21.Що таке козацький літопис, які літописи ви знаєте? Їх роль у культурному розвитку XVII ст.

Літописи козацької доби належать до найцінніших пам'яток української писемності та найважливіших історичних та українознавчих джерел ХVІІ-ХVІІІ ст. Вони мали величезний вплив на розвиток українознавства, всіх його концентрів, збагатили джерельну базу українознавчих досліджень. Звісно, що й наукових праць, присвячених цим пам'яткам, досить багато. Чимало вчених у різні часи досліджували ці твори, розглядаючи їх здебільшого як історичні, рідше - як літературні та лінгвістичні джерела. В арсеналі козацького, тобто українського літописання ХVІ - ХVІІІ ст., найважливіше місце посідають: “Літопис Самовидця”, “Літопис Самійла Величка” та “Літопис Григорія Грабянки". Як справедливо зазначають дослідники,ці пам'ятки, з одного боку, стали логічним продовженням традицій українського літописання княжої доби, а з іншого - утвердили новий етап його розвитку. До літописних пам'яток козацької доби відносять також літописні записи родини Лизогубів, “Уманський літопис” у складі хроніки Ф. Сафоновича, ”Літописець” Василя Дворецького та ін.

Літописи Г. Грабянки, С. Величка та ін. пройняті мазепинським духом автономізму, відстоювання демократичного полково-сотенного устрою Гетьманщини. Вони возвеличили справедливість Визвольної війни українського народу, патріотизм, військовий талант і мудрість її провідників, насамперед Б.Хмельницького. Козацькі літописці зробили важливий крок на шляху поступового переходу від систематизації фактів і описування подій до їх осмислення і пояснення. Подібну думку щодо взаємозв'язку між історичними подіями та їх сприйняттям у суспільній свідомості висловлював і М. Грушевський. „Я даю досить місця сьому матеріалові, - писав він у передмові до IX тому „Історії України-Руси", - бо історикові кінець кінцем не менше, а часом навіть і більше важно знати не тільки те, як саме проходили події (в деталях здебільшого їх і не можна відтворити), - а як вони були прийняті й відчуті сучасниками, як переломилися в їх свідомості і які враження й настрої серед них викликали”

Сучасне українознавство ще не осмислило методологічного значення козацьких літописів з точки зору суспільно-політичних і культурно-духовних поглядів їх авторів. Г. Грабянка, наприклад, наголошував на значенні знань в освітньому розвитку людей, застерігав від забуття героїчних сторінок історії України козацької доби, яка, на його думку, за своїм значенням аж ніяк не поступається історії Єгипту, розгрому монголо-татарських орд, минувшини інших народів. Поставити український народ у рівень з іншими народами намагався і С. Величко, доводячи Богом дане йому право бути вільним і щасливим на своїй землі. Осягнення світоглядних орієнтирів літописців, мотивів їх історико-літературної творчості дозволяє повніше оцінити джерельну вартість їх спадщини як для історії та філології, так і для всього українознавства, для дослідження національно-визвольного руху та суспільно-політичного життя. Відомо, що козацькі літописи призначалися не стільки для нащадків, скільки для сучасників і служили моральною підтримкою у визвольній боротьбі українського народу проти польського і російського поневолення, важливою психологічною підмогою для захисту козацьких "прав та вольностей". Оцінка подій і фактів у літописах залежала від індивідуальних поглядів авторів, конкретного призначення твору та загальної суспільно-політичної ситуації на час їх написання. Відомо, що козацькі літописи є саме тими творами, в яких тогочасна національна свідомість яскраво проявляється не тільки у виборі окремих тем, а й у стилі та характері їх висвітлення.

Лейтмотивом козацьких літописів є ідея визволення України, досягнення нею автономії та соборності українських етнічних земель і українського народу, яку їх автори черпали з досвіду минулого, з тогочасної усної народної творчості, фольклору, образотворчого мистецтва. Літописці, більшість яких вийшли з кола військових канцеляристів, послідовно розвивали думку про необхідність єдності всіх українських земель, а деякі з них навіть відстоювали їх політичне об'єднання у єдиній козацькій державі. Як відомо, ідея соборності була потужною зброєю в руках гетьмана І.Мазепи у боротьбі за поширення своєї влади на Правобережжя.

Твори Самовидця, Г. Грабянки, С. Величка відіграли важливу роль для створення інших козацьких літописів та літературно-історичних творів українознавчого характеру, послужили для них не тільки джерелом, але й методологічним дороговказом. Ідеться про праці В. Рубана, В. Полетики, О. Рігельмана, Я. Марковича, Ф. Туманського і, нарешті, про “Історію Русів”, які за своєю ідейно-політичною спрямованістю та максимально наближеним до науки змістом заклали, у свою чергу, фундамент просвітницької та романтичної історіографії 1-ої половини XIX ст., сприяли протистоянню російській імперській історіографії. Основними елементами останньої, за визначенням В. Кравченка, «було заперечення окремого від загальноросійського етногенезу українців, тенденцію до зниження соціального статусу козацтва, заперечення договірно-правової основи перебування Гетьманщини у складі Росії та історичної легітимності прав і свобод козацької держави, засудження самостійницької політики українських гетьманів, виправдання централізаторської політики російського уряду на Україні"

Отже, козацькі літописи відіграли винятково важливу роль у розвитку українознавства. По-перше, вони збагатили знання про формування української нації в козацько-гетьманську добу, про її боротьбу за волю, незалежність і власну державність. По-друге, літописи стали цінним джерелом для подальших українознавчих досліджень, оскільки проливають світло на всі проблеми буття українського народу в добу модерної історії. По-третє, поява козацьких літописів засвідчила потужний поступ інтелектуального і духовного розвитку українського народу, його природне тяжіння до самопізнання, до засвоєння надбань освіти і культури, сконцентрованих в українознавстві. По-четверте, козацькі літописи послужили надійним містком, який поєднав літописну традицію княжої доби зі становленням наукового українознавства середини і 2-ої половини ХІХ ст. Власне, вони вже не були літописами у буквальному значенні слова, а виступали як історико-літературні твори з елементами наукового осмислення подій, явищ і фактів. За своїм інформаційним потенціалом вони не вичерпали свого джерельного значення і в сучасних умовах.