10. Встановлення основних видів норм праці: норм часу і норм виробітку, норм обслуговування і норм чисельності.

Первинними та найбільш поширеними серед норм праці є норми часу та норми виробітку. Норма часу — основний показник витрат робочого часу, а всі інші — похідні від неї.

Норма часу являє собою максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на вироблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування за певних організаційно-технічних умов.

Норма часу (Н_чс) складається з витрат часу на основну роботу (Т_осн), допоміжну роботу (Т_доп ), обслуговування робочого місця (Т_о6с), підготовчо-завершальну роботу (Т_пз), відпочинок (Т_вп) та на приватні потреби (Т_птр):

Н_чс = Т_осн + Т_дп + Т_обс + Т_пз + Т_вп + Т_птр год (хв). (4.1)

Цю формулу застосовують тоді, коли одиниця обсягу робіт, одиниця продукції виготовляється протягом цілої зміни. Але більш поширеною є інша ситуація: коли за зміну виготовляють певну кількість одиниць продукції чи роботи (т штук).

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосередньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення тривалості так званого штучного часу.

Під штучним часом розуміють час, необхідний на виготовлення лише однієї одиниці продукції чи роботи за певних організаційно-технічних умов виробництва.

Штучний час взагалі складається з основного й допоміжного часу, обслуговування робочого місця, підготовчо-завершального часу, часу на відпочинок та особисті потреби. Він може бути встановлений як частка від ділення суми перелічених вище необхідних витрат часу за зміну на кількість одиниць продукції, робіт, вироблених за цю ж зміну:

Проте, як показують матеріали фотографій робочого часу, витрати часу на підготовчо-завершальні роботи не пов'язані з кількістю виготовлених одиниць продукції, а залежать від особливостей робочого місця. Тому логічним буде відокремлення його від інших витрат.

Тому час, що нормується, при встановленні норми штучного часу складатиметься з:

• суто штучного часу на виготовлення одиниці продукції;

• підготовчо-завершального часу на всю зміну (який співвідноситься з одиницею продукції).

Виходячи з цього, норма штучного часу буде сумою:

де Т_п-з — витрати підготовчо-завершального часу у співвідношенні суми одиниць основного часу та допоміжного часу, тобто це відсоток від оперативного часу на підготовчо-заключну роботу, для подальшої обробки. Тому виникає необхідність установлення норми часу на партію.

де п — кількість одиниць, що становлять партію (шт.).

Нормування підготовчо-завершального часу відбувається за допомогою фотографій робочого дня чи за допомогою норма­тивів. Склад і тривалість підготовчо-завершального часу безпо­середньо залежать від особливостей техніки, технології та органі­зації виробничого процесу. Тому важливим є встановлення раціонального складу підготовчо-завершального часу (за допомогою масових фотографій робочого часу). На практиці норма підго­товчо-завершального часу встановлюється на партію виробів або на робочу зміну. Нормування часу перерв на відпочинок відбувається тоді, коли на роботах відповідно до характеру технологічного процесу немає короткочасних перерв на машинні. Нормовані перерви на задоволення природних особистих потреб становлять звичайно 8—10 хв на зміну, вони входять до технічної норми часу у всіх випадках.

Норма виробітку являє собою мінімальну кількість одиниць продукції чи роботи (встановлену методом технічного нормування), яку повинен ви­робити, виконати робітник за одиницю часу (як правило, зміну) у певних організаційно-технічних умовах.

Зазвичай встановлюють змінні норми виробітку або для одного робітника, або для бригади робітників. Як мінімальне завдання норма праці повинна бути виконана кожним робітником.

Для встановлення норми виробітку використовують норму часу.

де Т_зи — тривалість робочого часу (тривалість зміни, доби), год; Н_чс — норма часу, хвилин на одиницю продукції. Має місце зворотний зв'язок між нормою часу та нормою виробітку:

Внаслідок наявності цього зв'язку процент перевиконання норми виробітку (а) відрізнятиметься від процента зниження норми часу (в) на цю ж роботу (аналогічно процентам динаміки продуктивності праці та трудомісткості продукції):

При розрахунках норми виробітку на конкретні види робіт у тих чи інших організаційно-технічних умовах виходять з того, що її рівень прямо залежить від тривалості корисного часу за зміну та обернено залежить від тривалості витрат основного (t_oc) й допоміжного (/ ) часу на одиницю продукції (або від тривалості оперативного часу (t_on) на одиницю продукції).

Для ручних, машинно-ручних та машинних робіт норма виробітку встановлюється за формулами:

У практиці вітчизняного технічного нормування праці норми виробітку визначаються як вихідне мінімальне завдання, яке кожний з робітників може виконувати на 100% або перевиконувати відповідно до своїх психофізіологічних особливостей за рахунок підвищення інтенсивності праці. Отже, збільшення кількості продукції для робітників-відрядників призводить до відповідного зростання прямого відрядного заробітку, а для робітників з погодинною оплатою — до відповідного зростання преміальних надбавок.

Крім індивідуальних норм виробітку, існують так звані бригадні норми виробітку та комплексні норми часу, що використовуються при застосуванні бригадної форми організації праці. При такій формі планування залік результатів праці бригади здійснюють за загальною трудомісткістю виконання всього комплексу робіт, закріпленого за бригадою.

Бригадний трудовий процес, як правило, значно ефективніший за індивідуальний, тому що економію часу створюють взаємодія та взаємозаміна членів бригади, більш раціональний розподіл праці між робітниками (більш кваліфіковані виконують складніші роботи, некваліфіковані — найпростіші роботи), середній більш високий ритм колективної праці (внаслідок соціального контролю співробітників) та ін.

Об'єктом нормування праці в бригадах є колективний трудовий процес. Витрати праці в бригаді залежать від ефективного поділу та кооперування праці, системи обслуговування робочих місць, режиму праці та відпочинку.

Норма часу в бригаді, де кожну операцію виконує один робітник, буде такою:

де Н_оп, — норма часу на i-ту операцію;

n — кількість операцій, закріплених за бригадою. У випадках, коли до виконання операцій залучено декілька робітників, норма часу в бригаді становитиме:

де Н_ч — норма чисельності робітників, залучених до виконання і операції.