Лекція 18 міжнародні відносини і світовий політичний процес План.

1. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.

2. Розвиток міжнародних відносин і світового політичного процесу.

3. Політична глобалістика.

4. Україна в сучасному геополітичному просторі.

1. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави

Міжнародні відносини дуже складний і багатоаспектний механізм. Його вивченням займається спеціальна галузь політичної науки — теорія міжнародних відносин.

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.) використовував цей термін для визначення спілкування між державами.

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені.

Міжнародні відносини є особливим різновидом суспільних відносин. З одного боку, вони — своєрідне втілення внутрісуспільних відносин, з іншого — якісно нова система з притаманними тільки їй рисами. Вони характеризуються взаємодією таких суб'єктів політичного життя, як держави, народи, політичні й громадські організації, рухи і навіть окремі особи різних країн.

Тому міжнародні відносини слід розглядати як систему систем, макросистему, в якій функціонують у суперечливій єдності й взаємодії різні її елементи і ланки, що представляють різноманітні інтереси держав, ідеологічні настанови їх громадських рухів і організацій. На відміну від внутрідержавних відносин у міжнародних відносинах відсутній апарат їхнього регулювання, єдиний регулюючий центр, якому беззастережно підкорялися б суб'єкти міжнародного політичного життя.

Система міжнародних відносин регулюється сукупністю норм і принципів, які дістали назву міжнародне право. Сучасні норми міжнародного права, які забезпечують регулювання взаємодії суб’єктів політики (тут йдеться про держави), базуються на таких принципах:

1. мирного співіснування;

2. незастосування сили або погроз силою в міжнародних відносинах;

3. суверенної рівності держав;

4. непорушності державних кордонів;

5. територіальної цілісності;

6. поваги прав людини тощо.

На жаль, не завжди вони реалізуються на практиці, але прагнути до їх запровадження конче потрібно.

Стрижневим елементом міжнародних відносин є політичні відносини, які, взаємодіючи з іншими відносинами, своєрідно спрямовують їх. Головним суб'єктом міжнародних відносин є держава.

Держави репрезентують на міжнародній арені суспільства в цілому, а не окремі соціальні

групи чи політичні організації. Такі важливі питання, як суверенітет, безпека, територіальна цілісність вирішує через свої структури тільки держава.

Держава — єдиний загальнонаціональний інститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну та підписувати мирні угоди тощо. Сукупна зовнішньополітична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.

Кожна держава, проводячи зовнішню політику, переслідує свої інтереси. Категорія “національний (державний) інтерес” — головна в теорії міжнародних відносин, визначальна щодо зовнішньої політики держав.

Національний інтерес охоплює:

< проблеми збереження нації незалежної держави;

< безпеки від зовнішньої загрози;

< зростання добробуту населення держави;

< захисту її економічних і політичних позицій у відносинах з іншими державами;

< збереження і розширення її впливу в світовій політиці.

Він реалізується в зовнішньополітичному курсі держави, у політиці її уряду, який визначає конкретні цілі щодо інших держав і шляхи їх досягнення.

Формування зовнішньополітичного курсу держави — складний, суперечливий процес. У боротьбі за владу в країні різні політичні сили демонструють своє бачення національного інтересу і зовнішньополітичного курсу, який не завжди відповідає внутрішнім і зовнішнім умовам його реалізації, не завжди адекватний національним інтересам.

У своєму зовнішньополітичному курсі держава повинна:

< враховувати своє геополітичне положення,

< спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал.

Цей потенціал обумовлює зовнішньополітичні можливості держави, визначає пріоритети у вирішенні конкретних зовнішньополітичних проблем.

Організація і контроль за здійсненням зовнішньої політики покладені на спеціальні органи держави:

A міністерства закордонних справ (зовнішніх зв'язків);

A парламентські комітети з питань зовнішньої політики;

A посольства;

A представництва в інших державах;

A наукові й культурні центри за кордоном;

A офіційні й напівофіційні місії тощо.

Отже, має рацію французький дослідник Р. Арон, стверджуючи, що “змістом міжнародних відносин є передовсім відносини між державами”.

Однак не всі політологи поділяють думку, що головна роль у міжнародних відносинах належить державі. Так, американський дослідник Д. Капорозо вважає головними дійовими особами в міжнародних відносинах не держави, а класи, соціально-економічні групи й політичні сили. Інший американський фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау стверджує, що структурні зміни, які відбулися за останні десятиліття у світовій політиці, спричинивши взаємозалежність народів і суспільств, докорінно змінили і міжнародні відносини. Головною в них є вже не держава, а конкретна особистість, оскільки утворився так званий “міжнародний контінуум (лат. continuum — неперервне, суцільне), символічними суб'єктами якого є турист і терорист”.

Зовнішня політика держав пов'язана з внутрішньою. В політичній науці перевага як вирішальному чинникові надається або зовнішній, або внутрішній політиці. Однак пріоритет внутрішньої чи зовнішньої політики визначається в кожній конкретній ситуації. Загалом все- таки переважають внутрішня політика, внутрішні інтереси держави, заради яких проводиться і зовнішня політика.

Більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи:

1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил;

2) відносини, що спираються на баланс інтересів.

Види міжнародних відносин розрізняють також:

< за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні,

культурні, ідеологічні);

< за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями тощо);

< за ступенем їх розвитку (високий, середній, низький).

Рівні розвитку міжнародних відносин іноді визначають через такі поняття:

A “регіональні”;

A “субрегіональні”;

A “глобальні”.

Нарешті, з точки зору міри напруженості розрізняють різні стани міжнародних відносин:

A нестабільності,

A суперництва,

A ворожнечі, A конфлікту, A війни,

A мирного співіснування,

A довіри,

A співробітництва,

A політичного вирішення проблем на основі цивілізованого узгодження державами своїх інтересів.

У просторі міжнародних відносин відсутнє центральне ядро влади, рішення якого були б обов'язковими для всіх держав, інших суб'єктів міжнародного політичного життя. Тому світовий політичний процес певною мірою є стихійним, хоча в останні десятиліття простежуються спроби його впорядкування, зміцнення миру і стабільності у світі. На перебігу світового політичного процесу позначаються як раціональні, виважені з точки зору інтересів людства політичні дії і рішення держав і міждержавних об'єднань, так і спонтанні, ірраціональні, непередбачувані дії. Поряд з прогресивними інституціями на міжнародній арені діють і реакційні, екстремістські сили.