11.Розкрийте питання того, які традиції архітектури Київської Русі зберігались в Московській державі.

Українці яскраво проявилися як своєрідний етнос у козацький період своєї історії — у XVI—XVIII ст. На цей час український етнокультурний комплекс в основному вже сформувався, і його корені слід шукати в попередню епоху — в часи Київської Русі. Навіть прихильники теорії появи українського народу не раніше XIV ст. визначають, що в XVI— XVIII ст. український етнос існував як яскраве і сформоване явище. Однак вони заперечують можливість безпосереднього виростання козацької України на спадщині Південної Русі, посилаючись при цьому на перерву в історичному розвитку, що нібито мала місце після занепаду Русі під ударами татар і перед постанням козацтва, та на різницю в культурі й мові цих двох періодів української історії. Отже, чи була ця прірва між Руссю та козацькою Україною такою глибокою і широкою, що розділяла два окремі народи. Як відомо, русичі писали запозиченою з Візантії староболгарською, або церковнослов'янською, мовою, що значно відрізнялася від їх рідної мови усного спілкування. Однак уважне дослідження київських та галицьких літописів XI—XIII ст., розпочате А. Кримським і продовжене сучасними лінгвістами, відкрило в них великий пласт української лексики. Ось деякі приклади: парубок, виникнути, окріп, глум, вежа, батіг, виринути, недбальство, віття, гілля, рілля, колода, жито, стегно, лічба, сякий, кицька, трясця, коло, яруга, багно, оболонь, гай, полонина, гребля, глей, глечик, багаття, криниця, збіжжя, лазня, кожух, призьба, зорі, жадати, тулитися та багато інших. По-українські звучить вираз "Люди погані і невігласи", як і літописні київські топоніми: Печерська Лавра, Видубичі, Либідь, Довбичка, Киянка, урочище Угорське та ін. Знайдено меч XI ст. з написом українською мовою "Коваль Людота".

Якщо русичі розмовляли окремою руською мовою, яку лише в XIV— XVI ст. змінила зовсім інша, українська, то чому остання зберігала назву руської подекуди аж до початку XX ст.? Мова перлини давньоруської художньої літератури "Слова о полку Ігоревім" також відзначається яскравими українізмами (133, с. 170—176). На думку Г. Півторака, половина лексики твору, а саме 1500 слів, — це надбання різних протоукраїнських діалектів. Серед типових українських фонетичних особливостей "Слова" дослідник називає: 1) повноголосся: болото, боронь, ворота, забороло, полонени, хоробре; 2) форми давального відмінка на -єві; Дунаєві, Ігореві, королеві тощо; 3) кличний відмінок іменників: Бояне, дружино, Ігорю, княже, Всеволоде; 4) прикметники жіночого роду родового відмінка: бистрої, половецької. Дослідник простежує прямий генетичний зв'язок "Слова" з українськими козацькими думами XVI—XVII ст.

12.Дайте характеристику культурної та соціально-політичної ситуації у Українських землях у xіv-XVI ст.

Після занепаду Київської Русі литовське проникнення, польська експансія, татарська агресія суттєво вплинули на перебіг подій в українських землях. У XIV— XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України. Дестабілізуючими культурний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнтувало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 p.; татарська агресія. Піднесенню української культури сприяли технічний та технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Взаємодіючи, ці чинники докорінно змінили культурне обличчя українських земель.Ніби для ілюстрації думок гуманістів, наприкінці XVI — початку XVII ст. на історичну авансцену виходить нова суспільна сила — міщанство, яке одразу стало помітним чинником громадсько-політичного життя. Саме міщанство стало основою братств — легальних організацій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-благодійницький напрям, а в міру посилення іноземного гніту дедалі більше виявляли себе громадсько-політичний та національно-культурний напрями. Братства фактично перетворилися на ідейні центри захисту мови, культури, духовних цінностей українського народу, на зародкові елементи громадянського суспільства. Цивілізованішими стають сімейні та родинні стосунки. В українських землях тривалий час існував громадянський шлюб, заснований на народних весільних звичаях та традиціях. Починаючи з XVI ст., між батьками та родичами молодої та батьками і родичами молодого укладається договір (зговір, змовини, згода). Спочатку цей договір укладався усно, а починаючи з XVII ст. — письмово, щоб закріпити за молодими придане. У XVI— XVII ст. церква встановлює контроль над процесом одруження. З цього часу тільки через обряд вінчання шлюб ставав дійсним. У період XIV—XVI ст. в народний побут входять годинник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що суттєво вплинули на суспільне життя. Розвивається фольклор. Народна творчість звертається насамперед до оспівування традицій Київської Русі. В цілому переважає обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння), а з XVI ст. з'являються нові фольклорні жанри — думи, історичні пісні, нова тематика — боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой — козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідейний зміст — становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму, формування в народу нового рівня самосвідомості, громадянського обов'язку та віри у власні сили. . Протягом XIV—XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мова», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» — це певна спільна основа, сходинка в становленні української та білоруської національних мов. Поряд з вже традиційними юридично-діловим і літописним стилями, перекладною літературою, ораторсько-проповідницькою прозою бурхливо розвивається полемічний стиль (Г. Смотрицький, І. Вишенський, С. Зизаній), зароджується науковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотрицький, Д. Наливайко та ін.). Глибоко позначилася на духовній культурі специфічна ситуація в релігійній сфері, що склалася в українських землях XV—XVI ст. Безперервне протистояння католицтва і православ'я зумовило укладення Берестейської унії (1596) та утворення уніатської церкви, що посилило гостроту релігійних та національних конфліктів. У XV—XVI ст. поряд з традиційними школами при церквах та монастирях виникають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань. Намагаючись протидіяти поширенню чужих впливів, православні засновують свої освітні заклади. Так, у сфері освіти з'являється новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, у навчальному процесі якої органічно поєднувалися давньоруська традиція й новітні надбання західноєвропейської думки. Першим освітнім закладом цього типу в українських землях стала Острозька академія (1576), заснована князем К. Острозьким. У своїх стінах вона зібрала квіт тогочасної української та зарубіжної інтелектуальної еліти. Падіння в середині XV ст. Візантійської імперії зумовило докорінний переворот у духовному житті українського суспільства. Отже, позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності в політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духовній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості українського народу, зміцнення його віри у власні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.