7.4. Витрати домогосподарств.

Логіку зміни витрат домогосподарств вперше теоретично обґрунтував в ХІХ ст. німецький економіст Ернст Енгель, яку в його честь почали називати законом Енгеля.

Закон Энгеля: зі зростанням доходів домогосподарства питома вага його витрат на продукти харчування зменшується, частина витрат на придбання непродовольчих товарів і комунальні послуги змінюється мало, а частина витрат на задоволення культурних і інших нематеріальних благ зростає.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, розподіляється на витрати на:

1) споживання домогосподарства - це витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі - це та сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг;

2) заощадження домогосподарства - це економічний процес, пов'язаний із забезпеченням у майбутньому власних потреб домогосподарства; це частина доходу, яка залишається невикористаної при витратах на поточні споживчі потреби.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі:

1) на харчування;

2) придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо);

3) оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг;

4) сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження;

5) інші, часто непередбачені витрати.

Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету можна виявити кілька тенденцій. Перш за все це скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім’ї. В цілому така тенденція прогресивна і свідчить про зростання рівня та якості життя населення. Вона характерна для всіх країн з динамічним розвитком економіки. Пояснюється це тим, що витрати на харчування — необхідна основа існування кожної людини. Видатки на нього, за всієї їх пріоритетності, визначаються традиційними сімейними потребами і менш за все піддаються скороченню. Тобто ці видатки більш-менш стабільні порівняно з іншими їх видами.

Позитивними є й тенденції зростання витрат із сімейного бюджету на соціально-культурні потреби, збільшення заощаджень та нагромаджень, які спрямовуються для поліпшення добробуту членів сім’ї, організацію власного бізнесу тощо.

Щодо згаданих загальних прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні вони не проявлялися. Це очевидно зі структури використання сукупного доходу українських сімей:

1) споживчі сукупні витрати (приблизно 90%);

з них:

- продовольчі товари (55-60%);

- непродовольчі товари й послуги (30-35%);

з них:

- оплата житла, комунальних продуктів і послуг (7-9%)

з них:

- сума пільг і субсидій (0,6-1%);

2) неспоживчі сукупні витрати (приблизно 10%).

Витрати домогосподарств на споживання пов'язане із сукупним доходом, попитом, ринковими цінами й такими явищами як ефект доходу, ефект заміщення, гранична схильність до споживання, гранична схильність до заощадження.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Граничною схильністю до споживання називається відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

, (7.1)

Ця формула показує, що частина додаткового доходу іде на прирощу­вання споживання.

Як визначається гранична схильність до споживання? Розглянемо дані таблиці 7.2.

Припустимо, домогосподарство має річний дохід у 20000 грн. Розгля­немо, як будуть зростати його витрати на споживання при рівномірному зростанні його доходу на 2000 грн. щорічно.

Дані таблиці 7.2 свідчать, що кожного року дохід зростає, але з кожних додаткових 2000 грн. все відносно менша частка споживається, а відносно більша - заощаджується. Так, у другому році, одержавши додаткових 2000 грн., з яких 1600 грн. домогосподарство додатково витрачає на споживання, а додаткові 400 грн. - заощаджує. У третьому році, одержавши знову додаткове збільшення доходу 24 000 грн., з додаткових 2000 грн. домогосподарство уже витрачає на споживання тільки 1400 грн., а 1000 грн. заощаджує і так далі. Отже, питому вагу споживання з прирощуванні доходу розраховують так: 1600:2000=0,8; тобто у другому році з кожної додаткової грошової одиниці доходу 80 відсотків витрачається на споживання та 20 відсотків на заощад­ження, гранична схильність до споживання у цьому році дорівнює 0,8.

Таблиця 7.2.

Розрахунок граничної схильності до споживання та заощадження домогосподарств

Рік	Річний дохід домогосподарства (Y)	Витрати на споживання (С)	Гранична схильність до споживання (ΔС/Δ Y)	Заощадження (S)	Гранична схильність до заощадження (Δ S /Δ Y)
1	20000	20000		0
2	22000	21600	1600/2000=0,8	400	400/2000=0,2
3	24000	23000	1400/2000=0,7	1000	600/2000=0,3
4	26000	24200	1200/2000=0,6	1800	800/2000=0,4
5	28000	25200	1000/2000=0,5	2800	1000/2000=0,5

Аналогічно розраховується гранична схильність до споживання при переході від будь-якого рівня доходів до наступного.

Дані таблиці 7.2 свідчать, що абсолютно зростають і споживання, і заощадження, але відносна частка споживання все більше скорочується, а частка заощаджень зростає.

Отже, згідно з «основним психологічним законом», величина граничної схильності до споживання перебуває між нулем і одиницею:

0 < <1, (7.2)

Якщо гранична схильність до споживання дорівнює нулю (МРС=0), то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження - це та частина доходу, яка не споживається.

Якщо гранична схильність до споживання буде дорівнювати одиниці (МРС=1), то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Ефект доходу полягає в тому, що якщо грошовий дохід домогосподарства є постійним, то ріст ринкових цін для нього рівнозначний зниженню його реального доходу й навпаки.

Ефект заміщення виражається в тому, коли ринкова ціна на певний товар зростає, то домогосподарства намагаються замінити цей товар на інший, аби тільки одержати бажане споживче благо по більш низькій ціні.