9. Норми затрат праці

Для того щоб краще зрозуміти те значення норм праці, що їм надається в сучасних умовах, достатньо порівняти, які завдання і функції вони повинні виконувати в ринковій і плановій економіці.

В умовах планової економіки нормування праці розглядалось як гуманний метод визначення суспільно необхідних затрат праці орієн­тованих на середній рівень працівників галузі.

Підприємства-монополісти, передові організації галузі звітували, що працюють за прогресивними нормами. Вони одержували перехід­ні червоні прапори переможців соціалістичного змагання, але при цьому приховували реальні резерви виробництва з тим, щоб держава надавала їм більше ресурсів у фонд оплати праці, додаткові виплати за досягнення у виконанні та перевиконанні норм, фіктивне зниження трудомісткості продукції тощо. Поряд з тарифним нормуванням заробітної плати технічне нормування праці відігравало роль не чинника справедливої оплати праці, а роль «регулятора» середньої заробітної плати, що неодмінно призводило до зниження мотивації праці. Кожна застаріла, необґрунтована норма праці автоматич­но призводила до завищення виплат за час роботи, що фактично не був витрачений, а це в кінцевому підсумку сприяло девальвації коштів.

Наявність «м’яких», не напружених норм призводила до парадок­су, коли на підприємстві, починаючи від директора до рядового працівника, ніхто не був заінтересований у впровадженні прогресив­них норм праці.

У такому разі колективу підприємства не треба було дбати про пошук реальних резервів зростання продуктивності праці, ефективності виробництва в цілому.

Нині ситуація зі значенням нормування праці радикально змінюється. В умовах ринкової економіки немає потреби завищувати чисельність персоналу, не можна завищувати трудомісткість продукції, немає сенсу використовувати різноманітні доплати за неви­конану роботу тому, що в разі здійснення такої політики підприємство просто збанкрутує, а розраховувати на підтримку держави не доводиться. Зараз значення нормування зростає у зв’язку з необхідністю виживання підприємства (організації) в умовах ринку, коли завищення обсягів робіт, витрат на робочу силу, і, зрештою, ціни продукції просто недопустиме.

Класифікація норм:

1. По об'єктам застосування нормованих витрат праці:

• норми на операцію (роботу);

• норми на комплекс операцій (робіт).

До останніх відносяться і норми на вид продукції, для виготов­лення якої необхідно виконати комплекс операцій (робіт). Наприклад, у машинобудуванні норми витрат праці на операцію встановлюють­ся у масовому, багатосерійному і середньосерійному виробництвах, а норми витрат праці на комплекс операцій встановлюються голо­вним чином на малосерійному і одиничному виробництвах.

2. По формі організації праці виконавців робіт:

• норми призначені для нормування праці окремих робітни­ків;

• норми призначені для нормування трудових витрат колек­тиву робітників (бригади).

Норми витрат праці для окремих робітників встановлюються як на одну операцію (роботу), так і на комплекс операцій (робіт). Норма часу (виробітку) для колективу робітників (бригади) при його певному кількісному і якісному складі повинна встановлюватися на основі аналізу і проектування колективного трудового процесу, що включає проектування раціональних регламентів виконання робіт членами бригади, синхронізації і ув'язування індивідуальних трудових процесів; раціонального розподілу функцій між членами брига­ди при найбільш повному використанні технічних можливостей обладнання (для бригад, обслуговуючих агрегати, апарати та ін­ше обладнання); визначення сумарних витрат праці на виконан­ня основних робіт і робіт по обслуговуванню виробництва (для бригад, що містять у своєму складі робітників різноманітних категорій), обліку впливу на рівень продуктивності праці колек­тивної форми його організації у порівнянні з індивідуальною ор­ганізацією праці.

Норми часу для колективу робітників (бригади) використову­ються при плануванні загального обсягу робіт, оцінювання діяльності бригади, оплаті і стимулюванні праці всього колективу.

Норми часу на операцію, що виконується одним робітником при колективній формі організації праці, використовуються для ра­ціонального розподілу і кооперації праці в бригадах, визначення ви­робничих завдань окремим її членам, оцінки трудового вкладу кож­ного члена бригади в кінцеві результати її роботи і як база для роз­рахунку норм витрат праці колективу робітників.

3. По формі вираження витрат праці в нормах:

• норми часу;

• норми виробітку;

• норми чисельності;

• норми обслуговування.

Основним видом норм за формою вираження в них витрат пра­ці є норми часу. Вони можуть бути використані для розробки інших видів норм: виробітку, чисельності, обслуговування

.На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

а) норми часу, які визначають кількість робочого часу, потрібного для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт;

б) норми виробітку, які визначають кількість продукції, котру треба виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;

в) нормоване завдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, що мають бути виконані одним працівником або групою (бригадою, ланкою) за даний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхідний результат діяльності працівників. Проте нормоване завдання можна установлювати не тільки в натуральних одиницях, а й в нормо-годинах, нормо-гривнях;

г) норми обслуговування, які визначають кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які обслуговуються одним робітником або бригадою;

д) норми чисельності робітників, за якими встановлюють кіль­кість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для виконання певного обсягу робіт;

е) норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпорядкованою одному керівникові.

Норми затрат робочого часу за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні.

Технічно обґрунтовані норми праці є прогресивнішими і відповідають сучасному рівню розвитку виробництва, їх розробляють після ретельного вивчення елементів виробничого процесу, затрат часу з урахуванням раціонального використання виробничих можливостей робочого місця і передових методів праці.

Технічно обґрунтована норма передбачає:

• робітника-виконавця відповідної кваліфікації, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекорд­ним досягненням;

• поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;

• застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;

• найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця;

• своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним;

• застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника;

• найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці;

• наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

У норму часу входить тільки нормований час. Вона складається з таких елементів:

Н_ч = Т_о.п + Т_об + Т_в.о.п + Т_пр + Т_п.з,

де Н_ч — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції;

Т_о.п — затрати оперативного часу;

Т_об — витрати часу на обслуговування робочого місця;

Т_в.о.п — перерви на відпочинок і особисті потреби;

Т_пр — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин;

Т_п.з — витрати підготовчо-завершального часу.

Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах).

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Н_т.шт):

Н_т.шт = Т_о.п + Т_об + Т_в.о.п + Т_пр.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою:

,

де Н_ч — норма часу;

n — кількість виробів у партії, шт;

Т_шт — норма штучного часу, хв;

Т_п.з — норма підготовчо-завершального часу на партію.

Дослідно-статистичні норми визначають на основі досвіду і статистичних звітних даних. Вони звичайно бувають заниженими, легко перевиконуються навіть за низької продуктивності праці, приховують недоліки в організації праці і виробництва.

Ці норми не виявляють виробничих можливостей устаткування, відбивають уже пройдений етап виробництва.

Отже, такі норми не мобілізують працівників підприємства на раціональне використання часу, на досягнення високої продуктивності праці й поліпшення використання виробничих ресурсів.