2.3. Порівняльно-правова характеристика слідчих документів та речових доказів

Документ у кримінальному процесі — це матеріальний об'єкт, на якому особа, яка проводить дізнання, дізнавач, слідчий, прокурор, суддя (суд), а також інші особи (службові чи інші) загальнодоступним для документа способом зафіксували дані, які мають значення для кримінальної справи, як докази чи джерела доказів. Кримінально-процесуальний закон (ст. 83 КПК) під документом розуміє джерела доказів, у яких викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи. Законодавець, акцентувавши увагу на понятті документа, не згадав про його матеріальний носій, спосіб викладення, зберігання, перетворення і передачі інформації та про інші елементи у структурі документа як джерела доказів. Тому з цього питання є різні думки у кримінально-процесуальній літературі [55, c.64].

Деякі автори вважають, що не слід поняття документа — джерела доказової інформації - формулювати як матеріальний носій, який містить відомості, що мають значення для справи, через те, що таке розуміння документа заздалегідь надає йому статус речового доказу.

Однак, з позиції теорії доказів у кримінальному процесі документ є важливим як матеріально-фіксована форма повідомлення фактичних даних. Ці фактичні дані можуть стосуватися дуже різноманітних явищ, що обумовлюється конкретними обставинами кримінальної справи. Головною і в той же час обов'язковою ознакою цих даних є їх належність.

Інколи робляться спроби обмежити кримінально-процесуальне поняття документа з боку змісту фактичних даних. Як вже відзначалося, існує думка, що обов'язковою ознакою документа є призначення його для засвідчення юридичних фактів. Проте аналіз кримінально-процесуального законодавства свідчить про необґрунтованість цього обмеження. Слідча та судова практика широко використовують документи як докази за умови дотримання вимог до форми та змісту документів, які визначають характеристики їх допустимості та належності як доказів.

Документ, як і доказ будь-якого іншого виду, сам по собі не має наперед встановленого значення. Фактичні дані, які містяться в протоколах, довідках, поясненнях службових осіб, актах документальних ревізій та інвентаризації тощо, належать перевірці та оцінці на загальних підставах.

Матеріалами документів можуть слугувати: друкарський папір, фотопапір, кіноплівка, фотоплівка, тканина та інше. Відтворення на них даних може бути зроблено за допомогою літер, цифр, стенографічних, телеграфних та інших знаків умовних зображень, які є зрозумілими для осіб, що використовують або мають змогу використовувати даний документ. Дані можуть фіксуватися людиною безпосередньо, а також за допомогою різних пристосувань, апаратів, машин таїн [30, c.141].

До істотних фактичних відмінностей у матеріально-правовому та процесуально-правовому поняттях документа відноситься і те, що процесуальне право використовує поняття «документ» у двох значеннях.

У доказовій функції документа, яка являє собою єдність його речової та «розумової» сторін, значення набуває то одна, то інша, або й обидві сторони одночасно. Документ може бути використаний в доказуванні і як речовий, і як письмовий доказ, і як обидва види доказів разом залежно від того, що в конкретному випадку має першочергове значення: уречевлене в ньому повідомлення або матеріальні риси, або той та інший елементи разом.

Документ стає речовим доказом, якщо він має хоча б одну з ознак речового доказу, тобто якщо він зазнав встановленою подією переміщення, зміни або знищення, або був створений злочинними чи іншими, які мають доказове значення, діями (вкрадений документ, підроблений документ тощо). Доказове значення документа — речового доказу обумовлено діями по його створенню, переміщенню, зміненню або знищенню, і він є передусім засобом встановлення цих дій. Зміст тексту документа виступає в таких випадках як його індивідуальні або родові ознаки, що дозволяють індивідуалізувати його як предмет, виділити із загальної кількості інших аналогічних документів (наприклад, дані про вкрадений паспорт та його володаря) або віднести його до певного роду, класу документів (наприклад, до документів, які містять державну таємницю). Самостійним видом доказів документ є у випадках, коли встановлена подія зафіксована в його змісті. Зовнішньо ознаки такого документа та обставини його створення мають значення тільки для встановлення достовірності його змісту [7, c.230].

Зазначене вище дозволяє виділити таку структуру кримінально-процесуального поняття документа як джерела доказів:

• документ завжди є матеріальним об'єктом;

• документ є джерелом доказової інформації лише у разі, якщо в ньому зафіксовані відомості про події та факти, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи;

• зміст документа має засвідчувальний або описовий характер. Поділ документів на «засвідчувальні» й «описові» є досить умовним, оскільки документ, що засвідчує факти, обов'язково їх описує (точніше викладає відомості про них) і, навпаки, документ, що описує факти, може бути використаний для їх засвідчення. Йдеться про відмінність цільового призначення документа в момент його складання і ступінь деталізації опису фактів, але не про розрізнення доказового значення;

• відомості, що містяться в документі, фіксуються будь-яким способом, що дозволяє людині однозначно їх відтворювати, передавати і тлумачити за допомогою технічних засобів або усної мови;

• відомості засвідчуються чи описуються органами або особами, від яких документ виходить, у межах їх посадової компетенції або, якщо документ виходить від громадянина, — в межах повноважень і фактичної поінформованості;

• документ має бути одержаний в установленому кримінально-процесуальному порядку органами розслідування або судом і доданий до матеріалів справи [56, c.33].

Під час розслідування кримінальної справи треба проводити розмежування речових доказів і документів.

Сучасний законодавець виділяє речові докази й документи як самостійні джерела доказів (ч. 2 ст. 65 КПК України). Стаття 83 КПК України визначає документ самостійним джерелом доказів у випадку, якщо він не має ознаки речового доказу. Це дає можливість у процесуальному аспекті ділити документи на письмові (самостійне джерело доказів) і речові докази [57, c.56].

Актуальність даного розмежування зумовлена потребами практики, оскільки кожен доказ повинен використовуватись лише у йому властивій процесуальній формі. А речові докази і документи суттєво відрізняються способом оформлення у кримінальній справі.

У науці кримінального процесу немає єдиного підходу до визначення критеріїв розмежування документів — речових доказів і документів — самостійного джерела доказів.

Автор вважає обґрунтованою пропозицію розмежування документів — речових доказів і документів — самостійного джерела доказів не за однією ознакою, а за сукупністю характерних властивостей.

Вирішальною ознакою, що розмежовує речові докази та інші документи пропонується визнавати зв'язок зі злочином. Документ — речовий доказ містить інформацію про діяння, а документ — самостійне джерело доказів містить будь-який інший факт, що має відношення до справи, крім діяння.

У документі — самостійному джерелі доказів інформація, що має відношення до справи, міститься у самому змісті документа. Форма такого документа має допоміжне значення. Якщо документ несе необхідну для справи інформацію не лише змістом, а й зовнішнім виглядом, місцем виявлення, тобто як предмет матеріального світу безпосередньо відображає певні обставини, які необхідно встановити у справі, такий документ є речовим доказом.

Деякі автори доходять висновку, що розмежувати документи — самостійне джерело доказів і документи — речові докази можливо,використовуючи поняття інформаційного критерію, сформульованого В. Г. Танасевичем, Б. І. Пінхасовим. Сутність інформаційного критерію полягає в такому: якщо документ як матеріальний об'єкт містить значиму для кримінальної справи інформацію, безпосередньо фіксує матеріальні сліди, ознаки злочину в незмінному вигляді або дії особи на різних етапах скоєння злочину, то такий документ є речовим доказом. У випадку, якщо документ містить інформацію, що складається лише з опису подій і фактів, що мають значення для справи за допомогою письма (буквений, цифровий текст, система графічних чи інших умовних знаків), то такий документ є самостійним джерелом доказів [39, c.236].

Неоднозначним є такий критерій розмежування, як замінність. Документ — речовий доказ внаслідок того, що зміни, що відбулися з ним, пов'язані з подією злочину, є незамінним, документ — самостійний доказ — замінний. Однак у ряді випадків, вказує Н. П. Царьова, документ — речовий доказ теж може бути замінено. З іншого боку, можуть виявитися незамінними деякі документи, що не є речовими доказами. Наприклад, практично незамінний іноді документ про народження (при втраті свідоцтва про народження підлітка й архівів РАГСів за відповідний період).

Речові докази — завжди первісні докази. Документ може бути як первісним, так і похідним. Він буде первісним, якщо складений особою, що безпосередньо сприймала факти, або його складанню взагалі не передувало одержання фактів або відомостей про них (розпорядчі акти).

Отже можна зробити висновки, що документи та речові докази мають забагато спільних характеристик. Однак є і істотні відмінності, які важливо враховувати під час проведення розслідування кримінальної справи по будь-якої кваліфікації.