2.2. Загальноприйняті види речових доказів, що використовуються при розслідуванні кримінальних справ

У сучасної науці кримінально-процесуального права існує декілька загальноприйнятих класифікацій речових доказів. Для повномірного вивчення доказів при розслідуванні кримінальної справи треба знати найбільш відомі їхні види.

Досить популярною є класифікація за статтею 78 КПК України. Законодавство передбачає таки види речових доказів:

• предмети, які були знаряддям вчинення злочину;

• предмети, які зберегли на собі сліди злочину;

• предмети, що були об'єктом злочинних дій;

• гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом;

• інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності [49, c.80].

В той же час необхідно відзначити, що зазначений поділ речових доказів на види має дещо умовний характер, оскільки нерідко одні й ті самі предмети можуть мати відразу декілька ознак. Важливо, що, здійснюючи таку класифікацію ознак об'єктів матеріального світу, законодавець ставив за мету зорієнтувати працівників органів досудового слідства і дізнання на можливі напрямки пошуку і виявлення предметів - носіїв доказової інформації.

Перший з них - це предмети, які були знаряддям вчинення злочину. Під знаряддям вчинення злочину потрібно розуміти будь-які предмети чи інші об'єкти матеріального світу, спеціально виготовлені, пристосовані для вчинення злочину чи за допомогою яких були скоєні суспільно небезпечні діяння.

Необхідно підкреслити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об’єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.

Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, визнає це хуліганством особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 КПК України.

Оскільки як знаряддя злочину можуть бути використані надто різні предмети, С.М.Сирков пропонує поділити їх ще на декілька груп:

1. 3а предметом посягання (видом злочину) знаряддя розрізняються на:

а) знаряддя злому;

б) знаряддя вбивства;

в) знаряддя підпалу тощо.

2. За характером впливу знаряддя діляться на:

а) знаряддя механічної дії;

б) вогнепальна зброя, вибухові пристрої; вибухові речовини;

в) знаряддя термічної дії;

г) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні енергії електричного розряду, властивостей радіоактивного розладу, світлових і рентгенівських променів;

д) знаряддя хімічного впливу;

е) знаряддя, дія яких ґрунтується на використанні декількох процесів одночасно.

3.3а ступенем складності знаряддя поділяються на:

а) прості;

б) складові;

в) складні;

г) машини;

д) автоматичні пристрої.

4.3а призначенням (функціями) предмети класифікуються на:

а) предмети чи речовини, спеціально приготовлені для використання під час вчинення злочину;

б) зброя;

в) предмети, інструменти, пристосування і речовини,які використовуються у виробничій,науковій чи іншій діяльності.

Ця класифікація є досить повною і розширює знання про об'єкти матеріального світу як знаряддя злочину [50, c.90].

Другу групу речових доказів складають предмети, які зберегли на собі сліди злочину. Термін "сліди" може використовуватись як в широкому значенні, так і в вузькому. В українській мові термін"слід" вживається в декількох значеннях:

а) відбиток ноги на якій-небудь поверхні;

б) подряпина, рубець, пляма і ін., залишені чим-небудь; знак від чогось;

в) те, що уціліло, збереглося від руйнування, нищення, загибелі тощо.

На предметах можуть залишитися відбитки слідів злочину - це сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові та інших виділень людини. Сюди потрібно віднести також сліди різних речовин (фарби, мастильних речовин), мікрочасток.

Таким чином, вказані предмети пов'язані зі злочином не безпосередньо, а через зазначені сліди. Як справедливо відзначають А.І.Вінберг та Р.С.Бєлкін, процесуальним джерелом доказів в цьому випадку буде сам об'єкт матеріального світу (предмет), а сліди (властивості) - доказами. Якщо ці "властивості - докази" складають суть предмета, а його якості невіддільні від нього, тоді сам предмет виступає як носій доказової інформації [51, c.128].

Необхідно відзначити, що нерідко матеріальні сліди неможливо відділити від поверхні предмета. В такому разі сліди виступають разом з предметами, на яких вони містяться, або з частинами цих предметів. Якщо ж це не вдається, тоді виготовляються копії цих слідів. Цілком зрозуміло, що насамперед це стосується: слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів ніг, пальців рук тощо. Для цього застосовуються різноманітні криміналістичні засоби – дактилоплівка, гіпсовий матеріал, спеціальні пасти тощо.

Копії цих слідів необхідно вважати похідними доказами, а їх носіїв – похідними речовими доказами, оскільки первинними доказами будуть сліди (властивості) на перше виявленому предметі, а сам предмет відповідно - первинним процесуальним джерелом доказів.

В окремих випадках сліди можуть бути відокремлені від предмета без зміни їх суті (сліди крові, фарби). В такому разі в якості носія доказової інформації буде відокремлений об'єкт матеріального світу.

Деякі науковці до речових доказів відносять зразки, які відбираються для порівняльного дослідження (ст. 199 КПК України). Інші, не визнаючи зразки речовими доказами, вважають, що вони несуть самостійну доказову інформацію і за своєю природою наближені до речових доказів. Ще частина вчених переконані, що зразки для експертного дослідження є самостійними засобами доказування, оскільки їх одержання передбачено законом як самостійна слідча дія.

Відібрання зразків для експертного дослідження є процесуальною дією і за своєю природою не може виступати як слідча дія. Однак щодо статусу зразків для експертного дослідження, то вони не є ні речовими доказами, ні особливою доказовою інформацією, ні тим більше засобами доказування [52, c.98].

Це досить переконливо аргументує М.О.Селіванов, відзначаючи, що думка про ототожнювання зразків і речових доказів не узгоджується з правовою і гносеологічною природою речових доказів. Визнання предмета речовим доказом передбачає наявність зв'язку між цим предметом і обставинами справи, що з'ясовуються. Вони пов'язані з розслідуванням, але не з розслідуваною подією і характеризують певного суб'єкта чи об'єкт незалежно від його відношення до кримінальної справи. Допомагаючи здійснювати ідентифікацію, зразки виступають по суті інструментами пізнання, і в цьому відношенні їх можна порівняти з приладами, пристроями, матеріалами та іншими технічними засобами, які використовує експерт, здійснюючи дослідження речових доказів, або ж наявними в літературних джерелах довідковими та науковими даними, на які дослідник опирається в своїх висновках [29, c. 116].

Третю групу речових доказів складають предмети, які були об'єктом злочинного посягання. Під ними необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, тому що це різні правові інститути. Об'єкт злочину - значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій - це, як вказано вище, конкретні предмети, на які спрямовано злочинне посягання . Сюди може бути віднесено крадене майно, автомашини, гроші, цінності, відеоапаратура, комп'ютерна техніка тощо.

Ще одним видом речових доказів є гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом. Гроші та цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину. Їх наявність не звільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказування самого факту злочинної діяльності, а також його зв'язку з подальшим придбанням цінностей [19, c.32].

В процесі розслідування слідчий зобов'язаний за допомогою слідчих дій встановлювати зв'язок між злочинною діяльністю обвинуваченого й одержанням у результаті цієї діяльності грошей, придбанням на ці гроші дорогоцінних предметів, речей. Вказані гроші та цінності визнаються речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх злочинним шляхом, що має бути підтверджено зібраними у справі доказами.

Доказове значення грошей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність у обвинуваченого певних цінностей (гроші, дача,автомашина тощо) розмірі, що перевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам факт злочинної діяльності.

Відмежування цінностей, які були предметом злочинного посягання, від тих, які нажиті злочинним шляхом, відіграє певну роль у кримінальній справі. Адже перші можуть бути повернуті їх власнику, а другі підлягають звертанню в доход держави (п. 4 частини 1 ст. 81 КПК України) [5].

І нарешті, п'ятий вид речових доказів - це всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винуватих або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.

Наявність цього виду речових доказів свідчить про розуміння законодавця щодо неможливості передбачення усіх об'єктів матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у кримінальному судочинстві. До названого виду речових доказів можна віднести особисті речі підозрюваного чи обвинуваченого, які вони загубили на місці злочину, виявлений в певному місці недопалок, залишений тим же підозрюваним чи обвинуваченим тощо [53, c.30].

Крім того, нині правознавцями пропонується виділити наступні види речових джерел доказів:

• речові джерела доказів - трасосубстанції, у вигляді будь-яких речових джерел залучених до сфери злочинної діяльності.

• речові джерела доказів — документи, у вигляді будь-яких речових джерел, залучених і не залучених у сферу злочинних дій, що можуть мати значення для вирішення задач кримінального судочинства.

Зазначені вище речові джерела доказів -трасосубстанції, у процесі роботи з ними з урахуванням всіх їх особливостей можуть бути наступних видів: речові докази, мікроречові докази, ультрамікроречові докази, ультраречові докази, параречові докази та латентноречові докази. Також існують види джерел доказів-документів, з огляду на характер і спосіб фіксації в них словесної або образної інформації про людину та будь-які речові джерела доказів. Вони наступні: письмодокументи,  ізодокументи, фотодокументи, відеодокументи, аудіодокументи, голографодокументи, електрографо-документи, пластикодокументи, комп’ютеродокументи та інші види [54, c.41].

 Таким чином, лише за умови детальної регламентації у чинному кримінально-процесуальному законодавстві основних підходів щодо поняття, видів та джерел речових доказів можна створити сприятливі передумови для забезпечення ефективного та дієвого механізму з приводу розкриття та розслідування злочинів.