу одер­жанню поточного доходу, а не майбутнього. По-третє, дивіден­ди більшою мірою піддаються ризику, ніж доходи від приросту капіталу. По-четверте, дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан корпорації. Фінансові менеджери зобов'язані враховувати думки і бажання своїх акціонерів під час вироблення дивідендної політики товариства³³.

Brigham E. F., Gapenski L. С. Financial Management: Theory and Prac­tice. 5-th Ed. - Chicago, N.Y. etc: Dryden Press, 1988. - P. 475-476.

209