17. Як слід розуміти принцип "винагорода персоналу?

1) цей принцип передбачає, що всі працівники організації мають одер­жувати належну винагороду за свою працю;

2) цей принцип передбачає постійне підвищення заробітної плати управлінського персоналу;

3. цей принцип передбачає одержання премій за якісну роботу виробничим персоналом за результатами місяця;

4. цей принцип передбачає постійне підвищення заробітної плати ме­неджерам організацій.

18. Закономірність децентралізації й демократизації управ­ління:

1) проявляється у освоєнні нових галузей і сфер, розширенні асортименту і перетворенні підприємств у багатогалузеві комплекси і, відповідно, диверсифіковане підприємство вимагає диверсифікації управління ним;

2) відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки країни.

3) передбачає передачу низовим рівням максимуму повно­важень і відповідальності при здійсненні управлінських процесів.

19. Закономірність визначальної ролі людського чинника у ви­робництві та управлінні:

1) визнає місце особи у виробництві й управлінні та створення відповідного механізму її активізації - основи культури сучасного менеджменту;

2) відображає об’єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки країни;

3) передбачає передачу низовим рівням максимуму повнова­жень і відповідальності у здійсненні управлінських процесів.

20. Який принцип є характерним для горизонтального поділу праці:

1) централізація; 2) децентралізація; 3) спеціалізація; 4) ієрархічність.

Література: Основна: 2 (Глава 1), 4, 7 (Глава 1), 8, 10 (Глава 2 § 2.4).

Додаткова: 19, 24.

ТЕМА № 2

ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ШКОЛИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Мета теми

студенти повинні знати історію розвитку менеджменту як практичної діяльності та науки, сучасні принципи управління організаціями

Основні поняття

процес управління планування організація мотивація контроль

система підсистема синергія ентропія бюрократія

закон ситуації динамічна рівновага зворотний зв’язок управлінська парадигма біхевіоризм

План теми

2.1. Еволюція розвитку управління до початку ХХ століття.

2.2. Класичні теорії менеджменту:

2.2.1 Школа наукового управління;

2.2.2 Адміністративна (класична) школа;

2.2.3 Школа людських відносин і поведінкових наук;

2.2.4 Кількісний підхід у менеджменті

2.3. Інтегровані підходи до управління:

2.3.1 Процесний підхід,

2.3.2 Системний підхід

2.3.3 Ситуаційний підхід до управління.

2.4. Розвиток управлінської науки в Україні.

2.5. Сучасна управлінська парадигма та проблеми теорії менеджменту.

2.1. Еволюція розвитку управління до початку ХХ століття.

Розвиток менеджменту і перші його прояви спостерігаються з самих перших етапів існування людства. Історично людська праця носила індивідуальний або сімейний характер. Суб’єкти виробництва самостійно контролювали свій час і інші ресурси, що використовувалися в процесі виробництва товарів або надання послуг. Вони вирішували, що саме виробляти, яким чином організовувати процес виробництва, як або коли реалізовувати продукцію. Процес виробництва товарів і послуг передбачав і обумовлював переплетення, нерозривність менеджменту і праці. Отже, менеджмент як вид діяльності зародився разом із виникненням перших штучних спільнот (мисливських груп, сусідських спільнот, потім держав).

Загалом весь процес появи і розвитку менеджменту можна поділити на декілька історичних етапів, кожний з яких характеризується певними якісними відмінностями щодо змісту, форм, методів, об’єкта та суб’єкта, масштабу і соціальної ефективності менеджменту. Загалом розвиток менеджменту здійснюються в розрізі двох основних періодів формування: інтуїтивного і теоретичного. В перший період базовими є вчення стародавніх філософів Сократа, Аристотеля (“Нікомахова етика”), Платона (“Держава”, “Закони”, Діалог “Політик”,), філософів середньовіччя Ніколо Макіавеллі (“Правитель”), Томаса Мора (“Утопія”), Томазо Кампанелли (“Місто сонця”).

Необхідно зазначити також, що становлення менеджменту як науки було відповіддю на потреби розвитку економіки. Успіхи в теорії управління залежали від успіхів в інших, пов’язаних з управлінням, науках, зокрема, математиці, кібернетиці, психології, соціології, економіці і політології. Загалом виділяється 6 основних революцій-етапів становлення менеджменту як науки.

Етапи розвитку теорії управління:

1. Перша революцію в управлінні – релігійно-комерційна (V ст. до н.е.). Вона відбувалася у Шумерії у третьому тисячолітті до н. е. і полягала у трансформації шумерських жерців у менеджерів за родом своєї діяльності. На певному етапі вони відмовилися від приношення кривавих жертв богам і стали отримувати данину продуктами. Зібрана з населення дань, під виглядом відправлення релігійного обряду, накопичувалася, обмінювалася і пускалася в обіг. Так були започатковані перші комерційні операції за допомогою посередників. У результаті з’явився принципово новий тип ділових людей – ще не комерційний ділок або капіталістичний підприємець, але вже і не релігійний діяч, чуждий всякої наживи. Спритні шумерські жерці незабаром стали найбагатшим і впливовішим класом. Їх не можна назвати класом власників, оскільки приношуване у жертву було власністю богів, а не людей. Воно не могло привласнюватися в особисте користування жодним чином. Гроші для жерців не служили самоціллю, вони були побічним результатом релігійної і державної діяльності. Адже жерці, крім дотримання ритуальних почестей, відповідали за збір податків, управляли державною казною, розподіляли державний бюджет, відали майновими справами.