Література до теми

1. Типология изданий / Подгот. В. С. Агриколянский и др. – М.: Книжная палата, 1990. – 231 с.

2. Швецова-Водка Г. Типология книги // Книга: Исследования и материалы. – М.: Книга, 1987. – Сб. 46. – С. 40 – 59.

3. Швецова-Водка Г. Типологія книги. – К.: Книжкова палата України, 1999. – 67 с.

Тема 3. Загальна характеристика типології видань

Мета: подати загальну характеристику типології видань за періодичністю, матеріальною конструкцією, знаковою природою інформації, складом основного тексту, характером інформації, обсягом, форматом, структурою, мовною ознакою тощо.

Основні поняття теми: книжкове, журнальне, аркушеве, карткове, комплектне видання, буклет, газета, плакат, книжка-іграшка, текстове, нотне, картографічне, зображальне видання, видання для сліпих, моновидання, збірник, книга, брошура, листівка, малоформатне, кишенькове видання, фоліант, серія, однотомне, багатотомне видання, зібрання творів, вибрані твори, повторне видання, електронне видання, стереотипне видання, факсимільне видання.

Питання для розгляду

1. Види видань за періодичністю.

2. Види видань за матеріальною конструкцією.

3. Види видань за знаковою природою інформації.

4. Види видань за складом основного тексту.

5. Види видань за характером інформації.

6. Види видань за обсягом і форматом.

7. Види видань за структурою.

8. Види видань за мовною ознакою.

9. Види видань за іншими критеріями.

Види видань за періодичністю

Усі видання поділяють на неперіодичні та серіальні. Серед останніх, у свою чергу, виділяють періодичні, продовжувані та серійні. (Аналіз зазначених видів видань подано нижче.)

Види видань за матеріальною конструкцією

1. Книжкове видання – неперіодичне видання у вигляді блока, зі скріпленими в корінці аркушами. На наш погляд, різновидом книжкового видання слід уважати книгу-перекрутку, в якій обидва боки палітурки (обкладинки) початкові: з кожного боку починається певний твір, що має власний титул і окрему пагінацію.

Різновидом книжкового видання є журнальне видання (хоча низка науковців уважають останнє окремим видом, розрізняючи книжкове й журнальне видання за періодичністю). Журнальне видання – періодичне зброшуроване видання, вкрите обкладинкою, що має постійну назву й рубрики, містить об’єднані тематичним змістом різнорідні матеріали.

2. Аркушеве видання – видання з одного чи кількох аркушів паперу без скріплення. Різновидами аркушевого видання є плакат, афіша, буклет, естамп, листівка, карткове видання та ін.

Буклет – аркушеве видання, складене у два чи більше згинів. Здебільшого ця форма використовується для друку програм святкових заходів, рекламних проспектів тощо.

Газета – аркушеве видання, видавничо пристосоване до специфіки періодичного видання.

Карткове видання – аркушеве видання у вигляді картки певного формату, надруковане на спеціально зміцненому матеріалі.

Плакат – видання з одного чи кількох аркушів певного формату, задрукованих з однієї або двох сторін, призначене для експонування.

До цих визначених стандартом видів видань Г. Швецова-Водка робить зауваження. По-перше, вона вважає, що карткове видання слід розглядати як самостійний вид, “тому що воно має значні зовнішні відмінності, пов’язані як з якістю матеріалу, з якого створюється карткове видання, так і з обмеженим форматом, стандартизованим для певних різновидів карткових видань” [6, с. 29]. По-друге, особливостями матеріальної конструкції відрізняються газетно-журнальні видання, коли аркуші газетного видання скріплюються.

3. Комплектне видання – сукупність видань, спільних за тематикою, суспільним призначенням, зібраних у папку, футляр, манжетку або поміщених в обкладинку.

4. Книжка-іграшка – книжкове чи аркушеве видання для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку, що має оригінальну матеріальну конструкцію, слухові, оптичні чи рухомі елементи якої стимулюють ігрову діяльність дитини.

До видів видань за матеріальною конструкцією М. Тимошик відносить електронні видання – “видання у вигляді електронних даних, що мають вихідні відомості, містять призначену для поширення в незмінному вигляді інформацію, яка пройшла редакційно-технічне опрацювання” [3, с. 106].