61. Види умислу

Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний ха­рактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його сус­пільна небезпечні наслідки і баз/сала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідом­лювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або безді­яльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК).

Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямо­го умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного харак­теру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспіль­не небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інте­лектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що ха­рактеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків.

Відмінність непрямого умислу від прямого. Викладене дозво­ляє виділити ознаки, що/відрізняють непрямий умисел від прямого. Багато хто схильний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці — при прямому умислі особа бажає настання суспільне небез­печного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому — воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настан­ня. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не мож­на обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тіль­ки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.

Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризу­ються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відріз­няють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виник­нення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і харак­тер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяж­ке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хви­лювання).

Залежно від спрямованості і ступеня конк­ретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, осо­ба бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлен­ня про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визна­ченого умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкі­дливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідли­вих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочи­ну, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні вра­ховуватися при призначенні покарання.