Тема 2. Особливості фінансування суб'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу

2.1. Характеристика організаційно-правових форм підприємницької діяльності

Важливою передумовою успішної підприємницької діяльності треба вважати вибір організаційно-правової форми її здійснення, який зазвичай обумовлюється низкою чинників (мірою відповіда­льності, системою оподаткування, потребою у фінансових коштах, можливістю зміни власника, управлінськими здібностями підприєм­ця тощо). Суб'єкти підприємництва можуть бути організовані у різних організаційно-правових формах. Повна їх класифікація подана в додатку Б. Визначимо, що розуміємо під терміном «суб'єкти господарювання». У Господарському кодексі України зазначено, що «суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарсь­ких прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть від­повідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна». Вони бувають таких видів:

1. господарські організації - юридичні особи, створені від­повідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відпові­дно до закону як підприємці;

3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи гос­подарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти підприємництва реалізують свою господарську ком­петенцію на основі права власності, права господарського відан­ня, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна. Можна зустріти і такі дефі­ніції терміну «суб'єкти господарювання»: 1) господарські органі­зації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи; 2) відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господар-

62

ьких організацій можуть діяти лише на основі права оператив-господарського використання майна, без статусу юридичної

особи. ...

Суб єкти господарювання є шституційними одиницями наці­ональної економіки України. Інституційна одиниця - це госпо­дарська одиниця, основними ознаками якої є:

_ право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одини­цями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здій­ снювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості - як з еко­ номічної, так і з юридичної точки зору - щодо підготовки повно­ го набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необ­ хідності. Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцез­ находження житла, виробництва чи інших приміщень), що зна­ ходиться на економічній території цієї країни , та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці - нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними шституційними одиницями або мають з ними

«Економічна територія країни» - це географічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається вільне пе­ресування людей, товарів та капіталів. До економічної території включа­ються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина конти­нентального шельфу, який розташований у міжнародних водах, щодо якої краща користується виключним правом на вилов риби чи видобуток на ^шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї та-^{°ж входять територіальні анклави, які розташовані на території інших Ращ (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій).

63

інші економічні зв'язки, утворюють групу, яка вважається за за­гальноприйнятою міжнародною методологією СНР'93 самостій­ним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньое­кономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географіч­них рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольс­тва, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо. Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

• юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

• фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Основними видами юридичних осіб є корпорації'' (включаю­чи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. Кор­порації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. Квазікорпорації - це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Квазікорпораці-ями є державні, комунальні підприємства, підприємства спожив­чої кооперації, приватні підприємства, створені на основі прива­тної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні ор­ганізації (НКО)) - це самостійна систематична господарська ді­яльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку¹².

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та по­слуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка до-

¹¹ Термін «корпорація» у контексті Класифікації інституційних секторів економіки використовується як узагальнюючий термін для господарських товариств.

12

Ст. З Господарського кодексу України: за станом на ЗО квіт. 2009 р. // Відомості

Верховної Ради України. -№ 18, № 19-20, №21-22.-2003.

64

_оЛяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожер­твувань приватних осіб, корпорацій або органів державного _праВління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають еконо­мічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, по­жертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

—НКО, які контролюються і в основному фінансуються ор­ганами державного управління;

— НКО, які обслуговують домогосподарства.

Домашні господарства (домогосподарства) - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогоспо-дарство може складатися з однієї особи.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці - резиденти групуються в п'ять інституцій-них секторів економіки:

• нефінансові корпорації (до державних нефінансових кор­порацій відносяться корпорації та квазікорпорації, які є резиден­тами й контролюються органами державного управління; прива­тні нефінансові корпорації включають усі нефінансові корпорації та квазікорпорації-резиденти, які не контролюються органами державного управління чи інституційними одиницями - нерезидентами; до нефінансових корпорацій під іноземним контролем відносяться корпорації й квазікорпорації-резиденти, Що контролюються шституційними одиницями - нерезидентами);

• фінансові корпорації (фінансові корпорації (установи) включають всі корпорації, які спеціалізуються на фінансових по­слугах чи допоміжній фінансовій діяльності);

• сектор загального державного управління;

• домашні господарства;

• некомерційні організації, що обслуговують домашні госпо­дарства; більшість з яких розподіляється на під сектори (НКОДГ Визначаються як сукупність всіх НКО-резидентів за винятком

65

НКО, які є ринковими виробниками, а також неринкових НКО які контролюються та в основному фінансуються органами дері жавного управління. Виділяються такі типи НКОДГ політичні партії та інші громадські організації; благодійні організації і ф₀_ нди; соціально-культурні підрозділи нефінансових і фінансових корпорацій).

При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання, форма власності та вид економі­чної діяльності (додаток Б), перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затвердже­но наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. №441.

Основними критеріями та чинниками, які слід враховувати, приймаючи рішення щодо вибору форми організації бізнесу є:

1. Рівень відповідальності власників та їх кількість. Розріз­няють форми підприємницької діяльності з обмеженою відпові­дальністю власників за зобов'язаннями підприємства, з необме­женою відповідальністю, а також змішані форми. У світовій практиці спостерігається чітка тенденція до вибору форм органі­зації бізнесу з обмеженою відповідальністю, що пояснюється праг­ненням власників суб'єктів підприємництва обмежити свої ризи­ки величиною вкладів у власний капітал. До таких форм належать насамперед капітальні товариства (товариства з обмеженою відпові­дальністю (ТОВ) та акціонерні товариства (AT)).

2. Можливості участі в управлінні справами суб 'єкта підп­риємництва та контролю за ним. Найважливіша функція влас­ників підприємства полягає в участі в управлінні його діяльніс­тю. Залежно від того, який обсяг капіталу планує інвестувати потенційний власник у бізнесову діяльність, його бачення свого місця в управлінні бізнесом, обирається та чи інша форма органі­зації підприємницької діяльності.

Реалізувати свої права з управління підприємством власник може безпосередньо або через уповноважені ним органи. Зазна­чені права можуть бути також делеговані наглядовій раді, вико­навчому або іншому органу, передбаченому статутом підприємс­тва. У цьому контексті для багатьох інвесторів важливу роль також відіграє можливість забезпечення анонімності їх участі у справах підприємства.

66

Участь в управлінні для власників означає:

. участь у визначенні основних напрямів діяльності суб'єктів підприємництва, затвердження його планів та звітів про їх вико­нання;

« обрання та відкликання членів виконавчих і контролюючих

органів (ревізійна комісія);

• визначення умов оплати праці посадових осіб підприємства;

• затвердження річних результатів діяльності підприємства, порядку розподілу прибутку та покриття збитків;

• визначення організаційної структури та прийняття рішень щодо зміни статутного капіталу та статуту підприємства.

У капітальних товариствах (AT, TOB), кооперативах виконан­ня функції управління здійснюється через участь власників у за­гальних зборах товариства. Безпосереднє управління справами товариств покладається на виконавчі органи. Можливість участі в управлінні партнерствами залежить від ступеня правової відпо­відальності учасників. Так, управління справами командитного товариства здійснюють тільки учасники з повною відповідальніс­тю. Як правило, ці самі учасники виконують також функції вико­навчого органу.

3.Можливості фінансування. Форма організації бізнесу ви­значає також можливості та умови залучення власного і позичко­вого капіталу. Так, рівень кредитоспроможності підприємства значною мірою залежить від рівня відповідальності за борги, а також від розміру власного капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень і рівня доступу суб'єкта підприємництва до ринку ка­піталів, зокрема: публічні AT можуть залучати кошти шляхом емісії акцій та облігацій;

• ТОВ можуть залучати лише вклади учасників та шляхом емісії облігацій.

• Партнерства не можуть залучати кошти шляхом емісії облі­гацій чи акцій.

4. Умови передачі права власності та правонаступнщтво (порядок та затрати коштів і часу на вихід з числа власників суб'єкта підприємництва чи набуття права власності). Якщо кор­поративні права підприємств мають вільний обіг на фондовій бі­ржі чи іншому організованому ринку капіталів, то процедура пе­редачі права власності є спрощеною. Якщо ж йдеться про підприємства із замкненим колом можливих власників, то проце­дура передачі права власності на них є дещо ускладненою і су­проводжується підвищеними накладними витратами. Приймаючи

67

відповідні рішення, слід також враховувати, що за деяких обста­вин позбутися права власності на суб'єкт господарювання можна лише у разі його реорганізації чи ліквідації. Останній варіант, як правило, пов'язаний з додатковими затратами.

5. Умови оподаткування суб'єктів підприємництва різних форм організації бізнесу. В цілому для всіх видів підприємств встановлені однакові умови оподаткування. Особливості передбачені для приватних підприємців, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи; для підприємств, які за встановле­ними критеріями належать до малого бізнесу; для підприємств з іноземними інвестиціями (при репатріації доходів). Окрім цього, певні особливості встановлені для оподаткування об'єднань суб'єктів підприємництва.

6. Накладні витрати, зумовлені окремими формами організа­ції бізнесу. Для різних форм організації бізнесу характерний різ­ний рівень накладних витрат як при заснуванні, так і при здійс­ненні поточної фінансово-господарської діяльності. Ці витрати пов'язані з особливостями ведення фінансового та податкового обліку, складання звітності, із залученням додаткового капіталу, організацією управління тощо. Прикладом специфічних наклад­них витрат можуть бути емісійні витрати, витрати на обов'язкові аудиторські перевірки, обов'язкову публікацію звітності в засо­бах масової інформації, організацію зборів власників тощо. Окрім цього, слід приховувати законодавчі вимоги щодо мініма­льного розміру статутного капіталу для різних форм бізнесової діяльності.

7. Законодавчі вимоги щодо відповідності виду діяльності формам організації бізнесу. Наприклад, банки можуть створюва­тися лише у формі AT чи ТОВ, страховики - юридичні особи - у формі акціонерних, повних, командитних товариств або това­риств з додатковою відповідальністю, ломбарди - у формі пов­них товариств. Дозвіл на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів можуть отримати AT, статутний капітал яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, ТОВ, то­вариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами становлять ви­ключний вид їх діяльності.

На фінансування суб'єктів підприємництва залежно від орга­нізаційно-правової форми господарювання впливає ризик фінан­сової неспроможності і доступ до фінансових ринків (табл. 2.1).

68

Таблиця 2.1 Особливості фінансування суб'єктів підприємництва в залежності від організаційно-правової форми господарювання

Організаційно-правова форма гос­подарювання	Ризик фінансової неспроможності	Доступ до фінансових та грошових ринків
Індивідуальне власне підприємство, зміша­не товариство, ТОВ, повне товариство	Високий	Надзвичайно обмежений Малоймовірне викорис­тання бюджетних коштів. Винахідливість керівника у пошуках потрібного обсягу грошових коштів.
Державне, муніципа­льне підприємство	Високий та підпри­ємство може існу­вати за рахунок допомоги держави	Надзвичайно обмежений. Можливість використан­ня бюджетних коштів.
Корпорація (AT)	Середній	Відкритий через залучен­ня коштів акціонерів.
Об'єднання організа­цій (спілки, ПФГ, асоціації, концерни, консорціуми)	Низький	Широкий доступ до фінан­сових та грошових ресур­сів. Можливе використан­ня коштів різних фондів.