31. Зловживання впливом.

Стаття 369¹. Зловживання впливом

1. Пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди -

карається штрафом від семисот п'ятдесяти до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.

Примітка. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1 та 2 статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції".

32. Загальна характеристика корупційних злочинів у державній сфері.

За чинним КК України.

Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки у державному чи громадському апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в ус тановах і організаціях. Не має також значення службове стано вище особи, відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності або форма власності, на підставі якої створені та здійснюють свою діяльність ті чи інші організації.

У розділі XVII Особливої частини КК встановлено кримі нальну відповідальність за діяння (статті 364—370 КК), родовим об’єктом яких є суспільні відносини, що забезпечують нормаль ну діяльність державного та громадського апаратів, а також апарату управління підприємств, установ, організацій незалеж но від форми власності. Ці діяння належать до так званих за' гальних видів злочинів, вчинених у сфері службової діяльності (далі — службові злочини), безпосереднім об’єктом кожного з яких є суспільні відносини, що забезпечують нормальну служ бову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК встановлюють відпові дальність за так звані спеціальні види службових злочинів (на приклад, статті 162, 210, 238, 284, 351, 371—373, 375 КК), вчинен ня яких також зумовлено службовим становищем суб’єкта, але їх основним безпосереднім об’єктом є інші суспільні відносини (особисті права і свободи людини та громадянина, господарсь ка діяльність, власність, інтереси правосуддя тощо). Тому в по станові Пленуму Верховного Суду України «Про судову прак тику у справах про перевищення влади або службових повнова жень» від 26 грудня 2003 р.¹ зазначено, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями 364—370 КК можлива лише за наявності реальної сукупності загальних та спеціальних видів службових злочинів.

Об’єктивна сторона службових злочинів характеризується певними ознаками. Одні з цих злочинів (статті 364 і 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності, а інші (статті 365, 366, 368—370 КК) — лише шляхом активної поведін ки — дії. Обов’язковою ознакою цих злочинів є наявність безпо середнього зв’язку між діянням особи та її службовою діяльні стю, оскільки вони завжди обумовлені службовим становищем суб’єкта і вчинюється всупереч інтересам служби.

У частині 1 ст. 366, статтях 368—370 КК встановлено відпові дальність за злочини з формальним, а у статтях 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 — з матеріальним складом. Обов’язковою ознакою об’єк тивної сторони злочинів, передбачених у частинах 1 статей 364, 365 і 367 КК, є суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіянні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам. Така істотна шкода може полягати у за подіянні: 1) матеріальних (майнових) збитків; 2) нематеріаль ної (фізичної, моральної, організаційної тощо) шкоди; 3) мате ріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

1. Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає у заподіянні матеріальних збитків, визнається істотною, якщо вона в сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Причому матеріальна шкода: а) може бути реальною і тоді полягає у заподіянні прямих майнових збитків; б) може полягати в так званій упущеній вигоді – неодержаних доходах; в) може складатися із суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди.

2. Питання про те, чи є шкода істотною, якщо полягає у запо діянні наслідків нематеріального характеру, вирішується у кож ному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Судова практика визнає істотною таку шкоду, яка по лягає: у порушенні охоронюваних Конституцією, іншими зако нами прав та свобод людини й громадянина (права на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо; у підриві престижу та авторитету органів державної влади чи місцевого самоврядування; пору шенні громадської безпеки та громадського порядку; створенні обстановки, що ускладнює чи перешкоджає підприємствам, ус тановам та організаціям виконувати свої основні функції (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р.). Істотною визнається й така шкода, яка є наслідком викорис тання службового становища для: а) сприяння чи потурання вчиненню злочину; б) вчинення поряд зі службовим іншого зло чину; в) приховування раніше вчиненого злочину.

3. У разі сполучення матеріальних і нематеріальних збитків шкоду може бути визнано істотною навіть тоді, коли сума мате ріальних збитків сама по собі не перевищує ста неоподаткову ваних мінімумів доходів громадян.

Тяжкі наслідки, спричинення яких передбачено у частинах 2 статей 364, 366, 367 та ч. 3 ст. 365 КК, також можуть полягати у заподіянні як матеріальної, так і нематеріальної шкоди. Якщо вони виявляються в заподіянні матеріальної шкоди (прямих реальних збитків чи упущеної вигоди), то згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК сума таких збитків повинна у двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Тяжкими судова практика визнає й такі наслідки, як створення аварійної ситуації, що призвела до загибелі людей, тривалої зупинки транспорту чи виробничих процесів; дезор ганізацію діяльності органів влади чи місцевого самоврядуван ня; розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство; зрив виконання важливих державних замовлень; заподіяння смерті або тяжких тілесних ушкоджень хоча б одній людині; приховування тяжких чи особливо тяжких злочинів тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони службових злочинів із матеріальним складом є причинний зв’язок між порушенням особою службових обов’язків та наслідками, що настали через це порушення.

Із суб’єктивної сторони службові злочини можуть вчинюва тися як умисно, так і через необережність. Злочини з формаль ним складом (ч. 1 ст. 366, статті 368—370 КК) вчинюються лише з прямим умислом. У злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, 367, ч. 2 ст. 366 КК) вина визначається психічним став ленням винного до самого діяння і до його наслідків. У трьох із них (статті 364, 365, 366 КК) діяння може бути тільки умисним. При вчиненні недбалості (ст. 366 КК) діяння може бути як умис ним, так і необережним. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчиненого нею діяння характеризується як умисною, так і необережною формою вини.

Суб’єкт усіх службових злочинів (за винятком давання ха бара) — спеціальний — тільки службова особа. До службових згідно з п. 1 примітки до ст. 364 КК належать особи, які постійно або тимчасово: 1) здійснюють функції представників влади; 2) обіймають на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційнорозпорядчих обов’язків; 3) обіймають посади, пов’язані з виконанням адміністративногосподарських обо в’язків; 4) виконують зазначені обов’язки за спеціальним по вноваженням.

1. Представниками влади є, передусім, працівники держав них органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обо в’язкові для виконання фізичними та юридичними особами неза лежно від їх підлеглості або відомчої належності. Отже, пред ставник влади — це працівник, який, як правило, перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право пред’являти вимоги і приймати рішення, обов’язкові до виконання юридичними і фізичними особами, незалежно від їх підвідомчості та підлеглості, а іноді — застосувати примусові заходи для забезпечення виконання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання. До них, зокрема, належать, народні депутати України, депутати місце вих рад, керівники державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад служби безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери тощо.

2. Під організаційно'розпорядчими обов’язками розуміють функції зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи органі заціях. Такі функції здійснюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, ко лективних чи приватних підприємств, установ і організацій, громадських об’єднань, їх заступники, керівники структурних підрозділів, особи, які керують ділянками робіт тощо.

3. Адміністративно'господарські обов’язки охоплюють функції з управління або розпорядження державним, колектив ним чи приватним майном, що полягають у встановленні по рядку його збереження, переробки, реалізації, забезпеченні кон тролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи

іншому обсязі мають начальники плановогосподарських, по стачальницьких, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

4. Особа визнається службовою не тільки тоді, коли здійснює відповідні функції постійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням, проте лише за умови, якщо ці функції покладено на неї уповноваженим органом (службо вою особою) та у встановленому законом порядку. Для визнан ня особи службовою не має значення, чи обіймає вона відповід ну посаду за призначенням або на підставі виборів; одержує за виконання службових обов’язків винагороду чи здійснює їх на громадських засадах. Однак не є службовими особами ті праці вники, які виконують суто професійні (лікар, педагог, адвокат тощо), виробничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож тощо) функції. Проте, якщо за значені працівники поряд із такими функціями виконують і організаційнорозпорядчі або адміністративногосподарські обов’язки й у зв’язку з їх здійсненням вчинюють злочин, то, як зазначив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про су дову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р., вони можуть бути визнані службовими особами і засуджені за службові злочини¹. Стаття 26 Конституції України закріплює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Ук раїні на законних підставах, користуються тими самими права ми й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадя ни України. Тому згідно з п. 2 примітки до ст. 364 КК службови ми особами визнаються й іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в п. 1 цієї примітки. Військові службові особи за службові злочини, що посягають на встанов лений порядок несення військової служби, несуть відпові дальність за статтями 423—426 КК.