39.Роль п.І. Чайковського у музичному житті України.

В творчості Чайковського, в якому провідними були опера і симфонія, представлені майже всі музичні жанри. В його музиці відобразились глибокі соціально-етичні конфлікти, що були породжені російською дійсністю 2-ї половини 19 століття. Зіткнення прагнення до повноти життя та почуття з жорстокою ворожою дійсністю служить джерелом гострого напруженого конфлікту, часто отримує у творах композитора трагічний результат. Помітне підсилення трагічного начала спостерігається у творах останніх років (напр., опера «Пікова дама», 6-а симфонії). Проникливий художник-психолог, Ч. розкривав внутрішній світ людини в різних його проявах — від м'якої ліричної задушевності до захоплюючого трагізму. Світле життєствердне начало втілювалося їм у картинах народних веселощів і урочистостей або в ідеально прекрасних поетичних образах, що виражають романтичну мрію про цільну і гармонійного життя.

Музиці Чайковського властиве мелодичне багатство, пов'язаним з інтонаціями народної пісні і міського романсу. Разом з тим, Чайковський вважається одним з найбільших симфоністів романтичної епохи. Б. Асаф'єв так описує цю рису творчості Чайковського.

Чайковський Петро Ілліч [25.4(7.5) .1840, селище при Камсько-воткинськом заводі губернії Вятськой, нині р. Воткинськ Удмуртською АССР, — 25.10(6.11) .1893, Петербург], російський композитор. Народився в сім'ї гірського інженера. У 1850—59 вчився в училищі правознавства в Петербурзі, в 1859—63 служив в Міністерстві юстиції. У 1861 поступив в музичні класи Петербурзького відділення Російського музичного суспільства (з 1862 — Петербурзька консерваторія). Займався в Н. І. Заремби (теоретичні предмети) і А. Г. Рубінштейна (вигадування). У 1865 закінчив консерваторію з відмінністю. У 1866—1878 професор Московської консерваторії по класах вільного вигадування, гармонії і інструментовки (серед учнів — С. І. Танєєв). У педагогічних цілях перевів декілька музично-теоретичних праць, написав підручник «Керівництво до практичного вивчення гармонії» (1872). У 1868 вперше виступив у пресі як музичний критик. У 1871—76 працював музичним рецензентом московських газет «Сучасний літопис» і «Російські відомості», борючись за затвердження реалістичних принципів у вітчизняній музиці. Художні і суспільні інтереси зближували Чайковського з Н. Р. Рубінштейном, критиками Н. Д. Кашкиним, Р. А. Ларошем, а також с Л. Н. Толстим, А. Н. Островським, артистами Малого театру, у тому числі с П. М. Садовським, і ін. Зв'язкам Чайковського з прогресивним ідейно-художнім перебігом 60-х рр. 19 ст сприяло спілкування (під час частих поїздок до Петербургу) з членами «Могутньої купки» . Вже в 1866—1877 (московський період) настає розквіт творчості Чайковського, в ці роки створені: 3 симфонії («Зимові марення», 1866; 1872, 2-я ред. 1879; 1875: почата також 4-я симфонія), декілька програмних оркестрових вигадувань, у тому числі увертюра-фантазія «Ромео і Джульєта» (1869, 2-я ред. 1870, 3-я — 1880) симфонічна фантазії «Буривши» (1873) і «Франческа та Ріміні» (1876), 1-й концерт для фортепіано з оркестром і «Меланхолійна серенада» для скрипки з оркестром (1875), «Варіації на тему рококо» для віолончелі з оркестром (1876), 3 струнних квартету (1871, 1874, 1876), опери «Воєвода» (1868), «Ундіна» (1869, знищена Чайковським в 1873), «Опричник» (1872), «Коваль Вакула» (1874, 2-я ред. — «Черевики», 1885), балет «Лебедине озеро» (1876), музика до п'єси А. Н. Островського «Снігуронька» (1873), фортепіанні п'єси (в т.ч. цикл «Пори року», 1876), романси і ін. У 1868—72 Ч. також переклав для фортепіано в 4 руки 50 російських народних пісень із збірок К. П. Вільбоа і М. А. Балакирева, відредагував збірку російських пісень, зібраних Ст П. Прокуніним. Осенью 1877 Чайковський виїхав за кордон, де продовжував роботу над 4-ою симфонією (1876—77) і оперою «Євгеній Онегин» (1877—78, пост.(постанов) 1879, силами учнів Московській консерваторії; 1881 Великий театр). Завдяки матеріальній підтримці Н. Ф. фон Мекк (з якою в 1876—90 вів обширне дружнє листування, але ніколи не бачився) Чайковський зміг повністю віддатися композиторській праці. До 1885 жив то за кордоном (Швейцарія, Італія, Франція), то на батьківщині (найчастіше у своєї сестри А. І. Давидової в маєтку Кам'янка на Україні). Твори цього періоду — опери «Орлеанська діва» (1879), «Мазепа» (1883), кантата «Москва» (1883); «Урочиста увертюра 1812 рік» (1880), «Італійське каприччіо» (1880) і 3 сюїти (1879, 1880, 1883) для оркестру, концерт для скрипки з оркестром (1878), фортепіанне тріо «Пам'яті великого художника» (1882, на смерть Н. Р. Рубінштейна), 2-й концерт для фортепіано з оркестром (1880), «Велика соната» для фортепіано (1878) і ін. демонструють різноманітність творчих інтересів, майстрове використання широкого круга жанрово-стилістичних засобів. З 1885 Чайковський влаштувався в Підмосков'ї (з 1892 — в Клину). З середини 80-х рр. відновив активну музично-суспільну діяльність. Часто буваючи в Москві і Петербурзі, брав участь в музичному житті, особливо в заходах Російського музичного суспільства (був вибраний директором Московського відділення суспільства, 1885) і Московської консерваторії. Прем'єра опери «Черевики» у Великому театрі (1887) поклала початок його диригентським виступам. У 1887—93 він диригував своїми переважно симфонічними вигадуваннями, а також операми в Росії і за кордоном. Його творчість отримала високу оцінку; у 1892 він був вибраний член-кореспондентом Академії витончених мистецтв (Франція), в 1893 йому була присуджена почесна міра доктора музики Кембріджського університету. У 1885—93 Чайковський створив ряд видатних творів, чергуючи трагедійні полотна (опери «Чародійка», 1887; «Пікова пані», 1890; програмна симфонія «Манфред», 1885; 5-я симфонія, 1888; 6-я «Патетична» симфонія, 1893) з партитурами, в яких торжествують світло і радість (балети «Спляча красуня», 1889; «Лускунчик», 1892; опера «Іоланта», 1891; оркестрова сюїта «Моцартіана», 1887).