68. Аналіз і управління операційним ризиком.

Операційний ризик – це потенційний ризик для довгострокового ііснування банківської установи, що виникає через збої в інформаційних технологіях, недосконалий контроль, через недоліки корпоративного управління, через неправильно обрану стратегію, через шахрайство.

Операційний ризик можна виміряти як 15% від активів банку.

Причини ризику:

• Помилки, невчасне виконання робіт або шахрайство

• Перевищення повноважень

• Здійснення операцій з підвищеним ризиком

• Недосконалість інформації, технології, обраної стратегії, політики тощо.

Методи зниження ризику фактично є методами внутрішнього контролю і, на думку

автора, мають наступні заходи:

1. Поділ функцій. Проведення операцій, розрахунки по них і їх облік повинні проводитися працівниками незалежних підрозділів. Окремий працівник (підрозділу) не повинен мати можливості провести фінансову операцію «від початку до кінця», не

повідомивши інші підрозділи.

2. Незалежна оцінка результатів діяльності. Результат діяльності співробітника або

підрозділу повинен оцінюватися незалежними і не зацікавленими в спотворенні результатів діяльності особами.

3. Контроль ринковості цін. Перед проведенням операцій або розрахунків по ним зазначені в них ціни повинні піддаватися перевірці на предмет їх відповідності адекватності ринковій кон'юнктурі з боку незалежного і незацікавленого підрозділу.

Ринкові ціни, використовувані при перевірці, повинні бути отримані з надійних зовнішніх джерел.

4. Подвійне введення і підтвердження операцій. Параметри угоди повинні піддаватися повторному контролю (підтвердженню) з боку незалежного підрозділу, а в разі автоматизованого обліку та супроводу операцій їх ключові характеристики (суми, валюти, дати розрахунків тощо) слід вводити повторно для виявлення можливих помилок.

5. Контроль зміни умов операцій. Будь-яка зміна умов вже укладених угод повинно

піддаватися пильному контролю з бокунезалежних підрозділів.

6. Підтвердження угоди контрагентом. Розрахунки за угодою, укладеною з якимсь

контрагентом, слід проводити тільки за фактом отримання від нього по надійним каналам зв'язку підтвердження угоди із зазначенням її основних характеристик (суми, активи, дати розрахунків і т.д.).

7. Контроль юридичного оформлення операцій. Всі договори та інші документи, що

підтверджують проведення операції, повинні бути схвалені юридичною службою організації або відповідати типовим формам, затвердженим юридичною службою; перед укладанням угоди або проведенням розрахунків по ній необхідно провести контроль договорів та інших документів.

Управління операційними ризиками умовно можна розділити на щоденний моніторинг виникаючих ризиків та реалізацію спеціальних проектів, спрямованих на

мінімізацію ризику в областях, виявлених в результаті моніторингу.

69. Аналіз загального розміру банківських ризиків.

Політика ризику — це сукупність різних заходів, які мають на меті зменшити небезпеку помилкового прийняття рішень уже на момент його прийняття, а також скорочення можливих негативних наслідків цих рішень на інших етапах діяльності банку.

На практиці банки дотримуються трьох основних видів політики ризику.

1. Політика уникнення ризику. Це означає відмову від прийняття нового клієнта чи збереження старого, продаж чи купівлю певного виду цінних паперів, проведення чи уникнення реалізації певних проектів. Зменшення ступеня ризику. Для здійснення даної політики використовують операції з передання, диверсифікації чи локалізації ризику.

2. Політика прийняття ризику означає бажання і можливість покрити ризик за рахунок власних коштів. Проведення даної політики свідчить про достатньо стабільний фінансовий стан банку, високий рівень ризик-менеджменту. Бажання розширювати діяльність.

Для визначення загального розміру банківських ризиків необхідно всі внутрішні ризики скоригувати на зовнішні. Для цього використовується формула розрахунку загальних ризиків комерційного банку:

, де Н — ступінь допустимих загальних ризиків банку; Р_і — ризики банку за і-ми операціями, або зважені за ступенем ризику активи банку (і = 1, 2, …, n); Е — ризики країни; K — капітал банку.

Ураховуючи загальноприйняті підходи, в основу оцінювання ризиків покладено такі критерії: Р — від 0 до 5 — низький рівень ризиків; Р — від 5,1 до 10 — середній рівень ризиків; Р — від 10 і вище — критичний рівень ризиків. Показник загальних ризиків банку відображає максимально допустимий ступінь ризику банку за певний період, після якого можливі відповідні наслідки.

Для точнішого розрахунку загальних ризиків банку необхідно визначити коригуючий коефіцієнт для оцінювання ризику кредитування позичальників комерційними банками в будь-якій країні (Е — коефіцієнт ризику країни). Розраховується він за такою формулою:

, де EF — максимально можлива сума впливу всіх врахованих факторів (10 n); E_і — ступінь впливу кожного фактора (і = 1, 2, …, n).

На базі розрахунку загальних ризиків банку є можливість розрахувати коефіцієнт ризику за кожним позичальником банку (K_n). Зазначений коефіцієнт можна розрахувати за такою формулою:

, де K_р — коригуючий коефіцієнт ризику, який враховує кредитоспроможність клієнта, ступінь ризикової самостійності позичальника, наявність ділової активності, забезпеченість трудовими ресурсами, рівень прострочених позичок за минулий рік, достат­ність капіталу та ін.; R_i — розмір ризиків, пов’язаних з конкретною операцією (і = 1, 2, …, n); K_в — прибуткові вкладення за позичальником; Е — коригуючий коефіцієнт, який враховує дію зовнішніх факторів (ризик країни) для покриття конкретного клієнта банку. Розраховується цей коефіцієнт за формулою розрахунку коефіцієнта ризику країни.

Зазначений показник у загальноприйнятій практиці вважається більш досконалим, ніж установлений економічний норматив ризику на одного позичальника. Це пов’язано з тим, що норми та нормативи мають тимчасовий характер, тому що не враховують:

1) сукупності зовнішніх факторів, які впливають на діяльність конкретного клієнта;

2) тенденцій розвитку внутрішніх ризиків комерційної діяльності позичальників банку.