Структура зп

За своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку взаємозумовленості всіх її частин.

Заробітна плата працівників складається з основної (постійної) і додаткової (змінної) частин, а також заохочувальних виплат.

Згідно із Законом України «Про оплату праці» основна заробіт­на плата — це винагорода за виконану роботу відповідно до встанов­лених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).

Основна частина заробітної плати включає тарифні ставки ро­бітників і посадові оклади інженерно-технічного персоналу (ІТП) і службовців. Вона враховує суспільно-нормативну міру праці, яка формується під впливом об'єктивних чинників виробництва і праці, стійкі відмінності у кваліфікації працівників, складність і відпові­дальність їхньої роботи, умови праці, її інтенсивність тощо.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенса­ційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Рис.16.2. Структура заробітної плати

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати — це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами по­ложеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які здійснюються понад встановлені зазначеними актами норми. На території України, як і в інших країнах, заробітна плата випла­чується в грошових знаках, що мають законний обіг.

17. Форми і системи заробітної плати

Форми і системи заробітної плати — це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників.

Розрізняють дві основні форми заробітної плати: почасову і відрядну.

При почасовій формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки.

Системи заробітної плати характеризують взаємозв'язок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій. Зрозуміло, що варіантів такого взаємозв'язку може бути безліч, і будь-який з них, реально існуючий на конкретному підприємстві, є системою заробітної плати. В країнах ринкової економіки системи заробітної плати, що використовуються на підприємствах, розглядаються як ноу-хау і не розголошуються.

В нашій країні найпоширенішими на промислових підприємствах є такі системи заробітної плати.

Погодинна форма передбачає оплату праці в залежності від відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Ця форма має такі системи:

1. Пряма погодинна. Заробіток при цій системі (З_{п. поч}) обчислюється:

де Ф_міс – фактично відпрацьований за місяць час, год/міс;

С_г – годинна тарифна ставка по розряду робітника, грн.

2. Погодинно-преміальна. Система, при якій заробіток (З_{п. прем}) обчислюється:

де З_тар – сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною – системою оплати праці, грн.;

Д – сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або кількісних показників, грн.

Сума доплат визначається із залежності:

3. Система посадових окладів є різновидом погодинно-преміальної системи. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний проміжок часу.

Відрядна форма має такі системи:

1. Пряма відрядна. Заробіток (З_{п. відр.}) при цьому обчислюється за формулою:

де Р_і – відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і-го виду, год;

N_фі – фактична кількість виробів і-го виду, виготовлених робітником за певний час (найчастіше місяць), шт;

n - кількість виді виробів;

де Т_шт – час на виготовлення одного виробу і-го виду, год.

2. Відрядно-преміальна. Сума заробітку (З_{в. прем.}) при цій системі визначається із залежності:

де З_{тар. в.} – тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі оплати праці, грн;

Д_в – сума преміальних доплат, яка обчислюється за формулою:

де П₁ – процент доплат за виконання плану;

П₂ – процент доплат за кожен процент перевиконання плану;

П_пп – процент перевиконання плану, який можна знайти:

де N_ф, N_пл – відповідно фактичний і запланований обсяг випуску продукції за місяць, шт/міс.

3. Відрядно-прогресивна. Заробітна плата (З_{в. прогр.}) обчислюється за формулою:

де N_вб – вихідна база для нарахування доплат (встановлюється на рівні 110 -115% N_пл), шт./міс.;

Р_зв – звичайний розцінок за один виріб, грн./шт;

Р_підв – підвищений розцінок за один виріб, грн./шт.

Зрозуміло, що цим переліком далеко не вичерпується все розмаїття систем заробітної плати, що можуть застосовуватися в конкретних умовах. Вибір чи розробка конкретної системи заробітної плати є прерогативою роботодавця.

Акордна система оплати праці застосовується для окремих груп робітників, її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установ люється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із діючих норм часу і розцінок. Порівняно з пря­мою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг ро­біт і строк їх виконання, відома сума заробітної плати за нарядом за­лежно від виконання завдання.

Р_підв – підвищений розцінок за один виріб, грн./шт.

Процент росту розцінки визначається зі шкали в залежності від проценту перевиконання вихідної бази. Така шкала розробляється і затверджується підприємствами самостійно.

4. Непряма відрядна. Використовується при оплаті праці допоміжних робітників і підсобників.

Заробіток підсобника (З_{н. в. підс.}) можна обчислити із залежності:

де N_фі – фактично виготовлена кількість продукції і-тим робітником за зміну, шт./зміну;

Р_{н. в. і} – непрямий відрядний розцінок при обслуговуванні і-го робітника, грн./шт;

n – кількість основних робітників, що обслуговуються одним підсобником, чол.

де С_зм – змінна тарифна ставка підсобника, грн/зміну;

N_пл.і – плановий випуск продукції і-им робітником, шт/зміну.

Заробіток допоміжного робітника (З_{н. в. доп.}) обчислюється за формулою:

де Т_ф – фактично відпрацьований допоміжним робітником час, год/міс;

С_г – годинна тарифна ставка допоміжного робітника, грн./год;

К_вн – середній коефіцієнт виконання норм на дільниці, яку обслуговує допоміжний робітник.

5. Акордна. Акордна система оплати праці застосовується для окремих груп працівників. її сутність полягає в тому, що відрядна розцінка встановлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт, виходячи з чинних на підприємстві норм часу і розцінок.

Вона застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт, виходячи із чинних норм часу і розцінок. Порівняно з прямою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг робіт і строк їх виконання, відома сума заробітної плати за нарядом залежно від виконання завдання.

Ця система заінтересовує робітників у скороченні строків роботи проти установлених норм. Вона застосовується, наприклад, у галузях промисловості з тривалим робочим циклом на будівництві у зв’язку зі специфікою будівельних робіт і найчастіше застосовується разом з преміюванням робітників за якісне виконання завдань у строк або достроково.

За акордної системи найбільше виявляється зв’язок оплати праці з кінцевими результатами.

6. Безтарифна система оплати праці — це організація оплати праці, що ґрунтується на принципі часткового розподілу зароблених колективом коштів між працівниками згідно з прийнятими співвідношеннями (коефіцієнтами) в оплаті праці різної якості (залежно від кваліфікації, посади, спеціальності працівників тощо). У них не використовуються гарантовані тарифні ставки і посадові оклади, більшість видів премій, доплат і надбавок.

Рівень оплати кожного працівника залежить від фонду оплати праці підприємства.

Таким чином, кожен працівник одержує свій пай залежно від кінцевого результату діяльності організації та її позиції на ринку товарів, що сприяє підвищенню заінтересованості в справах організації.

Безтарифні системи оплати праці вирізняються гнучкістю, простотою і доступністю для розуміння всіма працівниками, забезпечують їх заінтересованість у результатах праці. Велике поширення вони мають на акціонерних, малих і приватних підприємствах в різних модифікаціях і моделях.

7. Бригадна форма оплати праці застосовується тоді, коли в досягненні найкращих кінцевих результатів праці заінтересована як бригада в цілому, так і кожен її член зокрема. Праця в бригадах може оплачуватися із застосуванням як відрядної, так і почасової форм заробітної плати.

Відрядну форму оплати праці застосовують на таких ділянках і видах робіт, на яких самі робітники істотно впливають на кількісні та якісні результати праці.

Преміювання членів бригади здійснюється за виконання і перевиконання установлених виробничих завдань, технічно-об­ґрунтованих норм, поліпшення якості продукції, економію сировини, матеріалів тощо.

Почасову форму оплати праці найчастіше застосовують якщо робітники безпосередньо не впливають на збільшення обсягу випуску продукції, оскільки це визначається продуктивністю машини;

Розраховуючи загальний заробіток за відрядною формою оплати, важливо визначити бригадні розцінки.

Колективна відрядна розцінка визначається за формулою:

де — сума тарифних ставок членів бригади, грн, коп.;

Н_бр — бригадна норма виробітку.

Для забезпечення ефективності роботи виробничих бригад велике значення має розподіл заробітної плати між її членами з урахуванням кількості та якості їхньої праці, її результатів. Для цього використовують різні методи розподілу колективного заробітку.

Сутність першого методу полягає в тому, що насамперед установлюється сума тарифної заробітної плати всієї бригади за фактично відпрацьований час, потім визначається коефіцієнт відрядного заробітку за формулою:

де З_бр, Т_бр — відповідно відрядний і тарифний заробітки бригади, грн.

Фактичний заробіток члена бригади розраховується множенням його тарифного заробітку за фактично відпрацьований час на коефіцієнт заробітку.

Прийнятнішим і досконалішим є метод розподілу колективного заробітку між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами і відпрацьованим часом з коригуванням на коефіцієнт трудової участі (КТУ).

Сутність цього коефіцієнта полягає в тому, що кожному робітникові бригади установлюється коефіцієнт, який характеризує ступінь його участі у виконанні загального завдання. Кількісна оцінка трудового внеску кожного робітника бригади за­лежить від індивідуальної продуктивності праці та якості роботи, фактичного суміщення професій, виконання складніших робіт, збільшення зони обслуговування й підміни відсутнього робітника, допомоги іншим членам бригади, дотримання трудової та виробничої дисципліни.

На підприємствах КТУ застосовується для розподілу відрядного приробітку, всіх видів премій, доплат та інших видів колективної оплати.