Глава V

ОСНОВИ ПРАВОСВІДОМОСТІ,

ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ТА ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ

§1. Поняття і види правосвідомості та правової культури

Побудова демократичної, соціальної, право­вої держави і відповідного громадянського суспіль­ства неможлива без підвищення рівня правової свідо­мості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштова­ності населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підви­щення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний роз­гляд і осмислення понять, структури і видів правосві­домості та правової культури, форм і методів форму­вання у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність по­глядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризу­ють ставлення людини, суспільних груп і суспіль­ства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання. Характерні її ознаки:

• вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською, іншими формами свідомості відображає суспіль­не буття;

• вона містить поняття, уявлення, судження, по­чуття, емоції, концепції, теорії, програми;

• вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;

• ідеологічні елементи правосвідомості виступа­ють головними елементами правової культури та правового виховання.

Існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідео­логічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Правова свідомість характеризуєть­ся різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не лише сприймати справедливість правових приписів, а й переконува­тись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір, нюх чи слух, а через розуміння законодав­чих конструкцій і правил, у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи під­креслюється досягненим рівнем соціально-економіч­ного розвитку, тому що без матеріального забезпече­ння ніяка програма не може бути реалізована у пов­ному обсязі. В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень таких знань визначає ступінь правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характери­зується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, вияв­ляються у громадській думці.

Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову.

Буденна свідомість — сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеоло­гічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як су­купність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й на­вчанню.

Наукова свідомість — сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної пра­вової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову; індивідуальну.

Масова свідомість — правосвідомість, що харак­теризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість — характеризує правову ідео­логію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.

Індивідуальна свідомість — сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта від­носно чинного чи бажаного права.

Правова культура — глибокі знання й розумін­ня права, ретельне виконання його вимог як усві­домленої необхідності та внутрішньої переконаності; Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедли­вості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури тво­рення та реалізації права; рівень якості роботи пра­воохоронних і правозастосовних органів та посадо­вих осіб; якість системи законодавства, певний рі­вень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного ха­рактеру правил поведінки людей у суспільстві, вста­новлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідно­сини з іншими людьми, колективами людей, держа­вою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам право­вих приписів. Названі правові приписи характеризу­ють рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та йо­го здійснення. Система чинного законодавства в Ук­раїні визначає також режим додержання законів усіма суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в межах її кордонів. Правова культура має певну структуру, що охоп­лює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття відносно права чинного та права ба­жаного; елементи настрою стосовно конкретних пра­вових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; правові поняття й кате­горії; правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову ак­тивність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначен­ня держави, політичну систему суспільства; прес­тиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвит­ку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи право­охоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.