2. Типологія еліт, функції та механізми рекрутування еліти

Структурний склад еліти традиційно містить:

— «кращих» представників класу (соціальної верстви), тобто тих, хто має значні матеріальні ресурси та соціальні позиції;

— найбільш спеціально (фахово) підготовлених членів соціального угруповання щодо політичної (державницької) діяльності;

— поповнюється еліта (якщо вона є відкритою, а не автаркічною) із підлеглих верств суспільства найбільш талановитими і корисними особами.

Аби опанувати та упорядкувати численні різновиди елітних груп у сучасному суспільстві, слід застосувати певні критерії.

Типи еліт:

1. Еліти в соціумі виокремлюють згідно зі сферами їх життєдіяльності та за

функціональним призначенням, зокрема виділяють: політичну, економічну, духовну, інформаційну, національно-етнічну, військову, професійну еліту та деякі субеліти.

1.1. Політична еліта складається з груп, політичних лідерів та осіб, які безпосередньо здійснюють політико-владні рішення; це особи, що обіймають високі посади в органах державної влади, як громадянського, так і військового характеру. Виходячи з обсягів повноважень влади, вирізняють три рівні правлячої еліти:

1.2. Економічна еліта — це найбільш багаті та могутні члени суспільства, так звана

«фінансово-промислова олігархія»: найкрупніші власники, банкіри, керівники фінансово- промислових груп, голови провідних корпорацій, керівництво підприємств військово- промислового комплексу, власники великих капіталів, зокрема «нувориші» (нові багаті).

Реалізуючи свої інтереси, економічна еліта прямо чи опосередковано здійснює вплив на зміст і характер рішень, які приймає політична еліта.

1.3. Духовна еліта представлена мерітократією (інтелектуальною елітою), церковно- релігійною елітою, елітою світу мистецтва (богема, андеграунд) та ідеологічною елітою (в партіях та ідеологічних установах).

1.4. Інформаційна еліта — «інфократія» — складається з видатних діячів ЗМІ, журналістів, керівників теле- і радіоканалів, видавництв, газет, журналів тощо. Вона небезпідставно вважається «четвертою владою», адже контролює, керує і дозує потоки інформації та здійснює значний вплив на формування громадської думки.

1.5. Національно-етнічні еліти, як і аристократію (родову, племінну) у деяких суспільствах відносять до так званих традиційних еліт. Їх вплив на політичний процес досить значний, якщо ці еліти залишаються при владі в традиційних суспільствах, в яких панують системи традиційних (у тому числі релігійних) цінностей.

1.6. Військова еліта (« генералітет») або складає необхідну частку політичної «еліти влади», або автономно керує політичними процесами за умови відповідних диктаторських режимів.

1.7. Професійна еліта за складом нагадує інтелектуальну, але принципом її виокремлення є наявність елітних професій у суспільстві: юристи (адвокати, судді тощо), лікарі, вчені, політики, психологи, соціологи, менеджери та ін. (цей набір залежить від конкретних умов і рівня розвитку держави).

Соціологи та політологи вирізняють також специфічні субеліти — «криміналітет», маргінали, демографічні еліти («золота молодь», феміністки), сексуальні меншини тощо. Вони не здійснюють постійного впливу на політику, а тяжіють до її «тіньових» форм і технологій, але також мінливо.

2. За місцем у політичній системі еліти поділяються на правлячу (еліту влади) і опозиційну (контреліту). Правляча еліта безпосередньо здійснює функції державної влади (чи сприяє просуненню важливих політичних рішень).

3. За структурою і характером внутрішніх зв'язків виокремлюють еліти з високим ступенем інтеграції (поєднані) та еліти з низьким рівнем інтеграції (роз'єднані).

4. За ступенем представництва серед еліт виділяють ті, що мають високий рівень (масштаби) соціальної репрезентативності, й такі, що мають низький ступінь представництва, тобто відбивають інтереси дуже вузьких сегментів суспільства.

5. Еліти поділяються на «відкриті» та «закриті» згідно з інтенсивністю їх циркуляції та засобами рекрутування, що характеризують добір в еліту.

Функції політичних еліт:

1. функція соціального моніторингу;

2. стратегічна функція;

3. інтегративна;

4. організаційна;

5. функція рекрутування (висунення).

Політична наука виявила два головні механізми рекрутування еліти: система гільдій та антрепренерська.

Характерними рисами системи гільдій є:

1. закритість, відбір претендентів на вищі посади в основному з нижчих верств самої еліти;

шлях вгору повільний та еволюційний;

2. висока міра інституціоналізації відбору через наявність численних формальних вимог для зайняття посад;

3. відносно невеликий і закритий круг електорату;

4. як правило, відтворюється вже існуючий (усталений) тип лідерства.

Номенклатурний механізм формування за часів адміністративно-бюрократичної системи — це один із найтиповіших варіантів системи гільдій: конкурентна боротьба відсутня у відкритому вигляді; висока політизація та ідеологізація всіх елементів системи; домінують родинні зв'язки.

Антрепренерська система характеризується:

1. відкритістю, широкими і реальними можливостями різних соціальних груп увійти до еліти;

2. незначною кількістю вимог (фільтрів) щодо претендентів;

3. широким колом електорату;

4. реальним і високим конкурсом при відборі;

5. первинністю значення індивідуальних якостей претендента.

Цей механізм рекрутування еліти більшою мірою відповідає динаміці сучасного життя та застосовується при ліберально-демократичних режимах. Система гільдій за сучасних умов наявна у традиційних суспільствах і в консервативних режимах та інституціях.