2.4. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів кримінальної справи

Кримінально-процесуальний закон передбачає ряд слідчих дій, в ході яких особи, які проводять дізнання, дізнавачі, слідчі, прокурори, судді (суди) збирають, перевіряють та оцінюють речові докази. Регламентація порядку та способів збирання речових доказів направлена на те, щоб з урахуванням характеру фактичної інформації, що в них міститься, забезпечити повноту її виявлення, точність закріплення у справі, зберігання та незмінність. Реалізація вимог закону забезпечує, з одного боку, максимальну повноту збирання, перевірки та оцінки наявних речових доказів, а з другого — не допускає переповнення справи неважливими для її розслідування та розгляду предметами, забезпечує зберігання речових доказів, та у разі їх пошкодження або втрати можливість збереження їх копій, описів, рисунків та іншіх.

Істотне значення мають правила процесуального регулювання залучення речових доказів до матеріалів кримінальної справи:

а) передбачається обов'язкова присутність понятих в ході слідчих діях, при яких здійснюється збирання речових доказів та фіксуються обставини їх знаходження. На понятих закон покладає обов'язок затвердити факт, зміст та результати дій, тобто підтвердити, наскільки правильно в протоколі слідчої дії відображений процес його проведення та отриманні результати;

б) встановлюється можливість присутності при виконанні слідчих (судових) дій по збиранню речових доказів осіб, законні інтереси яких можуть бути обмежені фактом виконання та результатами цих дій;

в) передбачається застосування науково-технічних засобів для фіксації речових доказів, а отже фіксації місця та обставин їх знаходження (копіювання, фотографування, відео зйомка, складання планів, схем та інше). З цією ж метою використовується допомога спеціалістів (ч. 2, З КПК України). Порушення зазначених вимог закону також може спричинити у певних випадках сумніви в повноті, об'єктивності, всебічності результатів огляду, обшуку, виїмки та ін.;

г) з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, встановлена можливість проведення огляду до порушення кримінальної справи. У цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події (пункти 1—2 ст. 190 КПК);

д) передбачається можливість у невідкладних випадках провадити обшук і виїмку у нічний час (ст. 180 КПК);

є) встановлено порядок зберігання речових доказів, який виключає їх підміну, втрату чи змінення істотних для справи ознак. Так, згідно зі ст. 79 КПК України речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду;

ж) процес збирання та перевірки речових доказів обов'язково відображається в процесуальних документах, наявність та зміст яких повинні свідчити про дотримання встановлених законом правил [47, c.193].

Чинне кримінально-процесуальне законодавство містить вичерпний перелік можливих дій по збиранню доказів. Звідси отримання доказів способами, які не передбачені законом, є не допустимим тому, що отримані у такому разі дані про необхідні для правильного вирішення кримінальної справи обставини не мають доказового значення.

Способи збирання доказів у загальному вигляді зазначені у ст. 66 КПК, в якій сказано, що особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян пред'явлення предметів та документів, які допоможуть встановити необхідні в справі фактичні дані.

Під час залучення речових доказів до кримінальної справи важливе значення має і питання їх зберігання. Законодавство визначає, що речові докази, зберігаюся при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації [58, c.63].

Для зберігання речових доказів у судах обладнуються спеціальні приміщення, ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає, то для збереження речових доказів використовуються сейфи та металеві шафи.

У приміщеннях судів, як правило, немає спеціальних приміщень для зберігання речових доказів з відповідними умовами, передбаченими Інструкцією. Тому наказами голів судів обладнано окремі сейфи.

У разі неможливості повернення таких речових доказів володарям, вони можуть бути передані для реалізації в спеціальні магазини, про що складається акт.

Наркотичні засоби, вогнепальна чи холодна зброя, що є речовими доказами, зберігаються тільки в органах слідства після попереднього дослідження в експертно-криміналістичних підрозділах і судом на зберігання не приймаються.

Речові докази у вигляді вибухонебезпечних речовин, як правило, передаються на зберігання на склади військових частин або відповідних режимних державних підприємств.

Отрута або сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко управлінь, інших організацій, де є належні умови для їх зберігання, згідно з відома їх керівництва.

Речові докази у вигляді вилучених з незаконного обігу етилового спирту, алкогольної та спиртовмісної продукції передаються для їх технологічної переробки або знищуються, про що складається протокол.

Грошові знаки, валюта та інші цінності, вилучені при провадженні слідчих дій та які є речовими доказами, після проведення необхідних досліджень здаються на зберігання в банк або іншу спеціалізовану кредитно-фінансову установу, а також можуть бути передані на зберігання матеріально відповідальній особі.

Зберігання транспортних засобів, які визнані речовими доказами, проводиться за письмовим дорученням органу дізнання, слідчого, прокурора або судді (суду) відповідними службами МВС або СБУ (якщо вони не можуть бути передані на зберігання володарям, їх родичам або іншим особам, а також організаціям), керівники яких видають про це збережену розписку, яка прилучається до справи.

Згідно зі ст. 80 КПК України речові докази повинні зберігатися до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи [59, c.101].

Вирішення питання про долю речових доказів після розгляду кримінальних справ вирішувалися судами переважно з дотриманням вимог ст. 81 КПК. Зокрема, судами ухвалювалися рішення про передачу в дохід держави грошей, цінностей та інших речей, нажитих злочинним шляхом, повернення грошей, цінностей та інших речей, які були об'єктом злочинних дій, законним володільцям, а якщо їх не встановлено, передачу їх у власність держави.

З приводу інших видів речових доказів суддівська практика є більш стабільною. Одяг, мобільні телефони чи інші речі, які до вчинення злочину були власністю потерпілих, їм же і повертаються, якщо ж були власністю засуджених, то повертаються їх родичам, за відсутністю потреби -знищуються.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України питання речових доказів повинно вирішуватися у вироку чи постанові про закриття кримінальної справи, тобто при вирішені справи по суті. Однак існують випадки, коли питання про речові докази вирішується окремою постановою. Такі постанови приймаються з метою виправлення недоліків судового рішення, в якому було залишено поза увагою питання речових доказів. Таку практику слід визнати негативною, оскільки вона свідчить про низьку якість процесуальних рішень. Порядок виправлення помилок чи інших недоліків судового рішення тим же судом, що його постановив, передбачений ст. 409-411 Кримінально-процесуального кодексу України. Суди користуються правилом, згідно з яким допускається постановленням додаткового рішення з метою виправити технічні помилки, які не впливають на суть рішення.

Відсутність у рішенні вказівки про речові докази засвідчує неповноту змісту рішення. Винесення суддею постанови в порядку ст. 409-411 КПК України в свою чергу впливає на реалізацію права на оскарження рішення в частині речових доказів. Враховуючи принцип кримінального процесу - можливість апеляційного та касаційного оскарження рішень, наявність додаткового рішення у справі породжує окремі правовідносини з приводу його оскарження. Все це призводить до необґрунтованого ускладнення та нагромадження кримінально-процесуальних відносин [60, c.77].

Знищення речових доказів відбувається відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, згідно з якою, якщо за судовим рішенням потрібно знищити речові докази, які зберігаються в суді, вони знищуються після набрання судовим рішенням законної сили.

Знищення речових доказів проводиться комісією в складі не менше трьох осіб: судді - головуючого в суді першої інстанції, керівника апарату суду, секретаря судового засідання, секретаря суду чи іншого працівника апарату суду. Знищення оформляється актом, у якому зазначаються номер справи та дата судового рішення, дата, місце, спосіб знищення речових доказів (речового доказу), прізвища та посади членів комісії. Акт підписується всіма членами комісії, затверджується головою суду, підпис якого скріплюється гербовою печаткою суду та долучається до матеріалів справи. У журналі обліку речових доказів повинен робитися запис про виконання судового рішення в частині знищення речових доказів. В основному вироки в цій частині виконуються, суддями дотримуються вимоги інструкцій. Але мали місце і випадки порушення цих вимог. Так, по деяких справах були складені акти про знищення речових доказів, а вони фактично зберігались. Відсутній єдиний зразок акта знищення речового доказу [61, c.220].

Якщо речові докази перебувають за межами суду, копія вироку або витяг з нього (з вказівкою про знищення речових доказів) надсилається за місцезнаходженням речових доказів. До суду повинен надійти належним чином оформлений акт про знищення речових доказів, який долучається до матеріалів справи, а в журналі обліку речових доказів робиться відповідний запис.

У разі ненадходження відомостей з приводу виконання рішення суду в частині речових доказів секретарем канцелярії ставиться відмітка в журналі, а також направляється нагадування органу, зберігаються речові докази. Все це свідчить про наявний контроль за виконанням вироку. Кримінальні справи по яких не надійшли відомості про виконання рішення суду, не здаються до архіву.

Про необхідність отримати речові докази суд повідомляє їх власника (якщо речові докази перебувають у суді). У разі особистої явки власника речового доказу обов'язково встановлюється його особа (на підставі паспорта чи іншого документа, який містить фотографію). У розписці про отримання речових доказів чітко зазначається, на підставі якого документа встановлено особу, а також указуються орган, що видав документ, місце та дата його видачі. Якщо речові докази отримує представник юридичної чи фізичної особи, крім указаних дій, потрібно вимагати пред'явлення відповідної довіреності, яка долучається до матеріалів справи разом з розпискою про отримання речових доказів [62, c. 190].

Речові докази, інші предмети, які потрібно повернути їх власникові, зберігаються в суді до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Якщо протягом шестимісячного строку клопотання про повернення речових доказів не надходило, працівник апарату суду, який відповідає за збереження речових доказів, доповідає про це судді, - головуючому під час розгляду справи в суді першої інстанції чи голові суду, які відповідно до ст. 41 Конституції України можуть розглянути це питання в порядку виконання судового рішення.

Справа підлягає здачі в архів суду після долучення до матеріалів справи повідомлення про виконання судового рішення в повному обсязі.

Якщо за судовим рішенням необхідно повернути речові докази, що перебувають на зберіганні поза межами суду, копія судового рішення разом із супровідним листом надсилається для виконання відповідному органу, установі, підприємству тощо, де перебувають на зберіганні речові докази. Про зазначену дію повідомляється власник. У разі прийняття судом рішення щодо конфіскації речового доказу виконавчий лист, копія вироку та копія документа, що засвідчує місце зберігання речового доказу, передаються для виконання органу державної виконавчої служби за місцезнаходженням речового доказу.

Речові докази, які за рішенням суду зберігаються в матеріалах кримінальної справи, зберігаються в архіві разом з матеріалами кримінальної справи [12, c.65].

Аналізуючи положення, зазначені у другому розділі магістерської роботи, можна сказати, що речові докази є найважливішими доказами, які використовуються при розслідуванні кримінальної справи. Тому їх збиранню, оцінки та іншим процесуальних діям слід приділяти забагато уваги. Під речовими доказами у кримінальному процесі традиційно розуміють приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду предмети, що були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого. Саме таке визначення пропонує стаття 78 діючого КПК України. Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити таки ознаки, як відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними; відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події); наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією; належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи; використання учасниками події; виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи. У юридичної науці сьогодні існує декілька основаній для проведення класифікації речових доказів. Залежно від цього треба визначати і особливості збирання, і засоби їх зберігання.

Слід відрізняти речові докази від документів, яки можуть бути корисними під час розслідування. Багато вчених ототожнюють ці поняття, але це не зовсім вірно. Ці різновиди дійсно мають спільні риси, однак неможна скасовувати відмінності.

Діюче законодавство та проект нового КПК України пропонуюсь певну процесуальну методику залучення речових доказів до матеріалів кримінальної справи. Вона включає декілька послідовних етапів. Точне дотримання цього порядку позволяє проводити адекватне розслідування, а також визначати справжніх винуватих у злочині.

РОЗДІЛ 3. Особливі характеристики окремих джерел юридичних доказів