66. Аналіз і управління ринковим ризиком.

Ринковий ризик – це ризик, обумовлений можливим впливом ринкових факторів, які впливають на вартість активів, пасивів та позабалансових статей. Такими факторами, насамперед, є коливання курсів, зміна цін на дорогоцінні метали, а також зміни ринкової вартості фінансових інструментів.

Банк відповідно до прийнятої класифікації ризиків відносить ринковий ризик до категорії фінансових ризиків та виокремлює наступні види ринкового ризику: відсотковий ризик, валютний, фондовий ризик.

Управління ринковим ризиком, зазвичай, здійснюється банком відповідно до його стратегічних завдань. Пріоритетним є забезпечення максимального збереження активів і капіталу на основі зменшення можливих збитків і недоодержання прибутку по вкладам банку у фінансові інструменти, включаючи вклади в іноземну валюту і дорогоцінні метали.

Метою управління ринковим ризиком для банку, а також підставою для аудиту повинно бути:

- розподіл відповідальності між суб’єктами управління ринковим ризиком;

- виявлення, визначення та вимірювання прийнятного рівня ринкового ризику;

- постійне спостереження та контроль за ринковим ризиком;

- вживання заходів для зменшення рівня ринкового ризику;

- дотримання всіма службовцями банку нормативних, правових актів, установчих і внутрішніх документів.

Для цілей виявлення й оцінки ознак виникнення ринкового ризику банку необхідно оцінити набір параметрів, зміна стану й розміру яких означає виникнення іншої характеристики конкретного напрямку діяльності банку й прийняття банком якісно іншого ринкового ризику.

Основною метою системи параметрів управління ринковим ризиком є забезпечення прийняття належного управлінського рішення відносно певного напрямку діяльності банку по зниженню впливу ринкового ризику на банк у цілому.

Для оцінки рівня ринкового ризику банку доцільно дослідити наступні об’єкти: сукупний розмір ринкового ризику, процентний ризик, фондовий ризик, валютний ризик.

Виявлення й оцінка рівня ринкового ризику здійснюється на постійній основі. По кожному набору показників, що використовуються банком для оцінки рівнів ризиків, визначається система лімітів, подолання яких означає збільшення впливу ризиків на банк у цілому й наближення його критичного стану.

67. Аналіз і управління процентним ризиком.

Процентний ризик — імовірність фінансових втрат у зв’язку зі зміною ставок процента на ринку протягом певного часу. Оскільки динаміку процентних ставок складно прогнозувати і їм властива мінливість, процентний ризик значно зростає і перетворюється на головне джерело банківського ризику взагалі. Водночас процентний ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування банку на ринку. Фактично, якщо основною метою функціонування банку є максимізація прибутку, цей прибуток є винагородою за вдало взятий на себе ризик.

В ідеальному випадку, коли всі банківські активи за строками точно відповідають зобов’язанням, за рахунок яких вони профінансовані, проблема впливу процентних ставок практично відсут­ня. Отже, найбільш привабливою для банку є ситуація, коли короткострокові активи фінансуються за рахунок короткострокових зобов’язань, а довгострокові, відповідно, — за рахунок довгострокових зобов’язань. На практиці досягти такого становища не­можливо, через це банк постійно має контролювати рівень ризику й управляти ним.

Важливою складовою стратегії ризику є розроблення заходів щодо зниження або запобігання ризику.

Cеред способів зниження процентного ризику слід окремо виділити натуральне хеджування (аналіз Duratіon), методику GAP-менеджменту, а також методи структурного балансування операції з деривативами (штучне хеджування). Геп – див пит № 53.

Як метод управління GAP використовується дюрація (або тривалість) портфеля. Показник дюрації вимірює середньозважений за вартістю строк погашення фінансового активи. Водночас, дюрація вимірює ще й чутливість активів до змін процентних ставок.

Аналіз тривалості (дюрації) базується на використанні тривалості як показника процентного ризику портфеля активів і зобо­в’язань. Суть даного методу полягає в тому, що портфель фінансових інструментів формується у такий спосіб, щоб конкретний цільовий показник був найменш чутливим до коливань процентних ставок. Вибір такого цільового показника залежить від стратегії конкретного комерційного банку: це може бути розмір прибутку або, наприклад, співвідношення чистого прибутку до вар­тості активів. Окрім вибору цільового показника, аналіз дюрації передбачає наявність точної інформації про структуру активів і зобов’язань, їх строки, відповідні ринкові ставки дохідності.