3.4.1 Фактори зовнішнього середовища прямої дії, їх взаємозв’язок.

До сукупності факторів зовнішнього середовища прямої дії відносяться: постачальники, споживачі, державні органи, конкуренти.

Постачальники – це ділові фірми і окремі особи, які забезпечують підприємство ресурсами, які необхідні для організації та здійснення господарської діяльності. Керівництво підприємства повинно постійно приймати рішення, які ресурси вони можуть виготовити самостійно, а які можуть отримати лише за допомогою постачальників. При цьому важливим є обґрунтоване визначення надійності та ефективності роботи з визначеним постачальником. Загалом виділяють три основні типи постачальників:

– постачальники матеріалів та сировини відіграють важливу роль у забезпеченні діяльності підприємств, що безпосередньо залежать від безперебійного надходження матеріалів. Найважливіших роль відіграють в діяльності машинобудівних та торговельних підприємств. В даних умовах важливим є чітке визначення не тільки кола постачальників і типу сировини, що вони постачають, а й плану здійснення поставок. В даному аспекті досить ефективним є приклад співпраці підприємств Японії з постачальниками на основі системи “точно-вчасно” (“just in time”) – CANBAN. Відповідно до даної системи всі виробничі підрозділи компанії отримують ту кількість ресурсів і в той час, і в тому обсягу, які є необхідними для забезпечення їх безперебійного функціонування. Дана система постачання вимагає налагодження тісного взаємозв’язку між постачальниками і замовниками. Саме тому, в більшості випадків, керівники підприємств прагнуть налагодження довгострокових відносин з чітко визначеною сукупністю постачальників, рівень ризикованості взаємодії з якими є мінімальним;

– постачальники фінансових ресурсів забезпечують діяльність підприємств за рахунок формування їх активів (кредитування, надання інвестицій тощо). В якості потенційних постачальників можуть виступати банки, кредитні спілки, інвестори різних типів, державні фонди, приватні особи. Активність взаємодії кожного окремого підприємства з потенційними і існуючими постачальниками фінансових ресурсів залежить від рівня його стабільності та ефективності;

– постачальники трудових ресурсів забезпечують підприємства персоналом потрібної спеціальності та рівня кваліфікації. Нестача потрібних спеціалістів є значним стримуючим фактором у розвитку більшості галузей народного господарства. Саме тому одним з основних завдань кожного керівника – є налагодження взаємодії з постачальниками трудових ресурсів, головне місце серед яких займають заклади освіти (вищі навчальні заклади, коледжи, технікуми, професійні технічні училища), кадрові та рекрутингові агенції, служби зайнятості тощо.

Споживачі – це фізичні особи, які купують, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Вони створюють умови, в яких функціонує організація, оскільки формують попит на ринку, зобов’язують організації виготовляти ту продукцію, яка є необхідною, тобто визначають їх місію і цілі. Успіх організації залежить від того, наскільки ефективно і успішно вона задовольняє потреби і запити споживачів, отримуючи при цьому прибуток. Для некомерційних установ споживачі також відіграють важливу роль. Загалом вважається, що в більшості випадків метою всіх організацій є створення споживачів, а не досягнення прибутків. П.Друкер у своїх дослідження вказував на те, що: “Важливою метою будь-якого бізнесу – є створення споживача”. Його ідея в подальшому була доведена Т. Левіттом, який в свій праці “Маркетинговий метод” довів неправомірність використання показника прибутковості фірм в якості орієнтира в діях організації: “Прибутковість – це необхідна умова існування корпорацій, так само як їжа – це необхідна умова людського життя…прибуток, як і їжа, є необхідною умовою, але не метою”.

Державна влада і система законодавства визначають нормативно-правові умови функціонування організації. Основне значення в даному напрямку відіграє сукупність державних органів влади, які являють собою три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. Кожна з них має свою сферу діяльності. Найважливішими в їх сукупності є ті органи, які здійснюють контроль фінансово-господарської діяльності організацій (табл. 3.5).

Нормативно-правовою базою, відповідно до положень якої відбувається регулювання діяльності організацій, є сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, реєстрацію фізичних осіб-підприємців, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування, відносин між державою та підприємцями, суб’єктів підприємницької діяльності між собою, а також дають підприємцям певні правові гарантії. Серед всієї сукупності діючих нормативно-правових актів найважливішими в сфері підприємництва є наступні:

– Конституція України;

– Господарський та Цивільний кодекси України, Кодекс законів про працю;

– Закони України “Про підприємства”, “Про господарські товариства”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, “Про стандартизацію”,“Про ціни і ціноутворення”, “Про систему оподаткування” і інші;

– інші підзаконні нормативні акти.

Таблиця 3.5

Державні органи, що контролюють фінансово-господарську діяльність

Група органів	Призначення	Органи контролю
Фіскальні органи	забезпечення інтересів казни і наповнення бюджету	- Державна податкова служба України; - Державна контрольно-ревізійна служба; - Рахункова палата; - Державне казначейство; - Державна інспекція з контролю за цінами; - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; - Державний комітет статистики України; - органи соціального страхування; - Пенсійний фонд України; - органи місцевого самоврядування в галузі бюджету і фінансів.
Контролюючі органи	забезпечення безпеки життєдіяльності громадян	- Державна служба зайнятості України; - Державний комітет України з нагляду за охороною праці; - Державний департамент з нагляду за дотриманням законодавства про працю; - Державна санітарно-епідеміологічна служба; - Державний департамент пожежної безпеки; - Державна екологічна інспекція (Державне управління екології і природних ресурсів); - Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України); - Комітет захисту прав споживачів (громадська організація)
Правоохоронні органи	забезпечувати інтереси суспільства та держави	- Державна митна служба; - Відділ внутрішніх справ України; - Служба безпеки України; - Прокуратура; - Управління по боротьбі з економічними злочинами

Вплив законодавства на діяльність організацій є дуже важливим через його нестабільність, постійну зміну законів і інших нормативно-правових актів. Певним чином впливають також державні органи, які регулюють, перевіряють і контролюють діяльність підприємств різних форм власності і галузевого спрямування. До них відносяться 3 гілки влади в державі: законодавча, виконавча, судова.

Конкуренти являють собою важливий фактор зовнішнього середовища прямої дії. До них належать організації і фізичні особи, які займаються аналогічною діяльністю. Успішність і ефективність діяльності будь-якої організації на внутрішньому та зовнішньому ринках залежить від того, наскільки систематично відбувається вивчення конкурентів, чи вдається керівництву випереджати конкурентів, пропонуючи ринку більш конкурентоспроможну продукцію (таку, що може кращим чином задовольнити потреби споживачів). В даному аспекті також важливо розуміти, що конкуренція між організаціями ведеться не лише стосовно задоволення якомога більшої кількості споживачів, а й щодо налагодження взаємодії з кращими постачальниками та посередниками.

Відповідно до моделі Майкла Портера кожне підприємство, яке діє в конкурентному ринковому середовищі, відчуває на собі конкурентний вплив з боку п’яти основних сил конкуренції: існуючих конкурентів, потенційних конкурентів, споживачів, постачальників, товарів-субститутів (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Модель конкурентних сил М. портера