56.Суб'єктивна сторона складу злочину та її ознаки. 14

Суб'єктивна сторона складу злочину - характеризує психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків (які настали, або могли настати).

Зміст суб'єктивної сторони складу злочину складають:

- вина особи, яка вчинює злочин,

- мотив.

- мета,

- емоції.

Врахування психічного ставлення дає можливість оцінити ступінь суспільної небезпеки злочину, його наслідків і ступінь небезпечності особи самого злочинця.

Вина (ст,23 КК) - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони і дозволяє визначити ставлення злочинця до основної ознаки злочину - суспільної небезпеки.

В теорії та практиці кримінального права виділяють такі форми вини:

- умисну (cm. 24 КК);

- необережну (cm. 25 КК);

- змішану (складну, подвійну).

Умисел поділяється на такі види:

- прямий умисел;

- непрямий (побічний, евентуальний) умисел.

Необережність поділяється на такі види:

- злочинну недбалість;

- злочинну самовпевненість.

Змішана (подвійна, складна) форма вини має місце в тих випадках, коли особа свідомо вчинює неправомірні дії, але не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (водій перевищує швидкість руху умисно і не встигає загальмувати, коли на дорогу виходить пішохід та спричиняє йому тілесні ушкодження або смерть).

Мотив - спонукальна, рушійна причина певної поведінки особи, яка може виражати потреби, почуття, емоції людини. Мотиви вчинення злочину можуть бути благородні - жаль, співчуття і неблагородні - ненависть, помста, злість, ревнощі, користь, заздрість, жорстокість, кар'єризм та інші.

Мета - це бажання особи (злочинця) досягти певних наслідків, які є шкідливими, шляхом вчинення злочину. Коли мета вказана законодавцем в диспозиції статті як ознака певного злочину, то її встановлення є обов'язковим, і порушення даної вимоги може потягти помилки при кваліфікації.

Умисна форма вини передбачає, що особа, яка його вчинила:

- усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності;

- передбачала суспільно небезпечні наслідки;

- та бажала (при прямому умислі):

- чи свідомо допускала (при непрямому умислі) настання них наслідків.

Види умислу характеризуються ознаками, що відносяться до свідомості та волі особи, яка вчиняє злочин. Ознаки, що відносяться до характеристики свідомості при умислі мають назву інтелектуального моменту в понятті умислу, а ознаки, що відносяться до характеристики волі, - вольового моменту.

Прямий умисел - має місце в тих випадках, коли особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння чи бездіяльності, передбачала суспільно небезпечні наслідки (інтелектуальний момент в понятті прямого умислу) і бажала їх настання (вольовий момент).

Непрямий умисел - характеризується тим, що особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і свідомо допускала настання цих наслідків.

Закон містить визначення лише прямого та непрямого умислу, а в теорії та практиці кримінального права відрізняються такі види умислу, як: визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований); завчасно обміркований, раптовий, афектований.

Необережна форми вини має два види:

Злочинна самовпевненість - якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - має місце, коли особа, яка вчинила злочин, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї Дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати.

Від злочинної недбалості необхідно відрізняти "випадок'' ("казус"). "Випадок" ("казус") - має місце, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з дією або бездіяльністю особи, котра,

не тільки не передбачала можливості їх настання, але й не могла їх передбачити. "Випадок" ("казус") виключає вину в поведінці особи, а отже й наявність самого злочину.

Змішана форма вини - мас місце в таких злочинах, коли щодо одних об'єктивних ознак злочину має місце умисел, а щодо інших -необережність (ст.121 ч.2 КК - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що потягло за собою смерть потерпілої особи - умисна форма вини у вигляді прямого умислу до нанесення тяжких тілесних ушкоджень і необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості чи злочинної самовпевненості щодо наслідків у вигляді смерті).