57. Види навчання

Форми організації навчання – спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком. Нині серед різноманітних організаційних форм виділяються такі: урок, екскурсія, семінар, практичне заняття, лабораторна робота, практикум, тренінг, факультатив, домашня самостійна робота, екзамен, залік, консультація, інструктаж, реферат, курсова робота, дипломна робота, індивідуальне навчання та ін.

Методи навчання – способи досягнення навчальної мети, система послідовних взаємодій учителя й учнів, яка забезпечує засвоєння змісту освіти.

В залежності від характеру організації процесу викладання і учіння, специфіки побудови змісту навчального матеріалу а також методів та засобів навчання в дидактиці виділяють такі методи навчання:

· Догматичний – базується на механічному запам’ятовуванні матеріалу. Знання повідомляють не пояснюючи, не обґрунтовуючи, не коментуючи. У деяких випадках його використання до певної міри доцільне. Наприклад, при вивченні таблиць множення, законів, формул, правил, моральних засад. Знання потрібно спочатку запам’ятати, а усвідомлення вивченого прийде пізніше. Але в своїй основі догматичне навчання є неефективним. Воно не розвиває активність, самостійність, творчі здібності.

· Пояснювально-ілюстративний – знання не просто повідомляють, а пояснюють, обґрунтовують, коментують. Робиться все, щоб було менше механічного запам’ятовування, а більше розуміння сутності. Метод навчання пов’язаний з використанням засобів наочності та репродуктивним характером засвоєння знань. Тому чільне місце тут посідають самостійні роботи, задачі, вправи, переклади, складання графіків, таблиць (за наявним зразком).

· Проблемний – це організація процесу навчання, основа якої полягає в утворенні у навчальному процесі пошукових ситуацій. Проблемний метод навчання розвиває активність, самостійність, творчі здібності.

Пошукова ситуація – це ситуація, яка виникає внаслідок взаємодії сторони, яка пізнає, з пізнавальним об’єктом, завдяки якому виникає пізнавальне протиріччя.

Методи проблемного навчання

· Проблемний виклад матеріалу – полягає в розкритті вчителем (викладачем) шляху дослідження проблеми, показуючи її вирішення від початку до кінця, викладач демонструє еталон проблемного мислення. Метод використовується тоді, коли учні (студенти) ще не можуть самостійно розв’язувати проблемні задачі.

· Частково-пошуковий – полягає в утворенні учителем (викладачем) проблемної ситуації. Він сам створює проблемну ситуацію, формулює проблему і залучає школярів (студентів) до її вирішення.

· Пошуковий метод – учитель (викладач) створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні (студенти) самостійно її вирішують.

· Дослідницький – учні (студенти) самі, за умов проблемної ситуації, формулюють проблему і самостійно її вирішують.

Основні поняття і ключові слова: форми організації навчання, методи навчання, методи проблемного навчання.

58. Загальна характеристика змісту освіти. Закон України "Про освіту".

    Зміст освіти — система наукових знань, практичних умінь і навичок, засвоєння й набуття яких закладає основи для розвитку та формування особистості. На зміст освіти впливають об´єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб´єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо). У контексті пріоритетних цілей освіти визначено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти: — забезпечення випереджаючого розвитку всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти; — активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології; — формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва; — формування комунікативних навичок, уміння співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення; — запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій; — забезпечення більшої доступності освіти для населення планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.

    Відповідно до закону «Про загальну середню освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Відповідно до закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний, старший. Навчання здійснюється у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший — початкова школа, другий — основна школа, третій —старша школа, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів: Середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів. І ступінь — початкова школа (1—3 (4) класи; термін навчання — 3 (4) роки); II ступінь — основна школа (5—9 класи; термін навчання — 5 років); III ступінь — старша школа, як правило, з орієнтацією на профільне навчання (10—11 (12) класи; термін навчання — 2 (3) роки). Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно. Загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги. Вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання. Спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів. Гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю (переважно гуманітарного). Ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою. Колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю. Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування. Школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

59. Закономірності навчання

Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.

У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.

1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.

Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель

60. Характеристика основних принципів навчання.

Принцип (від латинського principium – основа, першооснова) – керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, яка витікає із встановлених наукою закономірностей.

Принципи навчання – система вихідних, основних вимог до навчання, виконання яких забезпечує ефективне вирішення завдань учіння і розвитку особистості. Принципи визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей. Основне в принципах – це вимоги до організації пізнавальної діяльності учнів. Результативне навчання є наслідком творчої реалізації вчителем вимог, які органічно витікають із самої сутності дидактичних принципів.

Загальна кількість принципів в дидактичній теорії чітко не визначена. Розвиток науки пов’язаний з постійним проникненням у більш складні зв’язки і відношення між активними компонентами процесу навчання, тому є різні підходи до класифікації і послідовності принципів навчання.

Учителі, керівники шкіл, окрім загальних уявлень про сутність принципів навчання і шляхи їх реалізації, не озброєні в достатній ступені системою вимог, які закономірно витікають з кожного принципу, не розуміють його системотвірної ролі. Тільки цим можна пояснити те, що принципи навчання не завжди актуалізуються вчителями під час підготовки уроку, не часто стають об’єктом вивчення і контролю. Аналіз результатів практики свідчить, що вчителі-початківці не вміють вичленити залежність між метою, типом уроку і функціональним проявом конкретних методів навчання (урок засвоєння нових знань передбачає реалізацію насамперед принципів науковості, доступності, систематичності і послідовності; уроки формування вмінь застосовувати знання на практиці передбачають аналіз принципів міцності, активності, свідомості, зв’язку навчання з життям тощо).

Всі принципи навчання тісно взаємозв’язані, взаємопроникають і взаємоконтролюють один одного, і чим більше їх реалізовано під час уроку, тим вища його результативність та ефективність. Як зазначає професор В. Бондар, одні принципи чітко проявляють свою дію, інші – є загальним дидактичним фоном, а деякі неможливо реалізувати в конкретній навчальній ситуації