12.1.2. Міський рейковий транспорт

До міського рейкового транспорту відносяться трамваї і метрополітен.

12.1.2.1. Трамвайні лінії

Є два типи трамваїв: швидкісні і звичайні.

Швидкісні безшумні трамваї застосовують там, де утворюються великі пасажиропотоки. Для них відокремлюють від останньої частини вулиці і огороджують металевими сітками смугу, де прокладають електролінії і рейки та будують зупинки. В місцях будування трамвайних мереж і інших шляхів, рух трамваїв здійснюється в підземних тунелях або по естакадах.

Порівняно з швидкісним звичайний трамвай має значно більше перешкод руху і зупинок. Тому пасажироперевозка їх зменшується, а час руху пасажирів збільшується.

Для роботи трамваї потребують наявності постійного струму напругою 600 Вт, що обумовлює необхідність встановлення тягових підстанцій з випрямлячами струму, від яких по позитивному проводу струм потрапляє до струмознімачів трамвая. Повертається струм до підстанції (від’ємний провід) по рейкам. Однак у зв’язку з поганою струмопровідністю рейок на деяких ділянках трамвайних шляхів струм стікає в грунт, де опір йому менший, а перед підстанцією повертається в рейки.

При своєму русі в ґрунті струм, зустрічаючи будь-які металеві предмети, які співпадають з його напрямком, починає проходити по них. В місцях сходу струму з цих предметів в ґрунт, відбувається руйнування металу, в трубопроводах утворюються свищі, що викликає аварійні і вибухонебезпечні ситуації.

Струмознімач трамвая під час руху дотикається до контактного проводу, який підтримується за допомогою струн іншим вище розташованим несучим тросом (рис. 44).

Контактні проводи виготовляють з міді або бронзи і значно рідше з алюмінію; несучі і поперечні троси – сталевими багатодротовими.

Для зменшення аварійних ситуацій, їх локалізації контактні проводи ділять на ділянки довжиною 800–1200 м, кінці яких заанкеровують.

Рис. 44. Подвійне контактне підвішування електропроводів:

1 ‑ Опора; 2 ‑ несучий трос; 3 – контактний трос; 4 – струна

Для нейтралізації температурного впливу на контакті проводи в місцях їх кріплення встановлюють стяжні муфти або до їх кінців підвішують вантажі, які при розширенні проводу ‑ опускаються, при стисненні ‑ піднімаються.

Трамвайні шляхи ‑ це рейки довжиною 25 або 12,5 м, які кріпляться до дерев’яних або залізобетонних шпал за допомогою костилів або болтів.

Переваги дерев’яних шпал перед залізобетонними полягають в їх меншій вазі, пружності, простоті при виготовленні та експлуатації. Недоліком їх є те, що вони мають обмежений період експлуатації (14–15 років).

Під шпалами розміщують баластний шар зі щебеню, гравію, піску або металургійного шлаку, товщиною до 25 см.

При прокладанні рейок між їх кінцями залишається просвіт-стик, при проходженні якого колесами трамваю утворюється удар, що викликає неприємні почуття у пасажирів, призводить до прискорення спрацьованості рейок. Тому рейки іноді зварюють в плеті довжиною 500–2000 м, на кінцях яких ставлять рейки звичайної довжини з просвітами для компенсації температурних змін.

Трамвайний транспорт, як і залізничний, хоча і в меншій мірі, але є джерелом утворення шумів і вібрації. Використання постійного струму для трамвайних двигунів обумовлює електромагнітне забруднення повітряного простору міста.