44. Розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Стаття 19 закону про відповідальність юридичних осіб. Обсяг перевірки справи судом апеляційної інстанції

1. Суд апеляційної інстанції переглядає постанову суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування постанови.

2. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися в суді першої інстанції, за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, чи за власною ініціативою.

Стаття 20. Строк та порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції

1. Апеляційна скарга має бути розглянута судом апеляційної інстанції протягом розумного строку, але не пізніше ніж через місяць з дня її надходження до суду.

2. Розгляд апеляційної скарги здійснюється колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

3. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст постанови, що оскаржується, та апеляційної скарги.

4. Неявка осіб, які беруть участь у розгляді справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

5. Після закінчення розгляду справи колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Стаття 21. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги суд має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін;

2) змінити постанову;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) скасувати постанову і закрити провадження у справі.

2. Суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої справи і виніс постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

3. Підставами для зміни, скасування постанови та прийняття нової постанови є:

однобічність та неповнота дослідження справи в суді першої інстанції;

невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи;

порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

4. Апеляційний суд скасовує постанову із закриттям провадження у справі у випадках, передбачених частиною четвертою статті 16 цього Закону.

5. У разі скасування постанови із закриттям провадження у справі, ухвалення нової постанови або зміни постанови суд апеляційної інстанції зазначає, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість постанови.

6. У разі зміни постанови в частині накладення стягнення в межах, передбачених статтями 4, 5 цього Закону, воно не може бути посилено.

7. Рішення суду апеляційної інстанції надсилається прокурору і юридичній особі у строк, визначений статтею 16 цього Закону.

8. Рішення апеляційного суду у справі є остаточним.

ДОДАТОК

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про боротьбу з корупцією

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 34, ст. 266 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 357/95-ВР від 05.10.95, ВВР, 1995, N 34, ст.267 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами N 171/97-ВР від 03.04.97, ВВР, 1997, N 19, ст.136 N 85/98-ВР від 05.02.98, ВВР, 1998, N 26, ст.149 N 460-XIV ( 460-14 ) від 02.03.99, ВВР, 1999, N 16, ст.97 N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99, ВВР, 1999, N 26, ст.213 N 1594-III ( 1594-14 ) від 23.03.2000, ВВР, 2000, N 24, ст.185 N 90-IV ( 90-15 ) від 11.07.2002, ВВР, 2002, N 40, ст.289 N 148-IV ( 148-15 ) від 12.09.2002, ВВР, 2002, N 43, ст.315 N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003, ВВР, 2003, N 29, ст.233 N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005, ВВР, 2005, N 16, ст.263 N 3490-IV ( 3490-15 ) від 23.02.2006, ВВР, 2006, N 32, ст.272 N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 }

Цей Закон визначає правові та організаційні засади запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь.

Боротьба з корупцією здійснюється на основі чіткої правової регламентації діяльності державних органів, служб і осіб, уповноважених на виконання функцій держави, забезпечення гарантій прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття корупції та корупційних діянь

Під корупцією в цьому Законі розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Подарунок (винагорода), отриманий зазначеними особами за обставин, передбачених пунктом "а" частини другої цієї статті, у тому числі такий, що надійшов без їх відома, а також вартість незаконно одержаних послуг підлягають стягненню (відшкодуванню) в доход держави.

___________ Примітка. Під діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, слід розуміти і діяльність посадових осіб місцевого самоврядування, що спрямована на здійснення повноважень місцевого самоврядування. ( Статтю 1 доповнено приміткою згідно із Законом N 90-IV ( 90-15 ) від 11.07.2002 )

Стаття 2. Суб'єкти корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією

За корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, на підставі цього Закону несуть відповідальність такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:

а) державні службовці;

б) Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри, міністри;

в) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

г) посадові особи місцевого самоврядування;

ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби). { Стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законами N 171/97-ВРвід 03.04.97, N 90-IV ( 90-15 ) від 11.07.2002; в редакції Закону N 3490-IV ( 3490-15 ) від 23.02.2006 }

Стаття 3. Межі дії Закону

Суб'єкти, зазначені у статті 2 цього Закону, за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність на підставі цього Закону. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов'язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства. ( Частина перша статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Військовослужбовці та інші особи, які згідно з чинним законодавством притягаються до відповідальності за адміністративні правопорушення відповідно до дисциплінарних статутів, у разі вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, несуть відповідальність, передбачену цим Законом.

Стаття 4. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією

Боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

а) Міністерства внутрішніх справ України;

а-1) податкової міліції; ( Статтю 4 доповнено пунктом "а-1" згідно із Законом N 85/98-ВР від 05.02.98 )

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України;

г) Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; ( Статтю 4 доповнено пунктом "г" згідно із Законом N 743-IV ( 743-15 ) від 15.05.2003 )

інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.

Р о з д і л II

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОРУПЦІЇ

Стаття 5. Спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції

Державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права:

а) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; ( Пункт "в" частини першої статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом N 622-XIV ( 622-14 ) від 05.05.99 )

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

ґ) сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам - учасникам процедур закупівель у досягненні перемоги всупереч вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ). { Частину першу статті 5 доповнено пунктом "ґ" згідно із Законом N 424-V ( 424-16 ) від 01.12.2006 }

Обмеження, передбачені у пунктах "б" і "в" частини першої цієї статті, не поширюються на депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад, які здійснюють депутатські повноваження, не пориваючи з виробничою чи службовою діяльністю.

( Статтю 5 доповнено частиною другою згідно із Законом N 171/97-ВРвід 03.04.97; із змінами, внесеними згідно із Законом N 3490-IV ( 3490-15 ) від 23.02.2006 }

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Особи, які претендують на зайняття посади в системі державної служби або на виконання інших функцій держави, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

Стаття 6. Фінансовий контроль

Декларування доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, здійснюється в порядку і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ).

В разі відкриття валютного рахунку в іноземному банку державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, зобов'язана у десятиденний строк письмово повідомити про це податкову службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного банку.

Відомості про доходи, цінні папери, нерухоме та цінне рухоме майно і вклади у банках посадових осіб, зазначених у частині першій статті 9 Закону України "Про державну службу", та членів їх сімей підлягають щорічній публікації в офіційних виданнях державних органів України. До обрання або призначення кандидата на відповідні посади ці відомості попередньо подаються органу чи посадовій особі, які здійснюють обрання або призначення на ці посади. ( Частина третя статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом N 171/97-ВР від 03.04.97 )

Р о з д і л III

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ДІЯННЯ ТА ІНШІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПОВ'ЯЗАНІ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 7. Відповідальність за вчинення корупційних діянь

Вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за винятком осіб, зазначених у частині другій цієї статті, будь-якого з передбачених у статті 1 цього Закону корупційних діянь, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення корупційних діянь, передбачених цим Законом, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, головою районної, обласної, районної у місті ради (у разі її створення), їх заступниками або секретарем відповідної сільської, селищної, міської ради, у разі здійснення ними згідно із законом повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо вони не містять складу злочину, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

( Стаття 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 171/97-ВР від 03.04.97; в редакції Закону N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 8. Відповідальність за порушення спеціальних обмежень, встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року порушення будь-якого із зазначених у статті 5 цього Закону обмежень тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Частина друга статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 9. Відповідальність за порушення вимог фінансового контролю

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов'язання фінансового характеру) тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 10. Відповідальність керівників за невжиття заходів щодо боротьби з корупцією

Керівники міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів у разі виявлення чи отримання інформації про вчинення підлеглим корупційного діяння або порушення спеціальних обмежень, встановлених статтею 5 цього Закону, в межах своєї компетенції зобов'язані вжити заходів до припинення таких діянь та негайно повідомити про їх вчинення будь-який з державних органів, зазначених у пунктах "а", "а-1" і "б" статті 4 цього Закону. ( Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 148-IV ( 148-15 ) від 12.09.2002 )

Умисне невжиття такими керівниками заходів, передбачених частиною першою цією статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення діяння, передбаченого частиною другою цієї статті, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Частина третя статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 11. Відповідальність за умисне невиконання своїх обов'язків по боротьбі з корупцією

Умисне нескладення або невчасне складення протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, за наявності для цього підстав, або умисне неподання до суду протоколу про вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено ці обов'язки, тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( Стаття 11 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Стаття 12. Підстави і порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією

Порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ), за винятком положень, встановлених цим Законом.

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, складається органами, зазначеними у пунктах "а", "а-1" і "б" статті 4 цього Закону, а у разі, коли факт вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, що не містить складу злочину, встановлено прокурорською перевіркою чи попереднім слідством, - також слідчим або прокурором. ( Частина друга статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 148-IV ( 148-15 ) від 12.09.2002 )

Підставою для складання протоколу є достатні дані, які свідчать про наявність в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією.

Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, передбачених чинним законодавством, за наявності в діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, зобов'язаний у триденний строк надіслати матеріали перевірки або попереднього розслідування, що стосується корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, до органу, зазначеного у пунктах "а", "а-1" і "б" частини першої статті 4 цього Закону. ( Частина четверта статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 148-IV ( 148-15 ) від 12.09.2002 )

Протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, разом з матеріалами перевірки у триденний строк з моменту його складення надсилається до районного (міського) суду за місцезнаходженням органу, який склав про це протокол. Адміністративне стягнення за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, може бути накладено не пізніш як через шість місяців з дня його вчинення. Розгляд адміністративних справ про корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, здійснюється відповідними судами у п'ятнадцятиденний строк з часу їх надходження до суду. Строк розгляду адміністративних справ про корупційні діяння призупиняється судом у випадках, коли особа, на яку складено адміністративний протокол про корупційні діяння, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з'явитися (захворювання, від'їзд у відрядження чи на лікування, перебування у відпустці тощо). ( Частина п'ята статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 148-IV ( 148-15 ) від 12.09.2002 )

Постанова суду про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за корупційні діяння або інші правопорушення, пов'язані з корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному чи виборному органу для вирішення питання згідно з чинним законодавством. ( Частина шоста статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2459-IV ( 2459-15 ) від 03.03.2005 )

Р о з д і л IV

УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ДІЯНЬ ТА ІНШИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ'ЯЗАНИХ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 13. Відшкодування збитків

Збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням приміщень, засобів транспорту і зв'язку, іншого державного майна або коштів, підлягають відшкодуванню винними особами, уповноваженими на виконання функцій держави, на загальних підставах і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених пунктом "а" частини першої статті 5 цього Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з наслідками, передбаченими Цивільним кодексом України ( 1540-06 ).

Стаття 14. Скасування неправомірних нормативно-правових актів та рішень, прийнятих внаслідок корупційних діянь

Прийняті внаслідок корупційних діянь неправомірні нормативно-правові акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 15. Поновлення прав та відшкодування збитків фізичним та юридичним особам

Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок корупційних діянь і які зазнали моральної чи матеріальної шкоди, мають право на поновлення цих прав і відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Р о з д і л V

КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

Стаття 16. Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією

Контроль за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

( Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законами N 460-XIV ( 460-14 ) від 02.03.99, N 1594-III ( 1594-14 ) від 23.03.2000 )

Стаття 17. Прокурорський нагляд

Нагляд за виконанням законів у сфері боротьби з корупцією здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним прокурорами.

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 5 жовтня 1995 року N 356/95-ВР

Роз’яснення положень нових антикорупційних Законів України Мінюстом України

• ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

• СИСТЕМА ОРГАНІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ"

  • Формування, реалізація та координація державної антикорупційної політики

  • Виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень

• СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

  • Особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування

  • Особи, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні

  • Посадові особи іноземних держав та посадові особи міжнародних організацій

  • Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків

  • Юридичні особи

• ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ОДЕРЖАННЯ ПОДАРУНКІВ

• ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

• ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ПРИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ ПУБЛІЧНИХ ПОСАДОВЦІВ ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ДЕРЖСЛУЖБИ

• АНТИКОРУПЦІЙНА ЕКСПЕРТИЗА ПРОЕКТІВ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

• ЗАСТОСУВАННЯ ДО КЕРІВНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ЇХНІХ ЗАСТУПНИКІВ ПУНКТУ 2 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ СТАТТІ 4 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ"

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Як відомо, 11 червня 2009 року Верховна Рада України прийняла Закони України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Зазначені Закони докорінно змінюють загальнодержавний підхід до розуміння корупції та антикорупційних заходів, містять низку новел, правових інститутів, які невідомі вітчизняним правовим традиціям, а тому потребують додаткового пояснення.

У зв’язку з цим, Міністерство юстиції вирішило започаткувати серію публікацій щодо положень нових антикорупційних Законів, в яких буде роз’яснювати значення тих чи інших норм цих Законів, причини їх включення в національне законодавство, практику застосування аналогічних норм в інших державах. Публікації будуть присвячені більш детальному висвітленню зазначених положень Законів України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

При порівнянні Закону України «Про боротьбу з корупцією» 1995 року та Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 2009 року одразу стає помітно, що вони суттєво відрізняються своєю ідеологією. Якщо попередній Закон був спрямований в основному на здійснення заходів репресивного характеру (встановлення відповідальності за порушення вимог Закону), то Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» зосереджено на механізмах, спрямованих на запобігання виникненню корупції. Причому, дія елементів запобігання корупції починається ще на стадії добору публічних службовців, і супроводжує його не лише протягом перебування на ній, а і після звільнення зі служби.

Одним із основних механізмів запобігання корупції є запровадження добору висококваліфікованих кадрів на публічній службі, які б одночасно відповідали вимогам доброчесної поведінки.

З метою організації такого добору кадрів при працевлаштуванні на посади, пов’язані з виконанням функцій держави, кандидат зобов’язаний подати відомості про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та пройти спеціальну перевірку. Під час спеціальної перевірки перевірятиметься не лише достовірність поданої інформації про майновий стан, наявність у кандидата та близьких йому осіб корпоративних прав, про притягнення до кримінальної відповідальності та відповідальності за корупційні правопорушення, а і відомості про стан здоров’я кандидата, його освіту тощо.

Зі вступом на публічну службу діяльність службовця супроводжується низкою заходів, пов’язаних із забороною:

• використовувати своє службове становище з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб;

• займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюються в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом;

• входити, у тому числі через інших осіб, до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом;

• відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію;

• одержувати подарунки, крім особистих подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги;

• працювати в безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким особам.

Також, для всіх публічних службовців під час перебування на посадах встановлюється обов’язок регулярно подавати відомості не лише про доходи, а і про витрати, що дозволить запобігти незаконному збагаченню цих осіб.

При цьому, всі зазначені обмеження щодо публічних службовців зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді.

У разі порушення цих обмежень, особи, притягаються до кримінальної або адміністративної відповідальності та підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, якщо інше не передбачено законом. Крім того, відомості про цих осіб, заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

Зазначені положення Закону набувають більшої ваги з огляду на те, що суб’єктами відповідальності за вчинення корупційних правопорушень з 1 січня 2011 року стануть не лише посадові особи, які отримують заробітну плату з державного або місцевих бюджетів, а і особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Це, зокрема стосується осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи).

З урахуванням того, що на сьогодні однією з причин поширення корупції в державі є толерантне ставлення громадян до цього ганебного явища, ще одним важливим механізмом запобігання корупції, що знайшов своє місце в Законі, є залучення громадськості до участі у запобіганні та протидії корупції та інформування населення щодо результатів реалізації державної антикорупційної політики.

Ці положення закону мають особливу важливість з огляду на необхідність встановлення громадського контролю за діяльністю влади з боку громадського суспільства.

При цьому, Закон передбачає, що громадський контроль здійснюватиметься шляхом:

• обов’язкового громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому числі недержавним організаціям;

• проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;

• внесення пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання та протидії корупції.

Механізмом, спрямованим на запобігання поширення корупції, є також створення єдиних засад формування державної антикорупційної політики. Цей напрямок антикорупційної діяльності забезпечуватиме спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики, який згідно із Законом відповідатиме, зокрема за:

• формування державної антикорупційної політики;

• реалізацію антикорупційної стратегії;

• координацію діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань;

• проведення антикорупційної експертизи.

Останній напрямок діяльності спеціально уповноваженого органу з питань запобігання корупції є важливим з огляду на те, що як доводить практичний досвід, на сьогодні, поширені випадки наявності дефектів нормативно-правових актів, які дозволяють в подальшому посадовим особам при виконанні своїх службових обов’язків вчиняти корупційні правопорушення.

З метою усунення таких недоліків нормотворчості положеннями Закону запроваджено проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, основним завданням якої є виявлення наявності в проектах нормативно-правових актів норм, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, а також розроблення рекомендацій стосовно їх усунення.

До речі, створення цієї інституції ще раз підтверджує спрямованість Закону на превенцію корупції.

Міжнародний досвід свідчить про те, що застосування таких механізмів запобігання корупції дозволяє значно знизити рівень поширення корупції в державі.

Іншим елементом реформи антикорупційного законодавства є положення щодо удосконалення засад кримінальної та адміністративної відповідальності громадян, що містяться у положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Здійснення таких реформ обумовлено тим, що положення Кримінального кодексу застаріли та вже давно не відповідають сучасному стану речей. Економічні, культурні, соціальні процеси стрімко змінюються, а законодавство залишається у минулому столітті.

Яскравим відображенням цього є неадекватне ставлення Кримінального кодексу до корупції у приватному секторі. Відповідні норми глави «Службові злочини» просто «перекочували» із КК 1961 року. Хоча всі добре пам’ятають, що у той час не було ні корупції, ні приватного сектору.

Сучасний світ не залишає без реагування не доброчесність у приватному секторі, адже це може суттєво підірвати економічні засади функціонування держави. Саме тому Кримінальна конвенція Ради Європи проти корупції (статті 7 та 8), Конвенція ООН проти корупції (статті 12. 21) вимагають від держав визнати злочинною корупцію у приватній сфері.

Всі без винятку демократичні розвинуті держави вже давно пройшли цей шлях. Цікаво те, що у Великобританії, ще 1906 року, понад століття тому прийнято Акт про запобігання корупції, яким криміналізовано корупцію у приватній сфері. Більш ніж сто років по тому в Україні лише розпочалася дискусія на цю тему.

Закон доповнює Кримінальний кодекс новим розділом щодо корупційних злочинів у приватному секторі. Такий підхід відповідає міжнародним стандартам. Оскільки відповідальність за корупцію у публічному секторі повинна бути більш жорсткою, ніж за корупцію у приватному секторі, ці норми викладають у окремих статтях або главах. Як приклади можна навести такі держави, як США, Великобританія, Франція, Фінляндія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Словенія, Латвія, Польща. Подібним шляхом пішли і наші сусіди – РФ.

Іншою важливою новелою є розширення кола осіб, на яких поширюватиметься відповідальність за корупційні правопорушення.

Мова йде про такі категорії, як:

• посадові особи іноземної держави або міжнародної організації,

• особи, які не мають статусу державного службовця, але виконують делеговані їм державою публічні функції влади (аудитор, нотаріус, експерт, адвокат, арбітражний керуючий тощо).

Ці норми також випливають із положень Конвенції ООН проти корупції (стаття 2), Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції (стаття 1) та Додаткового протоколу до неї (статті 2 та 3).

Кримінальний кодекс також доповнено новими статтями, що передбачають відповідальність за «торгівлю впливом», якою вважається пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за такі вигоди вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та за «незаконне збагачення», тобто за одержання службовою особою неправомірної вигоди або за передачу нею такої вигоди близьким родичам.

Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають:

• окреслення кола корупційних правопорушень відповідно до Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" (зокрема, одержання подарунка, порушення вимог щодо декларування особистих інтересів тощо);

• чітке розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за корупцію.

Так, Група держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО) рекомендувала переглянути систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення з тим, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення або, у крайньому випадку, чітко розмежувати вимоги до застосування цих двох відмінних процедур.

Таким чином, положеннями Закону пропонується визначити, що одержання хабара (незаконне одержання благ), а так само дача хабара (підкуп), вважатимуться адміністративними правопорушеннями, якщо їх сума не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні, це 1512 грн.). Якщо ж, сума хабара перевищуватиме п’ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, то такі діяння вважатимуться злочином.

Також Законом передбачено зупинення строку розгляду адміністративних справ про корупційні діяння у випадку, коли особа, умисно ухиляється від явки до суду чи з поважних причин не може туди з’явитися.

Положення Закону «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення» також ґрунтуються на нормах Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції. На цьому Україні наголошували Група держав Ради Європи проти корупції та Стамбульський план дій по боротьбі з корупцією.

У сучасному світі відповідальність юридичних осіб є загальновизнаним ефективним засобом боротьби з корупцією, оскільки дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ.

Характеризуючи Закон доцільно відзначити такі основні риси:

1. відповідальність юридичної особи наступає за вчинення корупційного злочину керівником чи іншою уповноваженою особою юридичної особи від імені та в інтересах цієї юридичної особи. Відповідальність юридичної особи настає лише в тому випадку, коли злочин було вчинено в інтересах юридичної особи. Ця вимога спрямована на те, щоб уникнути притягнення до відповідальності юридичної особи у випадках, коли фізична особа вчиняє злочин у власних інтересах або всупереч інтересам юридичної особи;

2. відповідальність юридичної особи наступає тільки після винесення обвинувального вироку щодо фізичної особи-керівника юридичної особи. Тобто, як це передбачається міжнародними актами, накладення стягнення на юридичну особу за вчинення корупційного правопорушення не виключає відповідальності посадових осіб, які діяли в інтересах такої юридичної особи;

3. юридичну особу можна притягнути до відповідальності за злочини, окреслені у Конвенції ООН проти корупції та Кримінальній Конвенції Ради Європи проти корупції – хабарництво, комерційний підкуп, відмивання брудних коштів, втручання в діяльність судових органів;

4. до відповідальності не можуть бути притягнуті юридичні особи публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів;

5. порядок розгляду місцевими загальними судами справ про корупційні правопорушення, вчинені юридичними особами, визначений цим Законом.

СИСТЕМА ОРГАНІВ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ"

Законом України "Про засади запобігання та протидії корупції" порівняно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" розширено перелік суб’єктів, що здійснюють заходи із запобігання та протидії корупції.

Недосконалість існуючої системи антикорупційних органів, а також відсутність чіткої державної антикорупційної політики та державних органів, відповідальних за її реалізацію, є одним із найважливіших чинників складної ситуації з корупцією в Україні.

В новому Законі ця проблема вирішується шляхом функціонального розмежування на суб’єктів, відповідальних за формування, розробку, реалізацію, координацію антикорупційної політики держави, тих, що здійснюють безпосереднє виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень, а також тих, що беруть участь у запобіганні, виявленні та припиненні корупційних правопорушень.

Формування, реалізація та координація державної антикорупційної політики

Відповідно до положень частини першої статті 3 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" до суб’єктів, які здійснюють заходи щодо протидії корупції віднесено Президента України, Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, а також органи прокуратури України в межах повноважень, визначених Конституцією України та законами.

Визначення Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України суб’єктами протидії корупції, пов’язане із тим, що саме зазначені суб’єкти наділені конституційними повноваженнями щодо формування державної політики, визначення її основних напрямків та загальної стратегії розвитку.

Крім того, частиною третьою вказаної статті визначено, що координація і контроль за реалізацією заходів щодо запобігання та протидії корупції здійснюється Кабінетом Міністрів України, а формування державної антикорупційної політики, реалізація антикорупційної стратегії, що визначається Верховною Радою України, а також координація діяльності центральних органів виконавчої влади з цих питань здійснюється спеціально уповноваженим органом (особою) з питань антикорупційної політики.

На сьогоднішній день таким органом є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. До його основних завдань відповідно до Положення про нього, зокрема віднесено: розроблення і внесення Кабінетові Міністрів України пропозицій щодо визначення основних напрямів державної антикорупційної політики, забезпечення ефективної взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої влади, об’єднаннями громадян з питань реалізації державної антикорупційної політики, проведення системного аналізу діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції із здійсненням комплексу заходів щодо їх узгодженої роботи у зазначеній сфері тощо.

Виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень

Відповідно до частини четвертої статті 3 нового Закону спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції, до основних завдань яких віднесено виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень є спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Повноваження зазначених суб’єктів визначені в законах України "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю та корупцією".

Слід звернути увагу на те, що відповідно до нового Закону органи прокуратури таких повноважень позбавлені. На них покладено здійснення координації діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.

Крім спеціально уповноважених суб’єктів участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках і у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, також беруть:

• уповноважені підрозділи органів державної влади;

• місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

Необхідно зазначити, що завдання та повноваження цих суб’єктів є значно вужчими у порівнянні із спеціально уповноваженими суб’єктами. Їх роль у значній мірі полягає у здійсненні заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням та сприянні спеціально-уповноваженим суб’єктам.

Для прикладу, в Міністерстві юстиції таким уповноваженим підрозділом є Управління з питань запобігання корупції, до основних завдань якого віднесено запобігання зловживанням та попередження інших службових правопорушень в органах юстиції, підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства юстиції України, виявлення корупційних ризиків, що виникають у процесі діяльності органів юстиції та надання рекомендацій щодо їх усунення тощо.

Важливим є також те, що новий Закон з урахуванням визнання корупції в приватному секторі визначає суб’єктом запобігання та протидії корупції також підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадових осіб, а також громадян та об’єднання громадян за їх згодою.

Необхідно наголосити на тому, що новий Закон покладає обов’язок вживати заходи щодо запобігання та протидії корупції на керівників органів державної влади, юридичних осіб, їх структурних підрозділів. Законом передбачено, що зазначені суб’єкти у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення, зобов’язані вжити доступних для них заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноваженого суб’єкта у цій сфері.

У разі невиконання вказаних обов’язків передбачена адміністративна відповідальність статтею 212²⁹ Кодексу України про адміністративні правопорушення. Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу від 50 до 125 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

СУБ’ЄКТИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», що вводиться в дію з 1 січня 2011 року, визначає коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, що можуть бути притягнені до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

На сьогодні, відповідно до статті 2 Закону України «Про боротьбу з корупцією» до суб’єктів корупційних діянь належать:

• державні службовці;

• Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри;

• народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

• посадові особи місцевого самоврядування;

• військові посадові особи Збройних Сил України та інших військових формувань (крім військовослужбовців строкової служби).

Таким чином, протиправні діяння значної кількості посадових осіб залишаються поза межами дії Закону, що сприяє поширенню корупційних проявів не лише на державний апарат, а й на всю бюджетну сферу, діяльність політичних партій, приватний сектор, тощо.

Тому, одним з питань, що вирішувалось у ході роботи ще над проектом Закону, було закріплення можливості притягнення до відповідальності всіх осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, у випадку вчинення ними корупційних правопорушень.

Крім того, Конвенцією ООН проти корупції, яка ратифікована Україною у 2006 році, з метою запровадження єдиних стандартів у сфері протидії корупції, визначено й коло суб’єктів вчинення корупційних діянь, що повинні притягуватись до відповідальності.

Так, відповідно до статті 2 Конвенції до державних посадових осіб віднесені:

• будь-які особи, які обіймають посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі Держави-учасниці, яку призначено чи обрано, праця якої оплачувана чи неоплачувана, незалежно від старшинства;

• будь-які інші особи, які виконують будь-яку державну функцію, зокрема для державного органу або державного підприємства, або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці;

• будь-які інші особи, що визначаються як «державна посадова особа» у внутрішньому праві Держави-учасниці. Однак з метою вжиття деяких конкретних заходів, передбачених главою II цієї Конвенції "державна посадова особа" може означати будь-яку особу, яка виконує будь-яку державну функцію або надає будь-яку державну послугу, як це визначається у внутрішньому праві Держави-учасниці і як це застосовується у відповідній галузі правового регулювання цієї Держави-учасниці.

З урахуванням положень Конвенції ООН проти корупції, Закон виділив декілька категорій осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.

Особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування

Перша з них - особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. До цієї категорії осіб належать:

• Президент України, Голова Верховної Ради України та його заступники, Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

• державні службовці;

• посадові особи місцевого органів місцевого самоврядування;

• військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

• судді Конституційного Суду України, професійні судді, народні засідателі і присяжні;

• особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

• посадові особи і працівники органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

• посадові та службові особи інших органів державної влади.

На цих осіб поширюється найбільша кількість обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

Слід звернути увагу, що статус деяких осіб, віднесених до цієї групи визначений Конституцією України і спеціальними законами (Президент України, народні депутати, судді).

Тому питання відповідальності цих осіб за корупційні правопорушення повинні визначатися з урахуванням відповідних норм Конституції України і спеціальних законів.

Особи, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні

Окремо Законом виділено категорію осіб, які не відносяться до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, але в цілях Закону до них прирівняні. На таких осіб поширюється менша кількість обмежень у порівнянні із особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, і застосовуються вони до них лише у випадку виконання ними визначених функцій у публічному секторі. До них належать:

• посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

• члени окружних, територіальних та дільничних виборчих комісій;

• керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету;

• помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

• особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги: аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, третейські судді, а також у встановлених законом випадках інші особи.

Посадові особи іноземних держав та посадові особи міжнародних організацій

Варто відзначити і таку важливу новелу, як поширення відповідальності за вчинення корупційних діянь, на посадових осіб іноземних держав та посадових осіб міжнародних організацій. Це випливає із статті 2 Конвенції ООН проти корупції, відповідно до якої «іноземна державна посадова особа» - це будь-яка особа, яка обіймає посаду в законодавчому, виконавчому, адміністративному або судовому органі зарубіжної країни, яку призначено чи обрано; а також будь-яку особу, яка здійснює державні функції для зарубіжної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства;

В свою чергу, згідно з Конвенцією, «посадова особа міжнародної організації» - це співробітник міжнародної організації чи будь-яка особа, яка уповноважена такою організацією діяти від її імені.

Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків

Крім того, у зв’язку з визнанням державою необхідності боротьби із корупцією у приватному секторі, до категорії осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення віднесено осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків та осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичних осіб - підприємців.

Підстави відповідальності суб’єктів зазначених у цій статті, склади правопорушень, за які вони можуть нести відповідальність, визначаються нормами Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення, Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення».

Юридичні особи

Нарешті, остання група суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення – юридичні особи. Згідно із Законом України «Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення», юридичні особи несуть відповідальність за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених наступними статтями Кримінального кодексу України:

• статтею 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом);

• частиною першою або другою статті 235⁴ (комерційний підкуп);

• частиною першою або другою статті 235⁵ (підкуп особи, яка надає публічні послуги);

• статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем);

• статтею 365 (перевищення влади або службових повноважень);

• статтею 368 (одержання хабара);

• статтею 369 (пропозиція або давання хабара);

• статтею 376 (втручання в діяльність судових органів).

Інститут відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення є новим для нашої правової системи. Його запроваджено у зв’язку з тим, що недоброчесні дії керівників юридичних осіб часто призводять до нівелювання однакових для усіх правил ведення бізнесу, а також руйнують засади вільної, конкурентної економіки.

ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ОДЕРЖАННЯ ПОДАРУНКІВ

1 січня 2011 р. уводиться в дію Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції", ухвалений Верховною Радою України 11 червня 2009 р. Однією із вимог нового Закону є запровадження обмежень щодо одержання подарунків.

Відповідні стандарти закріплені в низці міжнародних документів, виконувати які, зобов’язалась наша держава.

Так, пункт 4 статті 7 Конвенції ООН проти корупції передбачає зобов’язання сторін створювати, підтримувати й зміцнювати системи, які запобігають виникненню конфлікту інтересів, а пункт 5 статті 8 Конвенції встановлює обов’язок держав запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia (у тому числі), про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб.

Комітет Міністрів Ради Європи 11 травня 2000 р. ухвалив Рекомендацію №R(2000)10, згідно з якою урядам держав-членів рекомендовано ухвалювати національні кодекси поведінки посадовців на основі Типового кодексу поведінки посадовців органів державної влади та місцевого самоврядування, доданого до цієї Рекомендації. Типовий кодекс передбачає низку правил щодо запобігання конфлікту інтересів посадовців, у тому числі, щодо одержання подарунків.

Стаття 18 Типового кодексу визначає, що:

1. Посадовець не може вимагати або приймати подарунки, знаки уваги, прояви гостинності або інші вигоди для себе чи своєї сім’ї, близьких родичів і друзів, або осіб чи організацій, з якими він має ділові чи політичні стосунки, що можуть сплинути чи видаються такими, що впливають на неупередженість при виконанні посадових обов’язків, або які є винагородою чи виглядають як винагорода, пов’язана з його обов’язками. Це не стосується загальноприйнятої гостинності або дрібних подарунків.

2. Якщо посадовець має сумніви щодо того, чи може він прийняти подарунок або вияв гостинності, то він повинен звернутись за порадою до свого керівника.

Важливо зазначити те, що Комітет Міністрів Ради Європи доручив Групі держав проти корупції (ГРЕКО) контролювати виконання цієї Рекомендації. Тому Україна має дотримуватись цих стандартів, адже вступивши до ГРЕКО, взяла на себе відповідні зобов’язання.

Разом із тим, необхідно наголосити, що необхідність запровадження аналогічних норм існує не лише тому, що Україна взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання. Світовий досвід вказує на те, що встановлення обмежень для публічних службовців у частині одержання ними подарунків, пов’язаних із виконанням публічних обов’язків, є одним із способів запобігти можливому конфлікту інтересів. Без таких положень жодна із внутрішньодержавних систем запобігання корупції не буде ефективною. Крім того, це є важливим з огляду на необхідність забезпечення довіри населення до публічної адміністрації, впевненості у її неупередженості та справедливості. Звісно, такої довіри не може бути, якщо громадяни бачать, що посадовець отримує винагороду від тих чи інших осіб за вчинення чи утримання від вчинення певних дій на їх користь.

З урахуванням наведеного, статтею 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" встановлено такі правила:

1. Особам, зазначеним у пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, у зв’язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами.

2. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, можуть приймати особисті подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги.

3. Особи, зазначені в пунктах 1-2 частини першої статті 2 цього Закону, передають органу державної влади, організації або іншій юридичній особі, де вони працюють, подарунки, одержані під час проведення офіційних заходів, у триденний строк в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, для того щоб встановити законність/незаконність одержання подарунку публічний службовець повинен, перш за все, визначити, чи пов’язаний запропонований подарунок із виконанням ним своїх обов’язків за посадою.

Пов’язаними із виконанням службових обов’язків, є подарунки, що надаються як подяка за раніше вчинені службовцем дії (бездіяльність) або прийняті ним рішення на користь дарувальника або третіх осіб, або даруються в очікуванні заздалегідь необіцяного вчинення публічним службовцем дій (бездіяльності) або прийняття ним рішень на користь дарувальника або третіх осіб. До цієї ж категорії належать подарунки, що надаються службовцю підлеглими.

Службовцю завжди варто визначатись з мотивами дарувальника. Якщо вбачається, що мотивом для надання подарунку є перебування такого службовця на державний службі та його абстрактна здатність приймати владні рішення чи вчиняти певні дії, від подарунку необхідно відмовитись.

У разі ж якщо у службовця є сумніви щодо того чи пов’язане надання подарунку із його службовими обов’язками, він повинен звернутись за роз’ясненнями до свого безпосереднього керівника.

У будь-якому випадку необхідно відмовитись від прийняття подарунку, якщо це може поставити під сумнів доброчесність службовця чи органу, де він працює, неупередженість та безсторонність прийнятих ним рішень. Така вимога випливає, зокрема із положень:

• частини першої статті 12 Закону, яка вказує на те, що публічні службовці зобов’язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів, а також

• статті 5 Закону України «Про державну службу», яка передбачає, що державний службовець повинен не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Аналогічні положення, для прикладу також, містяться і в статті 8 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Водночас, слід мати на увазі, що є ситуації, у яких подарунки, хоча і мотивовані виконанням службовцем своїх обов’язків, однак не виходять за межі закону. Мова йде про випадки, коли подарунок надається службовцю органом виконавчої влади/ органом місцевого самоврядування як відзнака або заохочення за успіхи у професійній діяльності, або стосується проведення офіційних заходів. Очевидно, що такі подарунки не можуть надходити від приватних установ (компаній, банків, громадських організацій, фондів, політичних партій тощо) чи осіб, або ж бути профінансованими такими особами.

Згідно із частиною другою статті 5 Закону, допускається одержання подарунків, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги. До зазначених не належать подарунки, одержані від близьких осіб, друзів чи знайомих з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника Вітчизни) за умови, що ці подарунки не впливатимуть на прийняття службовцями неупереджених рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Незабороненими законом є такі прояви гостинності як запрошення на каву, вечерю, перегляд спортивних змагань, знову ж таки за умови, що прояви гостинності не будуть постійними, не впливатимуть на прийняття службовцями рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення. Крім того, вартість одного такого подарунка не повинна перевищувати розміру однієї податкової соціальної пільги.

Розмір податкової пільги встановлюється відповідно до статті 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», і дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 квітня звітного податкового року. Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" (стаття 55) з 1 квітня 2009 року встановлено гарантований державою розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень на місяць, відповідно - податкова пільга складатиме 302 грн. 50 копійок. Слід звернути увагу, що цей розмір щороку змінюватиметься.

Важливою вимогою Закону є встановлення обов’язку передавати подарунки, вручені під час офіційних заходів, до того органу державної влади, в якому працює службовець. Закон встановлює триденний строк для передачі такого подарунку до органу чи установи, де працює службовець. У випадку, якщо офіційний захід відбувався в іншому місті, то подарунок повинен бути зданий службовцем протягом триденного строку з моменту коли стало можливим (наприклад, після повернення із відрядження).

Порядок передачі подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави має бути врегульовано відповідним рішенням Кабінету Міністрів України.

Важливим є також те, що одержання особистого подарунка (дарунка) на порушення вимог Закону є адміністративним правопорушенням, яке відповідно до статті 212³² Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією одержаного подарунка.

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Питання відповідальності юридичних осіб за правопорушення, пов’язані із корупцією, є дуже важливими для забезпечення ефективної антикорупційної кампанії у будь-якій державі. Юридичні особи можуть мати серйозний вплив як на економіку держави, так і на інші сфери життя, а тому зловживання можуть призвести до завдання великих збитків. Крім того, це підриває засади конкуренції, створює нерівні умови для ведення бізнесу, а отже – шкодить розвитку економіки.

Відповідальність юридичних осіб є ефективним засобом боротьби з корупцією, ще й тому, що дозволяє повністю позбавити корпорації незаконно одержаних благ. Крім того, сама наявність правових норм щодо відповідальності юридичної особи матиме стримувальний, попереджувальний ефект, змушуватиме юридичні особи створювати спеціальні програми щодо дотримання вимог законодавства (у першу чергу антикорупційного), ухвалювати кодекси поведінки працівників компаній.

Можна навести декілька прикладів успішного переслідування корпорацій за хабарництво.

У 2007 р. дочірня компанія нафтовидобувної корпорації «Бейкер Х’юз» зі штаб-квартирою в Х’юстоні визнала себе винною в місцевому окружному суді, погодившись сплатити 44 млн. доларів штрафу та повернути прибутки, отримані як наслідок підкупу чиновників у Казахстані, де вона в такий спосіб здобувала замовлення в нафтовидобувному секторі.

Іншим прикладом є розслідування діяльності «Сіменс АҐ», яке для цього мюнхенського виробника електронної апаратури й побутової техніки вже вилилося в безпрецедентний за розміром штраф у 201 млн.євро. Представники обвинувачення стверджують, що ряд колишніх працівників «Сіменс» створювали фонди цільового призначення для підкупу потенційних замовників по всьому світі

Наприкінці минулого року, федеральні органи США взагалі вели слідство стосовно діяльності 84 компаній (у 2002 році – всього трьох).

Визнання міжнародним співтовариством необхідності застосовувати санкції до юридичних осіб, причетних до корупції, призвели до включення відповідних норм у міжнародні договори у сфері протидії корупції.

Так, стаття 26 Конвенція ООН проти корупції передбачає обов’язок Держав-учасниць Конвенції вживати заходів, необхідних для встановлення відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, що визначені цією Конвенцією, а також забезпечувати застосування щодо юридичних осіб, які притягуються до відповідальності, ефективних, пропорційних та стримуючих, кримінальних або некримінальних санкцій, у тому числі грошових.

Стаття 18 Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції передбачає, що Сторони повинні вживати заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією кримінальні правопорушення.

Україна ратифікувала обидві названі Конвенції. Ухвалення та набрання чинності Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" та "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" мають своїм наслідком зобов’язання нашої держави дотримуватись вимог, встановлених цими міжнародними договорами, у тому числі, щодо відповідальності юридичних осіб.

Закон України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" вводиться в дію 1 січня 2011 року, а отже з цієї дати в Україні з’явиться ще один ефективний інструмент у стримуванні та покаранні за корупцію.

Цей Закон встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень, а також визначає порядок притягнення їх до відповідальності.

Слід звернути увагу, на те, що суб’єктом відповідальності за правопорушення, пов’язані із корупцією, є лише юридичні особи приватного права – дія Закону не поширюється на юридичних осіб публічного права, які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, а також міжнародні організації. Така норма випливає із положень Кримінальної Конвенції проти корупції та Конвенції ООН проти корупції. Відповідно до пункту "d" статті 1 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією до юридичних осіб на яких не поширюється дія Конвенції, віднесено державу або державні органи, які здійснюють державні повноваження.

Крім того, наявність таких виключень, пояснюється тим, що застосування заходів, передбачених цим Законом до юридичних осіб публічного права, які повністю утримується за рахунок бюджетних коштів є недоцільним, адже у випадку застосування штрафу чи конфіскації, стягнуте майно всеодно буде звернуто в дохід держави.

Закон України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" не містить визначення юридичної особи публічного права чи юридичної особи приватного права. Тому необхідно керуватись положеннями Цивільного кодексу України. Зокрема, юридичними особами публічного права, згідно із його положеннями визнаються ті, що створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом (стаття 81 Цивільного кодексу України).

Статтею 2 Закону визначаються підстави відповідальності юридичної особи. Так, юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо:

• керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою вчинено один із злочинів, вказаних у цій статті;

• цей злочин вчинено від імені юридичної особи та в її інтересах.

Таким чином, Закон вимагає обов’язкової наявності обох цих умов.

Суть цього положення зводиться до того, що юридична особа не повинна нести відповідальність за правопорушення, вчинені її працівниками з власних, особистих мотивів, спрямовані на досягнення вигоди для працівника. У такому випадку, вчинене правопорушення немає жодного стосунку до юридичної особи. Як приклад, можна навести дачу хабара працівником компанії за сприяння у отриманні земельної ділянки для власного користування.

Для встановлення наявності зв’язку між злочинним діянням уповноваженого представника юридичної особи та самою юридичною особою, необхідно з’ясувати зміст понять "від імені юридичної особи та в її інтересах".

Практика іноземних держав показує, що ці поняття тлумачаться неоднаково. В Канаді, наприклад, цей термін означає, що діяння було безпосередньо або частково спрямоване на одержання вигоди для юридичної особи. В Німеччині - вимагається встановлення факту, що юридична особа одержала або повинна була одержати дохід. У Франції закон тлумачить це таким чином, що юридична особа несе відповідальність, якщо діяння були вчинені у процесі діяльності, спрямованої на розвиток організації, підприємства або виконання задач юридичної особи, навіть якщо не було досягнуто вигоди чи переваги.

Закон, про який іде мова, не вимагає обов’язкового настання вигідних для юридичної особи наслідків. Тобто відповідальність юридичної особи повинна наставати за умови вчинення її уповноваженою особою дій, спрямованих на отримання вигоди юридичної особи, незалежно від того, чи ця вигода була одержана. Користуючись термінологією кримінального права, можна вести мову про аналогію із злочинами із формальним складом.

Закон передбачає, що юридична особа може бути притягнута до відповідальності у разі якщо відповідний злочин вчинено керівником, засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою. Зміст понять засновник та учасник визначено у Цивільному кодексі України, зокрема у статтях 114, 135 та 141.

Поняття керівник чи інша уповноважена особа визначаються статутними документами юридичної особи. Статтею 88 Цивільного кодексу України встановлено, що у статуті товариства вказуються органи управління товариством, а в установчому акті установи вказується структура управління установою. Тому необхідно встановлювати наявність повноважень на прийняття рішень від імені юридичної особи у її статутних документах.

Юридична особа несе відповідальність за дії уповноважених осіб, що містять склад злочину, передбачений такими нормами Кримінального кодексу України:

• статтею 209 "Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом";

• частиною першою або другою статей 235 "Комерційний підкуп" та 235 "Підкуп особи, яка надає публічні послуги";

• статтями:

  • 364 "Зловживання владою або службовим становищем";

  • 365 "Перевищення влади або службових повноважень";

  • 368 "Одержання хабара";

  • 369 "Пропозиція або давання хабара";

  • 376 "Втручання в діяльність судових органів".

Як випливає зі статті 2 Закону, перелік складів злочинів Кримінального кодексу України, вчинення яких тягне за собою відповідальність юридичних осіб, включає в себе і ті, що не можна назвати у чистому вигляді корупційними, наприклад відмивання злочинних доходів чи втручання у діяльність судових органів.

Такий підхід відповідає загальновизнаним світовим уявленням щодо переслідування корупції, що включає в себе і покарання за злочини, які є супутніми з корупційними, зокрема, полегшують чи сприяють вчиненню корупційного злочину, або приховуванню його наслідків. Для прикладу, стаття 18 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією передбачає, що сторони повинні забезпечити притягнення до відповідальності юридичних осіб за передбачені цією Конвенцією правопорушення - дача хабара, посередництво та відмивання грошей. Натомість стаття 26 Конвенції ООН проти корупції вказує на необхідність встановлення відповідальності за ширший перелік злочинів, у тому числі, і за підкуп у приватному секторі, втручання у здійснення правосуддя тощо.

Покарання для юридичних осіб, причетних до корупції, визначені у статті 3 Закону, яка містить систему стягнень, тобто вичерпний їх перелік, в межах якого зазначені види стягнень залежно від ступеня їх суворості. У цьому переліку стягнення подані за принципом «від менш суворого до більш суворого.

За порядком застосування стягнення у Законі поділяються на:

• а) основні (заборона займатися певним видом діяльності, ліквідація юридичної особи) тобто ті, які можуть призначатися лише як самостійні;

• б) додаткові (штраф, конфіскація майна). Ці види стягнення можуть застосовуватись у сукупності із іншими видами стягнень, або як самостійні стягнення.

В частині третій статті 3 Закону визначено загальний строк (один рік), протягом якого з дня виникнення підстав, передбачених статтею 10 цього Закону, на юридичну особу може бути накладено стягнення. Важливо відмітити, що законодавець свідомо не диференціював цей строк в залежності від ступеня тяжкості корупційного правопорушення. Це пояснюється тим, що відповідальність юридичної особи пов’язана із наслідками кримінального провадження щодо фізичної особи і дозволяє автоматично врахувати встановлені строки давності, визначені для злочину, вчиненого фізичною особою при вирішенні питання про застосування стягнення до юридичної особи.

Згідно із статтею 4 Закону, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи, суд може призначити штраф у розмірі від однієї тисячі до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян визначений Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб" і становить 17 гривень. Враховуючи це, розмір штрафу в гривневому еквіваленті може складати від 17 тисяч до 255 тисяч гривень.

Розміри штрафів диференційовано в залежності від ступеня тяжкості злочину, вчиненого службовою особою, засновником, учасником або іншою уповноваженою особою юридичної особи. При цьому, у Законі використана класифікація злочинів, визначена у статті 12 Кримінального кодексу України, відповідно до якої:

• злочином невеликої тяжкості є злочин за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання;

• злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

• тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

• особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Таким чином, законодавець врегулював питання пропорційності санкцій, що можуть застосовуватись до юридичної особи, враховуючи при цьому ступінь тяжкості пов’язаного кримінального злочину, що є підставою для притягнення до відповідальності фізичної особи.

Однією із цілей запровадження інституту відповідальності юридичних осіб є позбавлення їх неправомірно одержаної вигоди. Конвенція ООН проти корупції вимагає від держав-учасниць застосування конфіскації хабара та доходів від злочину або майна чи грошей, вартість яких еквівалентна вартості хабара чи цих доходів.

Стаття 6 Закону, враховуючи міжнародні зобов’язання України та практику держав із ефективними системами протидії корупції, передбачає застосування стягнення у вигляді конфіскації, тобто безоплатного вилучення у примусовому порядку у власність держави майна, доходів, отриманих юридичною особою внаслідок вчинення корупційного правопорушення.

Новим для вітчизняного законодавства є застосування так завної "еквівалентної конфіскації", що полягатиме у введенні в національне законодавство конвенційного правила, згідно з яким у разі неможливості конфіскувати майно, доходи від корупційного правопорушення, суд стягує з юридичної особи суму, яка дорівнює їх вартості (частина друга статті 6 Закону).

При цьому, важливо зауважити, що виходячи із змісту положень статті 17 цього Закону, стягнення у виді конфіскації не може бути застосовано факультативно і є обов’язковим в усіх випадках, коли отримана неправомірна вигода.

Стаття 17 Закону також передбачає обов’язок прокурора звернутися до суду з клопотанням вжити заходів щодо можливої конфіскації майна юридичної особи шляхом накладення арешту на майно. Слід також звернути увагу на те, що суд може за власною ініціативою вжити таких заходів у разі якщо прокурором не дотримано вимог цієї статті.

Найбільш серйозним стягненням, що може застосовуватись до юридичної особи є її ліквідація, яка призначається судом лише у разі вчинення особами, зазначеними у статті 2 цього Закону, тяжкого або особливо тяжкого злочину (стаття 7 Закону). Слід звернути увагу на те, що ліквідація юридичної особи може призвести до серйозних наслідків, пов’язаних із припиненням економічних стосунків з іншими підприємствами, розірванням існуючих угод, звільненнями працівників підприємства.

Тому важливо підходити до застосування такого стягнення із особливою виваженістю, у виключних випадках, враховуючи принцип пропорційності накладеного стягнення та його наслідків. Застосування цього принципу означає, що суд повинен відмовитись від ліквідації підприємства, навіть коли існують формальні підстави для такого, у разі якщо це призведе до неспівмірно тяжких наслідків – масових звільнень працівників, банкрутства підприємств-контрагентів через невиконання контрактів з ліквідованою організацією тощо.

Такою є, наприклад, практика призначення аналогічного стягнення у Литві. Суди його застосовують як виняток, у тих випадках, коли юридична особа систематично вчиняє злочини або є прикриттям для злочинної діяльності, з урахуванням також можливих тяжких наслідків для інших осіб, які не були причетними до злочину юридичної особи.

Необхідно мати на увазі, що окрім стягнень, передбачених Законом України "Про відповідальність юридичних осіб за корупційні правопорушення" можуть застосовуватись і обмеження щодо юридичних осіб, визначені Законом України "Про засади запобігання та протидії корупції".

Так, статтею 8 цього Закону передбачаються низка обмежень щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення:

• заборона органам державної влади або органам місцевого самоврядування, юридичним особам публічного права, юридичним особам, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету надавати кошти і майно таким особам;

• заборона провадити діяльність від імені держави чи будь-яку іншу діяльність з надання державних послуг на договірних засадах.

Такі заборони діють протягом п’яти років з дня набрання рішенням суду законної сили і не потребують окремого згадування у рішенні суду про притягнення юридичної особи до відповідальності.

Крім того, варто мати на увазі, що Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" покладає на Уряд обов’язок щодо створення бази даних відносно юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ПРИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ ПУБЛІЧНИХ ПОСАДОВЦІВ ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ ДЕРЖСЛУЖБИ

З 1 квітня запроваджується новий превентивний механізм для зменшення ризиків конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після завершення держслужби (питання застосування статті 7 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції")

В статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію корупції", який вводиться в дію з 1 січня 2011 р. запроваджується принципово новий для України превентивний механізм, який має зменшити ризики виникнення конфлікту інтересів при працевлаштуванні публічних посадовців після припинення виконання ними функцій держави та органів місцевого самоврядування. Необхідність запровадження такого механізму обумовлена значною поширеністю практики «кадрових переміщень» між публічною та приватною сферою.

Актуальність цієї проблеми для України підтверджується матеріалами проведених досліджень опитувань державних службовців стосовно їх життєвих планів у випадку залишення державної служби.

Після залишення державної служби планують:

• працювати в приватному секторі на посадах, де можуть бути корисні знання, досвід та зв’язки, отримані на державній службі – 52,5% опитаних,

• працювати в приватному секторі, незалежно від нинішньої посади – 10,7 %,

• займатись власним бізнесом – 10,0%,

• інші плани – 26,8 %.

Очевидно, що професійна діяльність екс-службовця (особливо –керівника) в тій сфері, що є об’єктом контрольно-дозвільної, регуляторної діяльності відомства, де він раніше працював, має підвищений ризик корупційності. Існує досить значний "попит" на цю категорію працівників.

В багатьох країнах досить детально врегульовано питання конфлікту інтересів при виході державних службовців на пенсію або переході в іншу сферу діяльності. Для визначення корупціогенності таких ситуацій застосовується термін "пантуфляж" ("pantouflage" - в перекладі з французької – "хатні капці").

Як самостійний напрямок антикорупційної діяльності це питання було поставлене в Програмі дій проти корупції, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи. В останні роки воно було об’єктом самостійного аналізу в рамках моніторингових процедур Групи держав Ради Європи проти корупції (ГРЕКО). Переважна більшість країн, що були об’єктом моніторингу під час другого раунду оцінки, отримали рекомендації стосовно необхідності регулювання відповідних ситуацій. Однак, усі вони мають складнощі в реалізації таких рекомендацій. В оціночному звіті ГРЕКО щодо України було відзначено важливість зусиль української держави з метою створення механізмів зменшення корупційних ризиків в ситуаціях переходу посадовців з публічної сфери до приватної.

В Конвенції ООН проти корупції міститься спеціальна норма щодо запобігання "пантуфляжу". В статті 12 Конвенції серед превентивних заходів вказується на необхідність "запобігання виникненню конфлікту інтересів шляхом установлення обмежень у належних випадках й на обґрунтований термін, стосовно професійної діяльності державних посадових осіб у приватному секторі, якщо така діяльність або робота безпосередньо пов’язана з функціями, що такі державні посадові особи виконували в період їхнього перебування на посаді або за виконанням яких вони здійснювали нагляд". Саме ця юридична конструкція була реалізована в статті 7 Закону "Про засади запобігання та протидії корупції".

Основна проблема при застосуванні цієї норми виникає у зв’язку з відсутністю у законі прямих вказівок на конкретні види та зміст обмежень для осіб, що залишають посади в публічній сфері. Ця обставина додатково ускладнюється тим, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» має рамковий характер і частина його положень потребують конкретизації в спеціальних законах. Однак цього зробити поки що не вдалось і приписи статті 7 Закону залишаються єдиними нормативними положеннями щодо феномену "пантуфляжу".

Варто зазначити, що в Україні на рівні спеціального (галузевого ) законодавства були спроби регулювати такі ситуації . Наприклад, в статті 7 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» (втратив чинність в 2004 році), до "несхвальних дій" учасників тендерів було віднесено ситуації, коли останні пропонують або дають посадовій особі або колишньому службовцю замовника винагороду в будь-якій формі (пропозиція про найм на роботу, послуга, цінна річ, тощо). Однак, згідно наявної інформації, ця норма залишилась декларативною.

Разом з тим, положення статті 7 Закону не повинні тлумачитись як автоматичне (формальне) поширення на вказану категорію будь-яких обмежень та заборон, що поширювались на них в період їх зайнятості в публічній сфері. Оскільки українське законодавство має досить значну кількість законів, що регулюють діяльність посадових осіб в публічній сфері, то відповідні обмеження є численними та диференційованими за змістом і способами законодавчого визначення. Такі обмеження врегульовані не лише в Законі України "Про засади запобігання та протидії корупції", а також і в інших - як загальних (наприклад, Законі України "Про державну службу"), так і спеціальних законах (наприклад, законах, що встановлюють статус окремих державних органів чи порядок здійснення окремих функцій держави).

При визначенні того, чи мають такі обмеження поширюватись на осіб, що припинили діяльність пов’язану з виконанням функцій держави та органів місцевого самоврядування, необхідно враховувати наступні обставини:

• обмеження можуть застосовуватись лише до осіб, що зайняті в приватному секторі. Закон містить пряму вказівку на те, що такі особи мають займати посади в приватному секторі, тобто бути посадовими особами юридичних осіб приватного права. Разом з тим, аналогічний режим може бути застосовано також і до фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, що є найманими працівниками таких приватних підприємців (працюють на підставі трудових та цивільно-правових угод з ними та виконують організаційно-розпорядчі чи управлінські функції), а також на осіб, що працюють на підставі цивільно-правових угод з фізичними особами та юридичними особами приватного права;

• мають бути наявні достатні докази того, що існує безпосередній зв’язок обов’язків (чи повноважень) особи в приватній сфері з тими функціями (повноваженнями), що їх особа мала в період своєї попередньої зайнятості в публічній сфері або за якими вона мала здійснювати нагляд чи контроль. Безпосередність такого зв’язку може отримувати різні прояви. Наприклад, вона є в наступних ситуаціях: а) особа є представником юридичної чи фізичної особи в органі, де вона працювала раніше, б) особа є працівником підприємства, нагляд чи контроль за діяльністю якого входив до її посадових обов’язків на попередньому місці роботи, в) особа є працівником підприємства, що отримує кошти державного чи місцевого бюджетів на підставі будь-яких угод, що на момент працевлаштування такої особи в приватній сфері були укладені державним органом чи установою, де вона раніше займала посаду. Цей перелік не є вичерпним, оскільки відповідні ситуації можуть мати досить різноманітний характер;

• необхідно використовувати системне тлумачення, зокрема враховувати цільовий характер обмежень, який стає зрозумілим лише в контексті встановлення мети та завдань всього законодавчого акта чи його окремих положень. В преамбулі Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» зазначається, що цей закон визначає засади запобігання та протидії корупції. Відповідно, саме необхідністю створення превентивних механізмів щодо корупційних ризиків встановлюється цільовий характер обмежень, які він передбачає. В інших випадках мета обмежень може бути іншою. Наприклад, обмеження чи заборони можуть вводитись для збереження конфіденційності окремих видів службової інформації, підтримання неполітичного (позапартійного) характеру окремих державних органів, тощо. Якщо в контексті обставин, що складають суттєві умови працевлаштування колишніх посадовців публічної сфери, встановлені законом обмеження не відповідають завданням попередження корупції, то відповідні обмеження не можуть бути застосовані, оскільки вони втрачають значення превентивного інструменту, перетворюючись в більшості випадків в нелегітимні обмеження прав людини;

• обмеження та заборони мають відповідати загальним критеріям (принципам) несуперечливості (розумності, раціональної обґрунтованості), адекватності та реальності. Наприклад, відповідно до підпункту "г" частини першої статті 4 цього Закону посадові особи публічної сфери не можуть надавати переваг певним юридичним та фізичним особам при підготовці проектів управлінських рішень та нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування. Однак, працюючи в приватній сфері, ці особи позбавлені відповідних повноважень, що робить неможливим поширення на них цих обмежень та заборон. Аналогічний характер в значній мірі мають і обмеження щодо сумісництва.

З урахуванням наведених вище міркувань можуть бути визначені основні заборони та обмеження, що можуть поширюватись на осіб, що переходять з публічної сфери в приватну. В загальному вигляді всі обмеження базуються на забороні використовувати протягом двох років свої переваги та можливості (інформація, контакти, навики, тощо), що пов’язані з службовим становищем за попереднім місцем роботи в публічній сфері, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб. Ця загальна заборона проявляються в кількох обмеженнях, які за змістом є конкретизацією існуючих в законодавстві заборон та обмежень до специфічних обставин, які мають місце при переході особи з публічної сфери до приватної:

• забороняється неправомірно сприяти юридичним та фізичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти). Сприяння може відбуватись в різних за змістом діях (представництво інтересів, надання консультацій, передача інформації, тощо). Ознак неправомірності таке сприяння набуває за умов, коли рішення на користь таких осіб приймаються (можуть прийматись) тим органом чи установою, де раніше працював відповідний посадовець;

• забороняється входити (в тому числі через інших осіб) до складу органів управління чи наглядової ради підприємств чи організацій, що мають на меті одержання прибутку, за умов, що таке підприємство чи організація належить до сфери наглядової, дозвільної чи контрольної діяльності органу, де раніше працювала відповідна особа. Тобто Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» не створює підстав для загальної заборони працевлаштування цих осіб на таких підприємствах, за винятком випадків, коли особа займає посади, пов’язані з виконанням управлінських функцій.

Вказані обмеження можуть діяти лише протягом певного часу.

Обґрунтування таких часових рамок є досить складним завданням, оскільки вони мають бути виправданими ступенем актуальності та реальності тих обставин, корупціогенність яких мають блокувати ці обмеження. Підхід, використаний в Україні, може бути віднесений до "помірно жорстких", оскільки відповідно до статті 7 Закону обмеження зберігаються протягом двох років з дня коли особа звільнилась з посади або припинила діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави чи органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, враховуючи рамковий характер приписів статті 7 Закону їх соціальна ефективність в загальній системі попередження корупції має бути посилена із внесенням змін до законодавства, якими будуть визначені чіткі обмеження та заборони для окремих категорій посадовців або для окремих сфер державного управління.

АНТИКОРУПЦІЙНА ЕКСПЕРТИЗА ПРОЕКТІВ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Із вступом в дію Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» 1 квітня 2009 р. в нашій державі буде запроваджено здійснення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

У сучасних теоретичних моделях корупції, на яких базуються виконані в останні роки дослідження корупції в країнах з перехідною економікою (перш за все, дослідження Світового Банку, Європейського Банку реконструкції та розвитку тощо) стан законодавства визнається важливим чинником корупційної поведінки. Так, неякісне законодавство провокує корупційні дії осіб, уповноважених на виконання функцій держави, або ж полегшує реалізацію їхніх корисливих інтересів усупереч суспільним зловживаючи, при цьому, повноваженнями. Крім того, окремі правові норми можуть змушувати одержувачів державних послуг обирати корупційні моделі поведінки як найбільш раціональні та ефективні способи досягнення своїх ситуативних інтересів.

Як свідчить аналіз нормативно-правових актів України, правове регулювання в Україні здійснюється певною мірою хаотично і безсистемно. Це створює передумови для "конструювання" посадовцями вигідних для себе владних повноважень або створення можливостей діяти на власний розсуд. Навіть якщо правове регулювання здійснюється, як може здатися на перший погляд, на належному рівні, воно досить часто містить істотні прогалини, що дозволяє деяким посадовцям зловживати відсутністю повного і однозначного визначення меж їхніх повноважень.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції, яку Україна підписала 11 грудня 2003 року у м. Меріда (Мексиканські Сполучені Штати), містить офіційну вимогу до всіх Держав-учасниць на політичному та практичному рівнях попереджати та протидіяти корупції: "Кожна Держава-учасниця прагне періодично проводити оцінку відповідних правових інструментів й адміністративних заходів з метою визначення їх адекватності з точки зору запобігання корупції та боротьби з нею" (пункт 3 статті 5 Конвенції). Отже, у цьому документі акцентується увага на можливих корупційних ризиках у законодавстві та необхідності проведення відповідної експертизи.

У Концепції подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності", схваленій Указом Президента України від 11 вересня 2006 року № 742, Главою держави наголошено на необхідності запровадження антикорупційної експертизи законопроектів з метою запобігання виникненню можливих корупційних ризиків у нових законах.

З прийняттям Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" створено законодавчі передумови для запровадження та здійснення антикорупційної експертизи.

Так, відповідно до положень частини першої статті 13 цього Закону з метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Як відомо, на сьогодні таким органом (особою) в Україні є Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики. Відповідно до Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 року № 410, Урядовий уповноважений наділений повноваженнями щодо проведення системного аналізу законодавства з метою виявлення норм, реалізація яких може призвести до корупційних проявів, з підготовкою пропозицій щодо розроблення проектів нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії корупції, проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та підготовка висновків за її результатами.

Абзацом другим частини першої статті 13 вищезазначеного Закону передбачено, що порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 1057 схвалено Порядок проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі–Порядок), який визначає процедуру проведення такої експертизи.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону та пункту 2 Порядку антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади.

Основними завданнями антикорупційної експертизи є аналіз положень нормативно-правових актів для визначення повноти та системності врегулювання відносин у відповідній сфері, внутрішньої узгодженості, доступності для розуміння, виявлення колізій законодавства, а також наявності чи відсутності положень, які сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій щодо їх усунення з метою запобігання виникненню наслідків корупційного характеру.

До проектів нормативно-правових актів з потенційно високим ступенем корупційних ризиків зазначеним Порядком віднесені, зокрема ті, предметом регулювання яких, є:

• відносини, пов’язані з виконанням рішень, у тому числі індивідуального характеру, предметом яких є визначення прав, свобод, обов’язків людини і громадянина та способів їх реалізації;

• управління об’єктами державної або комунальної власності, їх відчуження;

• питання митної справи, податкової та фінансової політики;

• установлення процедур аукціонів, тендерів стосовно відчуження чи закупівлі товарів, робіт і послуг;

• використання бюджетних коштів;

• питання інвестиційної та інноваційної діяльності;

• надання пільг і переваг окремим суб’єктам господарювання;

• встановлення повноважень органів виконавчої влади та органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, зокрема щодо самостійного визначення порядку (механізму, процедури) вирішення проблемних питань;

• делегування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування підприємствам та організаціям незалежно від форми власності;

• надання адміністративних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами;

• виконання контрольно-наглядових функцій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Слід звернути увагу на те, що найбільш типові корупціогенні чинники та можливі способи їх усунення (нейтралізації) визначатимуться у Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (далі – проект Методології), яка незабаром має бути затверджена Урядом.

Вказаним документом визначатимуться основні завдання та етапи проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, типологія корупціогенних чинників, основні елементи техніки проведення аналізу положень проекту нормативно-правового акта тощо.

Так, проектом Методології визначається поняття корупціогенного чинника - здатність нормативно-правової конструкції (окремого нормативного припису чи їх сукупності), самостійно чи у взаємодії з іншими нормами створювати ризик вчинення корупційних правопорушень.

Проектом Методології передбачається, що під час проведення антикорупційної експертизи здійснюватимуться виявлення та оцінка таких корупціогенних чинників:

• невиправдане встановлення чи надмірне розширення дискреційних повноважень органів публічної влади, службових та посадових осіб;

• встановлення (закріплення) надмірних (невиправдано завищених) вимог до фізичних та юридичних осіб, що реалізують суб’єктивні права і юридичні обов’язки у взаємодії з органами публічної влади;

• відсутність або нечіткість адміністративних процедур;

• відсутність чи недоліки конкурсних (аукціонних) процедур;

• нечітке визначення функцій, обов’язків, прав і відповідальності, службових та посадових осіб.

Крім того, проектом Методології також передбачаються способи ліквідації корупціогенних чинників в залежності в їх типу, може йти мова про повне виключення дискреційного повноваження з нормативно-правового акта, обмеження його об’єму, зниження рівня і обсягу встановлених відносно фізичних і юридичних осіб вимог, юридичних обов’язків і заборон, удосконалення юридичної процедури тощо.

У зв’язку з цим, необхідно зазначити, що важливою вимогою Закону є обов’язковість розгляду результатів антикорупційної експертизи під час прийняття рішення щодо видання відповідного нормативно-правового акта. Це означає, що висновки щодо корупціогенності тих чи інших норм проекту акта повинні бути публічними, і громадськість матиме можливість ознайомитись із потенційними корупційними ризиками акта, а також заходами, вжитими суб’єктом прийняття акта з метою запобігти корупційним наслідкам прийняття такого акта.

Крім того, Закон передбачає можливість участі інститутів громадянського суспільства у реалізації громадського контролю за нормотворчою діяльністю суб’єктів нормотворчого процесу.

У статті 13 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції наголошено на тому, що «кожна Держава-учасниця вживає належних заходів, у межах своїх можливостей і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, для сприяння активній участі окремих осіб і груп за межами державного сектора, таких як громадянське суспільство, неурядові організації та організації, що функціонують на базі громад, у запобіганні корупції й боротьбі з нею та для поглиблення розуміння суспільством факту існування, причин і небезпечного характеру корупції, а також загроз, що створюються нею».

З урахуванням цієї вимоги Конвенції частиною третьою статті 13 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" закріплюється положення про те, що за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводитись громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів. Широке оприлюднення результатів такої експертизи можуть бути ефективним механізмом суспільного контролю за правотворчістю органів державної влади.

Про важливість антикорупційної експертизи як інституту антикорупційної політики свідчить також те, що узагальнені результати проведення антикорупційної експертизи є однією із складових щорічного Звіту Уряду про результати проведення заходів щодо запобігання та протидії корупції.

ЗАСТОСУВАННЯ ДО КЕРІВНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ЇХНІХ ЗАСТУПНИКІВ ПУНКТУ 2 ЧАСТИНИ ПЕРШОЇ СТАТТІ 4 ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ"

У зв’язку із запитами, які надходять до Міністерства юстиції стосовно можливого поширення на керівників навчальних закладів та їхніх заступників обмежень щодо заняття викладацькою діяльністю у робочий час (застосування пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції"), вважаємо за необхідне повідомити наступне:

Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичні особи – підприємці (відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції").

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 вказаного Закону особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту, що здійснюється в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом.

При застосуванні зазначених положень Закону до керівників навчальних закладів та їхніх заступників слід враховувати положення Законів України "Про освіту" та "Про вищу освіту", якими визначаються, зокрема, особливості педагогічної та науково-педагогічної діяльності.

Так, частиною першою статті 20 Закону України "Про освіту" встановлено, що навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).

Відповідно до частини першої статті 54 цього Закону педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти – науково-педагогічні працівники.

Згідно із статтею 47 Закону України "Про вищу освіту" педагогічними працівниками є особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

До науково-педагогічних працівників віднесено осіб, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників").

Відповідно до цього Переліку до посад педагогічних працівників віднесено, зокрема, посади директора, завідувача, начальника вищого навчального закладу I та II рівня акредитації, загальноосвітнього навчального закладу та дошкільного навчального закладу, а до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів III – IV рівня акредитації віднесено, зокрема, посади керівника (ректора, президента тощо), заступника керівника (першого проректора, проректора, першого віце-президента, віце-президента), діяльність якого безпосередньо пов’язана з навчально-виховним або науковим процесом.

Враховуючи наведене, вважаємо, що положення пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" у частині встановлення обмеження щодо зайняття викладацькою діяльністю виключно в позаробочий час не поширюється на осіб, що займають посади керівників навчальних закладів та їхніх заступників.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Л И С Т

27.01.2010 N 20377-0-33-09-22

<...>

Міністерством юстиції України розглянуто лист <...> від 17 грудня 2009 р. N 770 стосовно надання роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) (далі - Закон) і повідомляється таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону ( 1506-17 ) суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення є особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків в юридичних особах, а також фізичні особи - підприємці.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону ( 1506-17 ) особам, зазначеним у пунктах 1 - 3 частини першої статті 2 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту, що здійснюється в позаробочий час) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено законом.

Отже, при застосуванні зазначених положень Закону ( 1506-17 ) до фізичних осіб - підприємців слід враховувати норми діючого законодавства України, яким врегульовано питання здійснення підприємницької діяльності.

Так, відповідно до статті 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України ( 436-15 ) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

Право на заняття підприємницькою діяльністю на території України не залежить від громадянства, фінансового або майнового стану громадянина.

Займатися підприємницькою діяльністю на території України мають право громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Слід зазначити, що закони України встановлюють ряд обмежень на здійснення підприємницької діяльності народними депутатами України, посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадовими особами органів прокуратури, суду, органів державної безпеки, внутрішніх справ, органів державної влади та управління, які контролюють діяльність підприємств, нотаріусів.

Крім того, фізичні особи за вчинені правопорушення можуть бути позбавлені права на підприємництво за вироком суду.

Фізичні особи - підприємці не вправі здійснювати страхову діяльність (стаття 2 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР )), банківську діяльність (стаття 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ( 2121-14 )), діяльність у сфері організації телебачення і радіомовлення (стаття 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 )), космічну діяльність (стаття 1 Закону України "Про космічну діяльність" ( 502/96-ВР )) тощо.

Таким чином, виходячи з наведеного, статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, тобто самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності.

Окремо зазначається, що згідно із Законом України від 23 грудня 2009 року N 1787-VI ( 1787-17 ) "Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції" термін введення в дію, зокрема, Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) змінено із 1 січня 2010 року на 1 квітня 2010 року.

Заступник Міністра Л.В.Єфіменко

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

Л И С Т

18.12.2009 N 967-0-2-09-22

Верховній Раді України народному депутату України <...> вул. Грушевського, 5 м. Київ, 01008

Копія: Президенту ВМО "Молодь проти корупції" <...> вул. Лютеранська, 27 - 29, оф. 1 м. Київ, 01024

Щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення"

Шановний <...>!

У зв'язку з Вашим листом від 2 грудня 2009 року N Г-353-12/09 щодо надання роз'яснення термінів, які застосовуються у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" ( 1508-17 ) ("публічні послуги", "декларування особистих інтересів" та "подарунок" (дарунок)), Міністерством юстиції повідомляється таке.

1. Щодо визначення терміну "публічні послуги"

Відповідно до Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (далі - Концепція), затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року N 90-р ( 90-2006-р ), сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні.

Залежно від суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги.

Державні послуги надаються органами державної влади (в основному виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями, а також органами місцевого самоврядування в порядку виконання делегованих державою повноважень за рахунок коштів державного бюджету.

Муніципальні послуги надаються органами місцевого самоврядування, а також органами виконавчої влади та підприємствами, установами, організаціями в порядку виконання делегованих органами місцевого самоврядування повноважень за рахунок коштів місцевого бюджету.

Важливою складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги.

У зазначеній Концепції ( 90-2006-р ) адміністративна послуга визначається як результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними та юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

Крім того, звертаємо увагу на те, що 8 грудня 2009 року Кабінетом Міністрів України схвалено проект Закону України "Про адміністративні послуги", яким врегульовано суспільні відносини, що виникають у процесі надання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування адміністративних послуг фізичним та юридичним особам.

2. Щодо визначення терміну "подарунок" (дарунок)

Відповідно до частини другої розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" ( 1508-17 ) Кодекс України про адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 ) доповнено главою 15-Б "Корупційні адміністративні правопорушення". Зокрема, до корупційного адміністративного правопорушення належить незаконне одержання подарунка (дарунка), що тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка (дарунка).

Запровадження вказаної норми Закону ( 1508-17 ) пов'язане, перш за все, з тим, що статтею 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) встановлюються обмеження для осіб, уповноважених на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування щодо одержання особистих подарунків.

Так, відповідно до частини першої цієї статті особам, зазначеним у пунктах 1 - 2 частини першої статті 2 цього Закону ( 1506-17 ), у зв'язку з виконанням ними функцій держави або органів місцевого самоврядування забороняється приймати подарунки, за винятком випадків, передбачених цим Законом та іншими законами. Такі випадки становлять подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, за умови, що вартість одного подарунка не перевищує розміру однієї податкової соціальної пільги.

Зазвичай, до зазначених належать подарунки, одержані від близьких осіб, друзів чи знайомих з нагоди, наприклад, дня народження, ювілею, або загальновизнаного свята (Новий рік, міжнародний жіночий день, день захисника Вітчизни) за умови, що ці подарунки не впливатимуть на прийняття службовцем неупереджених рішень або не створюватимуть враження, що це може впливати на їхні рішення.

Розмір податкової пільги встановлюється відповідно до статті 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ), і дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року. Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" ( 835-17 ) (стаття 55) з 1 січня 2009 року встановлено гарантований державою розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень на місяць, відповідно - податкова пільга складатиме 302 грн. 50 копійок. Слід звернути увагу, що цей розмір щороку змінюватиметься.

Однак, враховуючи те, що Закон України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) є базовим та визначає лише головні засади запобігання та протидії корупції, реалізація низки його положень потребує додаткового законодавчого врегулювання.

Так, зазначений Закон ( 1506-17 ) передбачає, що питання врегулювання конфлікту інтересів, запровадження державного фінансового контролю публічної служби та кодексів поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави, повинні бути деталізовані нормами спеціальних законодавчих актів.

Відповідні законопроекти "Про конфлікт інтересів у діяльності публічних службовців" (реєстр. N 4420 від 29 квітня 2009 року), "Про заходи державного фінансового контролю публічної служби" (реєстр. N 4472 від 14 травня 2009 року) та "Про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів" (реєстр. N 4420-1 від 14 травня 2009 року) на даний час перебувають на розгляді Верховної Ради України.

У проекті Закону України "Про заходи державного фінансового контролю публічної служби" термін "подарунок" визначено як будь-які блага, в тому числі прояви гостинності, які публічний службовець безоплатно або за вартістю, істотно меншою від ціни таких благ, одержує від фізичних чи юридичних осіб.

Крім того, слід зазначити про те, що 8 грудня 2009 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок передачі подарунків, отриманих під час проведення офіційних заходів ( 1337-2009-п ), яким встановлено процедуру передачі особами, уповноваженими на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування та прирівняними до них особами подарунків, отриманих ними під час проведення офіційних заходів органові державної влади, органові місцевого самоврядування, організації або іншій юридичній особі, в яких вони працюють або які представляють.

3. Щодо визначення терміну "декларування особистих інтересів"

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) особи, уповноважені на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування, а також прирівняні до них особи, зобов'язані вжити заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів.

Згідно з частиною другою цієї статті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов'язаних з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.

На даний час зазначені питання пропонується врегулювати у проекті Закону України "Про правила професійної етики на публічній службі та запобігання конфлікту інтересів" (реєстр. N 4420-1 від 14 травня 2009 року), який перебуває на розгляді Верховної Ради України.

Зокрема, у зазначеному законопроекті термін "приватні інтереси" визначається як будь-які інтереси публічного службовця, обумовлені особистими, родинними, дружніми чи будь-якими іншими позаслужбовими стосунками з іншими фізичними чи юридичними особами, в тому числі особисті майнові та немайнові інтереси, а також ті, що виникають у зв'язку з його членством або діяльністю в громадських, політичних та релігійних організаціях.

Що стосується декларування особистих інтересів, у статтях 13 та 14 проекту Закону передбачено, що перед призначенням на посаду публічний службовець або особа, що претендує на заняття відповідної посади, зобов'язані у письмовій формі засвідчити керівнику органу, на посаду в якому особа призначається, відсутність у нього приватних інтересів у сфері, в якій буде здійснюватись його службова діяльність.

У разі виникнення у публічного службовця конфлікту інтересів чи потенційного конфлікту інтересів він зобов'язаний у письмовій формі повідомити про це свого безпосереднього керівника, а також уповноважену особу, а за її відсутності - Уповноважений орган.

Керівник, який володіє інформацією про конфлікт інтересів чи потенційний конфлікт інтересів підлеглого йому публічного службовця, зобов'язаний у письмовій формі повідомити про це уповноважену особу, а за її відсутності - Уповноважений орган.

З повагою,

Заступник Міністра А.Богдан

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 8 грудня 2009 р. N 1422 Київ

Питання запобігання та протидії корупції в органах виконавчої влади

З метою підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади у сфері запобігання та протидії корупції Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Типове положення про підрозділ органу виконавчої влади з питань запобігання та протидії корупції, що додається.

2. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

3. Керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з урахуванням вимог затвердженого цією постановою Типового положення:

1) утворити та забезпечити з 1 січня 2010 р. функціонування підрозділів з питань запобігання та протидії корупції у межах загальної чисельності працівників центрального апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, якщо інше не передбачено законом;

2) затвердити до 1 січня 2010 р. положення про підрозділи з питань запобігання та протидії корупції;

3) привести у відповідність з цією постановою:

структуру центрального апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій і повноваження підрозділів, що провадять діяльність, пов'язану із запобіганням та протидією корупції;

власні нормативні акти.

4. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування, крім пункту 2 цієї постанови, який набирає чинності з 1 січня 2010 року.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1422

ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯ про підрозділ органу виконавчої влади з питань запобігання та протидії корупції

1. Підрозділ з питань запобігання та протидії корупції (департамент, управління, відділ, сектор) (далі - підрозділ) утворюється за рішенням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади у центральному апараті міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, апараті обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (далі - орган виконавчої влади) залежно від чисельності його працівників, а також обсягу, характеру та складності роботи.

У разі недоцільності утворення підрозділу в органі виконавчої влади вводиться посада спеціаліста з питань запобігання та протидії корупції.

У територіальному органі центрального органу виконавчої влади (далі - територіальний орган) може утворюватися підрозділ або вводиться посада спеціаліста з питань запобігання та протидії корупції.

У разі введення в органі виконавчої влади або територіальному органі посади спеціаліста з питань запобігання та протидії корупції дія цього Положення поширюється на особу, призначену на таку посаду.

2. Підрозділ у своїй діяльності керується Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України, актами Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, цим Положенням, іншими актами.

3. Керівник підрозділу органу виконавчої влади підзвітний керівникові такого органу та підзвітний і підконтрольний Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики, якщо інше не передбачено законом.

Керівник підрозділу територіального органу підзвітний керівникові такого органу та підзвітний і підконтрольний керівникові підрозділу органу виконавчої влади.

4. Основними завданнями підрозділу є:

1) участь у реалізації державної антикорупційної політики;

2) здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства;

3) участь в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, а також міжнародному співробітництві у зазначеній сфері;

4) проведення організаційної та роз'яснювальної роботи щодо запобігання та протидії корупції.

5. Підрозділ відповідно до покладених на нього завдань:

1) розробляє, здійснює та контролює проведення заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням;

2) надає іншим структурним підрозділам органу виконавчої влади, територіального органу та окремим працівникам роз'яснення щодо застосування антикорупційного законодавства;

3) вживає заходів до виявлення конфлікту інтересів та сприяє його усуненню;

4) організовує перевірку достовірності поданих посадовими особами відомостей про майно, доходи, зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та своєчасності оприлюднення зазначених відомостей згідно із законом;

5) бере участь у проведенні:

юридичної експертизи проектів нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів, що видаються органом виконавчої влади, територіальним органом, з метою виявлення чинників, що сприяють чи можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, та у разі їх виявлення вносить пропозиції керівнику органу виконавчої влади або територіального органу щодо їх усунення або скасування відповідних актів (документів);

в установленому порядку службового розслідування (перевірки) в органі виконавчої влади, територіальному органі з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог антикорупційного законодавства;

в межах своїх повноважень разом із представниками контрольно-ревізійних підрозділів органу виконавчої влади перевірки фінансово-господарської діяльності органу виконавчої влади, територіального органу з метою здійснення контролю за дотриманням вимог антикорупційного законодавства;

6) проводить у межах своїх повноважень спеціальну перевірку стосовно осіб, які претендують на зайняття посад державних службовців і призначення яких здійснюється керівником органу виконавчої влади, територіального органу, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто;

7) перевіряє в установленому порядку повідомлення громадян та юридичних осіб, інформацію, оприлюднену у друкованих, аудіовізуальних засобах масової інформації, а також отриману від інших структурних підрозділів органу виконавчої влади, територіального органу, щодо причетності працівників такого органу до вчинення корупційних правопорушень;

8) повідомляє у письмовій формі керівника органу виконавчої влади, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики та спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах про факти, що можуть свідчити про вчинення корупційних правопорушень посадовими особами органу виконавчої влади, територіального органу;

9) веде облік працівників органу виконавчої влади, територіального органу, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

10) взаємодіє з підрозділами з питань запобігання та протидії корупції інших органів виконавчої влади, територіальних органів.

6. Вимоги керівника підрозділу, що стосуються дотримання антикорупційного законодавства, є обов'язковими для посадових осіб органу виконавчої влади, територіального органу.

7. Покладення на підрозділ обов'язків, що не належать або виходять за межі його повноважень, а також обмежують виконання покладених на нього завдань, не допускається.

8. Підрозділ має право:

1) одержувати від інших структурних підрозділів органу виконавчої влади, територіального органу інформацію та матеріали, необхідні для здійснення покладених на нього завдань, а також в установленому законом порядку інформацію з обмеженим доступом або таку, що містить державну таємницю;

2) одержувати від працівників органу виконавчої влади, територіального органу усні та письмові пояснення з питань, які виникають під час проведення службових розслідувань (перевірок);

3) залучати працівників інших структурних підрозділів за погодженням з їх керівниками до участі у проведенні службових розслідувань (перевірок) та наданні відповідної допомоги;

4) ініціювати перед керівником органу виконавчої влади, територіального органу питання щодо надсилання запитів суб'єктам господарювання, учасникам цивільно-правових договорів з метою отримання від них відповідної інформації та матеріалів.

Працівники підрозділу під час проведення службових розслідувань (перевірок) мають право з урахуванням обмежень, встановлених законодавством, на безперешкодний доступ до приміщень та територій органу виконавчої влади, територіального органу, документів та матеріалів, що стосуються предмета службового розслідування (перевірки).

9. Підрозділ провадить свою діяльність відповідно до планів роботи, які затверджуються його керівником та погоджуються з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики.

План роботи підрозділу формується з урахуванням пропозицій керівника органу виконавчої влади, територіального органу.

10. Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики у разі надходження скарг на дії працівників підрозділу організовує проведення їх перевірки. Матеріали за результатами перевірки надсилаються керівникові органу виконавчої влади, територіального органу для прийняття відповідного рішення.

11. Структура та штатна чисельність підрозділу затверджуються його керівником за погодженням з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики.

Ліквідація та реорганізація підрозділу здійснюються за погодженням з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики.

12. Координація та методичне забезпечення діяльності підрозділу здійснюється Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики.

13. Підрозділ очолює керівник, який призначається на посаду та звільняється з посади керівником органу виконавчої влади за погодженням з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики, якщо інше не встановлено законом.

14. На посаду керівника підрозділу призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра і стажем роботи в державній службі на керівних посадах чи на керівних посадах в інших сферах управління не менш як п'ять років.

15. Відповідно до покладених на підрозділ завдань його керівник:

1) здійснює керівництво підрозділом та несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього завдань;

2) розподіляє обов'язки між працівниками підрозділу;

3) вносить керівнику органу виконавчої влади:

за погодженням з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади заступників керівника підрозділу, керівників підрозділів територіальних органів, їх заохочення та притягнення до відповідальності, а також щодо структури та штатної чисельності підрозділу;

пропозиції щодо:

- призначення на посаду та звільнення з посади, а також заохочення та притягнення до відповідальності інших працівників підрозділу;

- визначення потреб підрозділу у фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні;

- проведення відповідних заходів контрольно-ревізійним підрозділом органу виконавчої влади;

4) подає щомісяця Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики за встановленою ним формою інформацію про вжиття заходів для протидії корупції та осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

5) вносить у визначених законодавством випадках керівнику органу виконавчої влади подання про відсторонення на час службового розслідування (перевірки) посадової особи, яка працює в такому органі, від виконання повноважень за посадою. У разі коли питання щодо відсторонення від виконання повноважень за посадою розглядається стосовно керівника органу виконавчої влади, керівник підрозділу подає відповідну пропозицію Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики;

6) звертається до керівника органу виконавчої влади з поданням про притягнення посадових осіб такого органу до відповідальності за порушення вимог антикорупційного законодавства. У разі коли питання щодо притягнення до відповідальності стосується керівника органу виконавчої влади, керівник підрозділу подає відповідну пропозицію Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики;

7) інформує керівника органу виконавчої влади про випадки перешкоджання виконанню працівниками підрозділу їх повноважень, неподання або несвоєчасного подання посадовими особами органу виконавчої влади, територіального органу інформації та матеріалів, що стосуються предмета службового розслідування (перевірки). У разі невжиття керівником органу виконавчої влади відповідних заходів реагування керівник підрозділу інформує про це Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики;

8) подає Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики звіт за встановленою ним формою про проведену підрозділом роботу за перше півріччя - до 15 липня та за рік - до 30 січня наступного року.

Звіт підрозділу подається керівникові органу виконавчої влади та розміщується на офіційному веб-сайті зазначеного органу.

16. Керівник підрозділу органу виконавчої влади входить до складу колегії відповідного органу.

17. Керівник органу виконавчої влади, територіального органу, у якому створено підрозділ, створює умови для виконання підрозділом на належному рівні покладених на нього завдань.

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1422

ЗМІНИ, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України

1. Доповнити постанову Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. N 641 ( 641-95-п ) "Про застосування статті 13 Закону України "Про державну службу" (ЗП України, 1995 р., N 12, ст. 279) пунктом 5 такого змісту:

"5. Організація перевірки достовірності поданих державними службовцями відомостей про майно, доходи, зобов'язання фінансового характеру, у тому числі за кордоном, та своєчасності оприлюднення зазначених відомостей згідно із законом покладається на уповноважені підрозділи державних органів, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в передбачених законом випадках у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також здійсненні заходів щодо запобігання та протидії корупції, у міжнародному співробітництві в зазначеній сфері.".

2. Пункт 1 Порядку призначення на посади та звільнення з посад керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. N 1374 ( 1374-99-п ) (Офіційний вісник України, 1999 р., N 31, ст. 1613; 2003 р., N 25, ст. 1199, N 30, ст. 1546), після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

"Керівники підрозділів з питань запобігання та протидії корупції апарату обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій призначаються на посаду та звільняються з посади головами держадміністрацій за поданням Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики.".

У зв'язку з цим абзац другий вважати абзацом третім.

3. У постанові Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 р. N 950 ( 950-2000-п ) "Про затвердження Порядку проведення службового розслідування стосовно державних службовців" (Офіційний вісник України, 2000 р., N 24, ст. 1004; 2007 р., N 53, ст. 2168; 2009 р. , N 47, ст. 1575):

1) у назві та пункті 1 постанови ( 950-2000-п ) слова "державних службовців" замінити словами "осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування";

2) у Порядку, затвердженому зазначеною постановою ( 950-2000-п ):

у назві Порядку ( 950-2000-п ) слова "державних службовців" замінити словами "осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування";

у пункті 1:

в абзаці третьому слова "законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією" замінити словами "законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства";

доповнити пункт абзацом такого змісту:

"Дія цього Порядку не поширюється на уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування осіб, права та обов'язки яких в частині додержання службової дисципліни, види заохочення та дисциплінарні стягнення і порядок їх застосування встановлюються дисциплінарними статутами.";

у пункті 2:

абзац перший викласти у такій редакції:

"2. Рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа, керівником підрозділу з питань запобігання та протидії корупції відповідного органу.";

після абзацу першого доповнити пункт новим абзацом такого змісту:

"З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, за поданням керівника спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку у Збройних Силах та за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування.".

У зв'язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;

абзац другий пункту 3 після слів "Першим віце-прем'єр-міністром України," доповнити словами "Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики,";

пункт 4 після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

"Особа, стосовно якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності або складено протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення, пов'язаного з обмеженнями, передбаченими пунктами 1-3 частини першої статті 4 і статтею 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ), підлягає відстороненню від виконання повноважень за посадою до розгляду справи судом.".

У зв'язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;

у пункті 10:

в абзаці другому слова "державний службовець" замінити словами "особа, стосовно якої проводилося службове розслідування";

в абзаці третьому слова "притягнення державного службовця до відповідальності" замінити словами "притягнення зазначеної особи до відповідальності";

в абзаці четвертому пункту 12 слова "державному службовцю надається копія акта службового розслідування" замінити словами "особі, стосовно якої проводилося службове розслідування, надається копія акта службового розслідування";

у тексті Порядку ( 950-2000-п ) слова "державний службовець" та "державний орган" в усіх відмінках та формах числа замінити відповідно словами "особа, уповноважена на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування" та "орган державної влади" у відповідному відмінку і числі.

4. Розділ 1 додатків 1 і 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2007 р. N 996 ( 996-2007-п ) "Про затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій" (Офіційний вісник України, 2007 р., N 58, ст. 2307) доповнити такою позицією:

"відділ (сектор) з питань запобігання та протидії корупції".

5. Розділ 1 додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2008 р. N 791 ( 791-2008-п ) "Про затвердження рекомендаційних переліків управлінь, відділів, інших структурних підрозділів Київської міської та районної у м. Києві державних адміністрацій" (Офіційний вісник України, 2008 р., N 68, ст. 2280) доповнити такою позицією:

"відділ з питань запобігання та протидії корупції".

6. У Положенні про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 р. N 410 ( 410-2009-п ) (Офіційний вісник України, 2009 р., N 33, ст. 1128, N 78, ст. 2640), - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1338 ( 1338-2009-п ):

1) пункт 4 доповнити підпунктами 13-16 такого змісту:

"13) внесення керівникам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівника підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації;

14) погодження призначення на посаду та звільнення з посади заступника керівника підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації, їх заохочення та притягнення до відповідальності;

15) погодження структури, штатної чисельності та планів роботи підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації;

16) здійснення координації та методичного забезпечення діяльності підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації.";

2) пункт 5 доповнити підпунктами 13-16 такого змісту:

"13) доручати підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації проводити перевірки дотримання антикорупційного законодавства, службові розслідування в органі виконавчої влади, в якому утворено такий підрозділ, у разі надходження інформації про порушення вимог антикорупційного законодавства;

14) вносити Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відсторонення від виконання повноважень за посадою на час службового розслідування (перевірки) та про притягнення до дисциплінарної відповідальності керівника міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації в установленому законодавством порядку;

15) проводити перевірки діяльності підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації та службові розслідування стосовно його працівників, витребувати необхідні інформацію і матеріали;

16) зупиняти прийняті з порушенням законодавства рішення керівника підрозділу з питань запобігання та протидії корупції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації про проведення службового розслідування, перевірки.".

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 8 грудня 2009 р. N 1419 Київ

Питання інформування про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах подавати відповідно до Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1336 ( 1336-2009-п ) (Офіційний вісник України, 2009 р., N 95, ст. 3283), Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики інформацію про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції за формою згідно з додатками 1 і 2 для її узагальнення та подання Кабінетові Міністрів України за формою згідно з додатком 3.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1419

ІНФОРМАЦІЯ про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції

____________________________________________________ (найменування органу виконавчої влади)

1. Відомості про:

1) порушення вимог статті 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) (далі - Закон);

2) результати проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави, та дотримання вимог фінансового контролю (статті 9 і 10 Закону) ( 1506-17 );

3) здійснені заходи щодо усунення виявлених прогалин у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень;

4) результати здійснення заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням:

серед працівників органу виконавчої влади;

у рамках міжнародного співробітництва.

2. Пропозиції щодо удосконалення роботи із забезпечення виконання вимог Закону ( 1506-17 ).

3. Узагальнені результати громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

4. Результати соціологічних досліджень, що проводилися державними та недержавними науково-дослідними установами на замовлення органу виконавчої влади, з питань поширення корупції.

5. Додатки, що містять:

1) відомості про осіб, зазначених у частині першій статті 2 Закону ( 1506-17 ), притягнутих за рішенням суду, яке набрало законної сили, до відповідальності за корупційні правопорушення, за такою формою:

------------------------------------------------------------------------------------

|Найменування| Прізвище, ім'я | Ознаки | Прийняте | Розмір | Заходи, |

| органу | та по батькові,| корупційного| судом | збитків та | вжиті до |

| виконавчої | посада, |правопорушення| рішення | дані про їх |державного |

| влади | категорія і | | (стаття, |відшкодування|службовця |

| |ранг державного | | вид | |згідно із |

| | службовця, | |покарання, | |статтею 30 |

| |притягнутого до | | сума | | Закону |

| |відповідальності| |накладеного| | України |

| | | | штрафу, | | "Про |

| | | | гривень) | | державну |

| | | | | | службу" |

| | | | | |( 3723-12 )|

------------------------------------------------------------------------------------

2) аналітичні довідки з окремих питань;

3) ілюстративний матеріал - графіки, діаграми, таблиці тощо.

Додаток 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1419

ІНФОРМАЦІЯ про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції

____________________________________________________ (найменування спеціального підрозділу по боротьбі

____________________________________________________ з організованою злочинністю МВС, податкової міліції,

____________________________________________________ по боротьбі з корупцією та організованою

____________________________________________________ злочинністю СБУ, Військової служби

____________________________________________________ правопорядку в Збройних Силах)

1. Відомості про:

1) порушення вимог статті 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) (далі - Закон);

2) результати проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави, та дотримання вимог фінансового контролю (статті 9 і 10 Закону) ( 1506-17 );

3) здійснені заходи щодо усунення виявлених прогалин у правовому регулюванні певної сфери суспільних відносин, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень;

4) кількість осіб, щодо яких складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень (у розрізі регіонів);

5) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду або на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення (у розрізі регіонів);

6) осіб окремо за категоріями, зазначеними у частині першій статті 2 Закону ( 1506-17 ), і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;

7) розміри завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

8) результати здійснення заходів щодо запобігання корупційним правопорушенням:

серед працівників спеціального підрозділу по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах (далі - спеціальні підрозділи);

у рамках міжнародного співробітництва.

2. Пропозиції щодо удосконалення роботи із забезпечення виконання вимог Закону ( 1506-17 ).

3. Узагальнені результати громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

4. Результати соціологічних досліджень, що проводилися державними та недержавними науково-дослідними установами на замовлення спеціального підрозділу, з питань поширення корупції.

5. Додатки, що містять:

1) відомості про осіб, зазначених у частині першій статті 2 Закону ( 1506-17 ), притягнутих за рішенням суду, яке набрало законної сили, до відповідальності за корупційні правопорушення, за такою формою:

------------------------------------------------------------------------------------

| Наймену- | Прізвище, ім'я | Ознаки | Прийняте | Розмір | Заходи, |

| вання | та | корупційного | судом | збитків | вжиті до |

|спеціального| по батькові, |правопорушення| рішення | та дані |державного |

| підрозділу | посада, | | (стаття, | про їх |службовця |

| | категорія і | | вид |відшкодування|згідно із |

| |ранг державного | |покарання, | |статтею 30 |

| | службовця, | | сума | | Закону |

| |притягнутого до | |накладеного| | України |

| |відповідальності| | штрафу, | | "Про |

| | | | гривень) | | державну |

| | | | | | службу" |

| | | | | |( 3723-12 )|

------------------------------------------------------------------------------------

2) відомості про юридичних осіб, які відповідно до статті 2 Закону України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень" ( 1507-17 ) притягнуті до відповідальності за корупційні правопорушення, за такою формою:

------------------------------------------------------------------

| Найменування | Кваліфікація |Розмір збитків| Вид стягнення |

|юридичної особи, | корупційного |та дані про їх| відповідно до |

| код згідно з |правопорушення|відшкодування |статті 3 Закону |

| ЄДРПОУ, | (стаття | | України "Про |

| її |Кримінального | |відповідальність|

|місцезнаходження | кодексу | | юридичних осіб |

| | України) | | за вчинення |

| | ( 2341-14 ) | | корупційних |

| | | | правопорушень" |

| | | | ( 1507-17 ) |

------------------------------------------------------------------

3) аналітичні довідки з окремих питань;

4) ілюстративний матеріал - графіки, діаграми, таблиці тощо.

Додаток 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1419

ІНФОРМАЦІЯ про результати роботи у сфері запобігання та протидії корупції

1. Загальний аналіз стану справ у сфері запобігання та протидії корупції.

2. Відомості про результати діяльності щодо запобігання та протидії корупції міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах.

3. Узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

4. Узагальнені результати здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції в рамках міжнародного співробітництва.

5. Результати соціологічних досліджень, що проводилися протягом звітного періоду державними та недержавними науково-дослідними установами на замовлення Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій, спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах, з питань поширення корупції.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 8 грудня 2009 р. N 1338 Київ

Про заходи щодо посилення протидії корупції

Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Центральним та місцевим органам виконавчої влади забезпечити:

невідкладний розгляд звернень підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців, органів місцевого самоврядування і громадян щодо фактів корупції;

подання щомісяця до 10 числа Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики (далі - Урядовий уповноважений) звітів про заходи, вжиті за результатами розгляду зазначених звернень.

2. Погодитися з пропозицією Урядового уповноваженого щодо визначення представників центральних органів виконавчої влади, які на постійній основі співпрацюють з Урядовим уповноваженим у частині проведення перевірок організації роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади стосовно дотримання ними вимог антикорупційного законодавства, згідно з додатком.

3. Установити, що перевірки організації роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади стосовно дотримання ними вимог антикорупційного законодавства проводяться робочими групами, утвореними Урядовим уповноваженим, відповідно до Порядку проведення перевірки робочими групами центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2006 р. N 886 ( 886-2006-п ) (Офіційний вісник України, 2006 р., N 27, ст. 1935).

4. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1338

ПЕРЕЛІК представників центральних органів виконавчої влади, які на постійній основі співпрацюють з Урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики у частині проведення перевірок організації роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади стосовно дотримання ними вимог антикорупційного законодавства

БЕДРИКІВСЬКИЙ - перший заступник Міністра внутрішніх Володимир Володимирович справ - начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю

БУХАРЄВ - перший заступник Голови ДПА -

Владислав Вікторович начальник податкової міліції

ГРИЦАК - заступник Голови СБУ - начальник

Василь Сергійович Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю

ІСКРА - перший заступник Голови ГоловКРУ

Ігор Іванович

КЛЮШКЕ - заступник Голови Держфінмоніторингу

Станіслав Миколайович

МІТРОФАНОВА - заступник Міністра праці та

Олена Володимирівна соціальної політики

ПОЛУДЬОННИЙ - заступник Міністра фінансів

Микола Миколайович

ТКАЧ - перший заступник Начальника

Володимир Дмитрович Головдержслужби

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1338

ЗМІНИ, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України

1. Підрозділ 4.4 "Індексація документів" розділу 4 "Складання та оформлення службових документів" Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1997 р. N 1153 ( 1153-97-п ) (Офіційний вісник України, 1997 р., число 43, с. 50), доповнити пунктом такого змісту:

"4.4.4. Під час реєстрації документів, що містять інформацію про факти корупції, на документі проставляється позначка "КД".".

2. У розділі II Класифікатора звернень громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. N 858 ( 858-2008-п ) (Офіційний вісник України, 2008 р., N 73, ст. 2461):

позицію "240 Інше" замінити такою позицією:

------------------------------------------------------------------

| "240 |Факти корупції"; |

------------------------------------------------------------------

доповнити такою позицією:

------------------------------------------------------------------

| "250 |Інше". |

------------------------------------------------------------------

3. У Положенні про Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2009 р. N 410 ( 410-2009-п ) (Офіційний вісник України, 2009 р., N 33, ст. 1128, N 78, ст. 2640):

в абзаці четвертому підпункту 3 пункту 4 слова "здійснення заходів" замінити словами "здійснені заходи";

доповнити пункт 5 підпунктами 9-12 такого змісту:

"9) подавати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо проведення перевірок організації роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади стосовно дотримання ними вимог антикорупційного законодавства та звіти про їх результати;

10) утворювати на підставі рішення Кабінету Міністрів України, резолюцій Прем'єр-міністра або Першого віце-прем'єр-міністра України з представників центральних органів виконавчої влади робочі групи з питань проведення перевірок організації роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади стосовно дотримання ними вимог антикорупційного законодавства (далі - робочі групи) і визначати їх керівників;

11) здійснювати координацію діяльності представників центральних органів виконавчої влади, включених до складу робочих груп, під час проведення зазначених перевірок;

12) вносити у разі потреби зміни до складу робочих груп, залучати в установленому порядку до їх роботи фахівців та науковців.".

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 8 грудня 2009 р. N 1336 Київ

Про затвердження Порядку інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції

Відповідно до статті 16 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Порядок інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції, що додається.

2. Ця постанова набирає чинності з 1 січня 2010 року.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1336

ПОРЯДОК інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції

1. Цей Порядок визначає процедуру інформування громадськості про результати роботи у сфері протидії корупції Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики (далі - Урядовий уповноважений), міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністрацій (далі - державні органи) та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції (спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ, Військової служби правопорядку в Збройних Силах) (далі - уповноважені суб'єкти).

2. Інформування громадськості Урядовим уповноваженим, державними органами та уповноваженими суб'єктами про результати роботи у сфері протидії корупції, зокрема про вжиті заходи щодо її запобігання та протидії, факти притягнення посадових осіб до відповідальності за вчинення злочинів у сфері службової діяльності, корупційних правопорушень (далі - результати роботи), здійснюється з метою забезпечення реалізації прав громадян на одержання інформації у зазначеній сфері, забезпечення відкритості, доступності та достовірності такої інформації.

3. Державні органи та уповноважені суб'єкти:

1) розміщують на інформаційних стендах у приміщеннях, в яких здійснюється прийом громадян, на власних веб-сайтах та у засобах масової інформації відомості, що постійно оновлюються, зокрема:

найменування установи, поштову та електронну адреси, номер телефону, адресу офіційного веб-сайта, а також інформацію про посадових осіб, яких можна повідомити про вчинення корупційних правопорушень;

інформацію про осіб, відповідальних за співпрацю з Урядовим уповноваженим;

нормативно-правові акти з питань протидії корупції;

роз'яснення та коментарі окремих положень нормативно-правових актів з питань протидії корупції, надані відповідним органом;

інформацію про корупційні правопорушення, що викликали широкий громадський резонанс, факти викриття злочинів у сфері службової діяльності, у тому числі про факти притягнення посадових та юридичних осіб до відповідальності за вчинення таких злочинів і правопорушень;

цей Порядок;

іншу інформацію про вжиті заходи щодо запобігання та протидії корупції;

2) інформують громадськість про результати роботи шляхом:

використання Інтернету та засобів масової інформації;

проведення просвітницької роботи, зокрема забезпечення проведення в спеціалізованих навчальних закладах тематичних занять з питань протидії корупції, науково-методичних і науково-практичних конференцій, семінарів, засідань за круглим столом, прес-конференцій та зустрічей з представниками засобів масової інформації.

4. Уповноважені суб'єкти щороку не пізніше 10 лютого:

1) оприлюднюють в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на власних веб-сайтах інформацію про вжиті заходи щодо запобігання та протидії корупції і про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

2) подають Урядовому уповноваженому інформацію про результати роботи, в якій обов'язково зазначають:

кількість осіб, щодо яких складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень;

кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду або на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення;

дані про осіб окремо за категоріями, зазначеними у частині першій статті 2 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ), і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;

дані про розміри завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

узагальнені результати громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів (у разі її проведення);

дані про вжиті заходи щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;

результати соціологічних досліджень, що проводилися на їх замовлення державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції.

5. Державні органи подають щороку не пізніше 10 лютого Урядовому уповноваженому інформацію, зазначену в абзацах шостому - восьмому підпункту 2 пункту 4 цього Порядку.

6. Урядовий уповноважений готує звіт про вжиті заходи щодо запобігання та протидії корупції з урахуванням інформації, що надійшла від державних органів та уповноважених суб'єктів, і узагальнених результатів антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та соціологічних досліджень, що проводилися на його замовлення державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції.

Зазначений звіт Урядовий уповноважений оприлюднює щороку не пізніше 1 квітня в друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на Урядовому порталі.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А від 8 грудня 2009 р. N 1315 Київ

Про затвердження Порядку накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення

Відповідно до статті 8 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції" ( 1506-17 ) Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Порядок накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення, що додається.

2. Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики запровадити до 1 січня 2010 р. на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади) відповідну рубрику для розміщення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.

3. Ця постанова набирає чинності з дня опублікування, крім пункту 1, який набирає чинності з 1 січня 2010 року.

Прем'єр-міністр України Ю.ТИМОШЕНКО

Інд. 31

ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р. N 1315

ПОРЯДОК накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення

1. Цей Порядок визначає процедуру накопичення та оприлюднення інформації про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення (далі - інформація).

2. Під юридичними особами, притягнутими до відповідальності за корупційні правопорушення, слід розуміти таких осіб, щодо яких є рішення суду, яке набрало законної сили, у справі про притягнення юридичної особи до відповідальності та накладення стягнення за вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті будь-якого із злочинів, передбачених статтею 209, частинами першою або другою статей 235-4, 235-5, статтями 364, 365, 368, 369 і 376 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - рішення суду).

3. Інформація повинна готуватися на підставі рішення суду та містити:

найменування суду, що прийняв рішення;

дату прийняття рішення та набрання ним законної сили;

відомості про притягнуту до відповідальності за корупційне правопорушення юридичну особу (найменування, місцезнаходження, організаційно-правова форма, код згідно з ЄДРПОУ, дані про державну реєстрацію);

посилання на норму закону, за якою юридична особа притягнута до відповідальності за корупційне правопорушення.

4. Після відкриття загального доступу до рішень суду, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, ДСА забезпечує надсилання протягом трьох робочих днів Урядовому уповноваженому з питань антикорупційної політики електронних копій судових рішень для оприлюднення інформації протягом трьох днів на офіційному вебсайті Кабінету Міністрів України (Єдиному веб-порталі органів виконавчої влади) на сторінці Урядового уповноваженого з метою забезпечення безоплатного доступу до неї органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, юридичних осіб, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, громадян.

У разі необхідності Держкомпідприємництво надає у триденний строк Урядовому уповноваженому на його запит витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з відомостями, передбаченими в абзаці четвертому пункту 3 цього Порядку.

5. Інформація реєструється та зберігається в апараті Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики відповідно до Порядку роботи з документами та організації діловодства у Секретаріаті Кабінету Міністрів України, який затверджує Міністр Кабінету Міністрів.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення організаційно-правових основ запобігання, протидії, припинення корупції і організованої злочинності та виконання комітетами Верховної Ради України контрольних функцій

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 4, ст.34 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести зміни до таких законів України:

1. У Законі України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ) (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 35, ст. 358; 1994 р., N 24, ст. 184; 1999 р., N 16, ст. 98; 2000 р., N 24, ст. 184; 2002 р., N 16, ст. 114):

1) текст статті 9 викласти в такій редакції:

"1. Спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ України є Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, управління по боротьбі з організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковуються відповідно Міністру внутрішніх справ України та начальнику Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю.

Начальники спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються також начальникам головних управлінь (управлінь) у відповідних регіонах і за посадою є їх першими заступниками.

2. Відділи і відділення по боротьбі з організованою злочинністю у містах (крім Севастополя) створюються у разі необхідності і підпорядковуються управлінням по боротьбі з організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях та місті Києві.

3. Створення і ліквідація відділів і відділень по боротьбі з організованою злочинністю в містах затверджується рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

4. Начальник Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України призначається на посаду і звільняється з посади за рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і є першим заступником Міністра внутрішніх справ України.

5. Заступники начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, начальники управлінь Головного управління призначаються на посади і звільняються з посад Міністром внутрішніх справ України за поданням начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

6. Начальники управлінь по боротьбі з організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посаду і звільняються з посад Міністром внутрішніх справ України за поданням начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Начальник слідчого управління Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України за посадою є заступником начальника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, а начальники слідчих підрозділів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - заступниками начальників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

7. До структури спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю належать інформаційно-аналітичні, оперативно-розшукові, оперативно-технічні, слідчі підрозділи, підрозділи фінансового, кадрового забезпечення, швидкого реагування, внутрішньої безпеки та інші служби, необхідні для забезпечення їх діяльності.

Правовий статус слідчих спеціальних підрозділів визначається кримінально-процесуальним законодавством України.

8. Головне управління, управління по боротьбі з організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - юридичні особи, які мають самостійні кошториси, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатки із зображенням Державного Герба України і зі своїм найменуванням";

2) у статті 10:

а) у пункті 1 слова "в Республіці Крим" замінити словами "в Автономній Республіці Крим";

б) пункти 4-6 викласти в такій редакції:

"4. Начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України призначається на посаду і звільняється з посади Указом Президента України за поданням Голови Служби безпеки України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, і за посадою є першим заступником Голови Служби безпеки України.

Заступники начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, начальники управлінь Головного управління призначаються на посади і звільняються з посад Головою Служби безпеки України за поданням начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

5. Начальники спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посади і звільняються з посад наказом Голови Служби безпеки України за поданням начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і за посадою є заступниками начальників управлінь Служби безпеки України у відповідних регіонах.

6. Начальники відділів, відділень або груп по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю в містах призначаються на посади та звільняються з посад наказом начальника Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України за поданням начальника Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, начальника обласного управління Служби безпеки України";

3) у пункті 2 статті 16 слова "У Республіці Крим" замінити словами "В Автономній Республіці Крим";

4) підпункт "г" пункту 1 статті 24 викласти в такій редакції:

"г) дає згоду на створення і ліквідацію спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю органів Міністерства внутрішніх справ України, органів Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, органів прокуратури України та інших органів і підрозділів, створених для боротьби з корупцією та організованою злочинністю, а також призначення на посади та звільнення з посад керівників спеціальних підрозділів та органів прокуратури з нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю";

5) у статті 26:

а) у пункті 2 слова "в Республіці Крим" замінити словами "в Автономній Республіці Крим";

6) пункт 3 викласти в такій редакції:

"3. Начальник управління по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України, начальники відділів цього управління, начальники відповідних відділів органів прокуратури в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі призначаються на посади і звільняються з посад наказом Генерального прокурора України за поданням, погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією".

2. У Законі України "Про комітети Верховної Ради України" ( 116/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 17, ст. 146):

1) статтю 14 доповнити пунктом 10 такого змісту:

"10) погодженні питань, проведенні консультацій щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, створенні і ліквідації спеціальних державних органів, що віднесені до предметів відання комітетів, та здійсненні інших погоджень і консультацій у випадках, передбачених законом";

2) доповнити статтею 33-1 такого змісту:

"Стаття 33-1. Здійснення комітетами передбачених законами погоджень і консультацій

1. Комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, здійснюють погодження і консультації щодо призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, що віднесені до предметів відання комітетів, та здійснюють інші погодження і консультації у випадках, передбачених законами.

Процедура погодження і консультацій визначається спільним рішенням комітету і відповідного державного органу".

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Президент України В.ЮЩЕНКО

м. Київ, 23 жовтня 2009 року N 1692-VI

1 Ці права прокурора роз’яснено судам і п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 05.12.03 №10 “Про деякі питання перегляду постанов судів у справах про адміністративні правопорушення”.