7.4. Поезія індивідуальних ритуалів:

магічні формули побажання,

замовляння, закляття, прокльони

Індивідуальних ритуалів зафіксовано було доволі багато, але теоретичне осмислення їх якось не зацікавлювало етнографів. І тому, мабуть, що участь у них однієї тільки людини здається позірною, бо дуже часто друга людина виступає як суб'єкт ритуалу (наприклад, при замовлянні "на любощі"), а в інших випадках двовірний виконавець такого ритуалу відчуває контакт із надприродним партнером – нечистою силою, уособленою хворобою, святим, Богородицею, абощо.

Життя селянина і селянки супроводжувалося безліччю дрібних ритуалів, які виконувалися під час щоденних справ, як-то: купівля худоби, догляд за нею, пошиття одягу, прання його, приготування їжі, споживання її тощо. Важко знайти серед цих мікроритуалів такі, що не супроводжувалися словесним текстом, як, наприклад, ритуал, зафіксований В. П. Милорадовичем: "Корову, що повертається від бугая, переганяють перед входом до сараю через голу косу" (Милорадович, с. 286). Тут маємо нульовий словесний текст. Словесне супроводження цього обряду може виникнути як пояснення, навіщо він виконується. Якщо вже триматися обраної тематики, наведемо такий приклад: "Коли надворі зимно і теля забирають до хати, то покривають штаньми, або обгортають чоловічою сорочкою, «щоб було кругле, матнисте, щоб його перелоги не нападали». Занісши до хати, теля постукують трохи лобом об припічок, «щоб було гладке», а до рота йому всовують соломину, «щоб не перебирало паші»" (Милорадович, с. 287). Ці пояснення могли проказувати не лише етнографові, що зацікавився ритуалом, а й дітям, коли зібралися в хаті навколо теляти.

Але ось обряд, в якому тексти набувають самостійного значення, бо без них він не досягне мети: "Новонароджене теля окроплюють свяченою водою, примовляючи: «Деркач на бік, щоб ніхто тебе не врік». Його тричі переступають, говорячи: «Не знаю я, що ти таке: чи бик, чи телиця? Щоб тебе не знали ні кров, ні вроки, ні перелоги». Потім окреслюють ножем корову і теля, продовжуючи: «Ніхто заліза не буде кусати і глодати, ніхто народженої корови буйволиці, семиріжниці не буде врікати»" (Там само). Цей комплекс із трьох ритуалів починається християнським акціональним компонентом, а той супроводжується напівзаумною магічною формулою побажання. Можливо, що йдеться не про заум, а про спотворення первісної формули. Деркач – це худий, цибатий віл, то ж, здогадно, спочатку було: "Деркач – не бик...". Із наступного тексту довідуємося, що йдеться про телицю, а тут побажання міцності та кремезності бичку – недарма. Адже переступання в протилежних напрямках, як і вдавання незнання, "чи бик, чи телиця", мають остаточно збити з пантелику нечисту силу. Нарешті, від неї та від людських злостивих "уроків" має захистити магічне коло, дійовість якого підтверджується й останнім, третім, словесним компонентом обряду.

Цей третій текст – замовляння, оскільки відповідає класичному визначенню цього жанру, поданому О. О. Потебнею: "Словесний образ порівняння даного чи умисно витвореного образу з побажаним, з метою викликати це друге" (переклад М. С. Грушевського: Грушевський, т. 1, с. 137). "Залізо" – образ реальний, бо магічне коло окреслюється ножем, воно ж стає основою образу "умисного", створеного для порівняння (як "ніхто заліза не буде кусати і глодати..."), а "побажаний" образ корови – не лише вільний від "уроків", але й фантастично, з елементами архаїки ("буйволиці, семиріжниці") прикрашений.

Наведемо й визначення замовляння, запропоноване в останній чверті XIX ст. українським фольклористом М. В. Крушевським, бо воно на відміну від поданого О. О. Потебнею, ураховує і ритуальний, і психологічний аспекти: "Замовляння є виражене словами побажання, з'єднане з певним обрядом чи без нього, яке повинне неодмінно виконатися"³⁷. У XIX ст. українські замовляння (у народі це ще "вишіптування"), як свідчать записи, майже всюди усні, тобто розраховані на усне заучування та згодом промовляння з пам'яті. Тому типова структура в усного замовляння простіша, ніж у довшого писемного, що у виданні займає інколи кілька сторінок. Включає вона такі традиційні компоненти:

1. Словесне відтворення акціонального моменту.

2. Молитовне звернення до надприродної істоти.

3. "Даний чи умисний образ", використаний для порівняння (О. О. Потебня), або змалювання сакрального помічника.

4. Прохання (наказ).

5. Закріпна кінцівка.

Перший компонент застосовується в тому випадку, якщо в реальному житті змальовану в ньому дію не можна виконати (наприклад: "На коні їду, а гадюкою поганяю..."). Інколи словесне відтворення дії має підсилити її магічний вплив – як у цьому замовлянні "на любощі", де треба "ввійти до води у півночі, положити на воду кладку, стати на неї босо, трястись і приказувати: «Трясу, трясу кладкою, кладка водою, вода купиною, купина чортами, чорти козаком (таким-то) – щоб його трясли-трясли, та й до мене принесли...»"

Другий компонент теж не часто зустрічається в повній формі, як, скажімо, у цьому замовлянні худоби від більма: "Господи, поможи, і пресвятая Богородиця, станьте в помочі!" Проте досить часто молитву замінює привітання до надприродної істоти ("Добривечір тобі, огненний бугало!"), або до антропоморфного сподіваного помічника ("Добрий день тобі, сонечко яснеє!"), інколи й просте звертання до них: "Андрію, Андрію!"; "Ніч темна, ніч пишна!" – і навіть "Дубе, дубе!". Значення цього компонента прояснюється його аналогами в античних молитвах, де називання імені бога, інколи імені ритуального, езотеричного (порівн.: "вогнений бугало!" або "Царю бузничий!") змушувало його з'явитися на виклик віруючого.

Третій компонент – головний і обов'язковий у замовлянні: визначаючи його жанрову специфіку, він іноді й за відсутності інших компонентів утворює повноцінне замовляння. Ось яскравий приклад: "Їхав Юрій, Миколаїв брат, на білому коні, держав сокола в руці, а за ним бігло три хорти: один чорний, другий рудий, третій білий. Сокіл зорнув, чорний хорт сокола нагнав, рудий розірвав, а третій сірому волу більмо злизав". Саме в цій частині замовляння зосереджено його сакральний (як правило, двовірний) зміст, і античні паралелі підказують, що змалювання в них могутності очікуваного помічника не дозволить йому відмовити в допомозі.

Термін "епічна частина", що закріпився за цим компонентом замовляння під впливом російської фольклористики, узагалі невдалий, а до українського матеріалу практично непридатний, бо частіше йдеться про якийсь статичний об'єкт. Походження розгорнутих тут картин іноді досить складне. Візмемо для прикладу початок замовляння від змій: "На морі, на дунаї і на острові Кияні і там стояв дуб дубленатий, а в тому дубі гніздо, а в тому гнізді лежить цариця Олениця". Дунай у цьому контексті – не річка, а розлив води взагалі, а в острові Кияні (Буяні) вбачають острів Руген (слов'янський Руян), де було славне й серед східного слов'янства святилище балтійських слов'ян. Дуб – безперечно святий, адже цим деревам поклонялися і балтійські, і наддніпрянські слов'яни, а ось усі інші згадані святощі – уже християнські: "Ти царице Оленице! Закажи своєму війську, старому і малому, кривому і сліпому, щоб Господь на поміч давав". Отже, в язичницькому святому дубі сховано мощі імператриці Олени, першохрестительки Візантії, а допомогти має її "військо", убогі церковні каліки-жебраки.

У звертанні до "цариці Олениці" ми вже зустрілися з наступним компонентом. Тут може виникнути запитання: а чому це той, хто "шепче", так переконаний, що його прохання буде виконано, чому це він дозволяє собі висловлювати його, як правило, в імперативному, наказовому тоні? Пояснення єдине: назвавши на ім'я сакрального помічника, показавши його магічну силу, той, хто замовляє, отримує право на поміч, а оскільки він розкриває певні сакральні таємниці помічника, то отримує й владу над ним. Узагалі замовляння нагадує пароль захищеного комп'ютерного файла, знання якого відкриває доступ до прихованої інформації.

Найбільш, мабуть, своєрідний цей компонент у замовляннях "на любощі". У вже цитованому тексті він набуває такої ускладненої форми: "Не лети ж ти, огненний бугало, ліси палить, землі сушить, а трави в'ялить! Полети ж ти, огненний бугало, до козака N. у двір, де ти його спобіжиш, де ти його заскочиш..." (докладно перелічено місця, де може опинитися "козак" – С. Р.), учепися ти йому за серце, затоми ти його, зануди ти його, запали ти його, щоб він трясся і трепетався душею і тілом за мною..." Вогонь є найдавнішим, із Біблії починаючи (Пісня над піснями, 8.6), символом кохання, але тут знаходимо й розуміння любовної жаги як хвороби, пропасниці, і бажання передбачити всі ситуації, в яких міг опинитися на момент "шептання" козак N.

Останній компонент має закріпити дійовість замовляння. У XIX ст. йому явно вже не надавалося вирішального значення. Іноді зустрічається церковне "Амінь", або "Мої слова, а Божа поміч". Інтуїтивне розуміння необхідності фінального емоційного акценту могло викликати й таку кінцівку-новотвір: "Більмо, більмище, полуда, полудище!" Іноді словесне закріплювання здійснювалося повторенням тексту тричі.

Перераховані структурні компоненти замовляння не часто зустрічаються в записах XIX ст. повним їхнім набором. Обов'язковим, як уже зазначалося, виступає третій компонент, до якого долучаються один-два інші, інколи імпліцитно, у складі цієї описової частини.

Наведені приклади взяті із замовлянь "на любощі", тваринницьких, "на ворогів і суддів", "на красу". Колись замовляння супроводжували все життя людини; зрозуміло, якого значення набували для неї замовляння лікувальні або "на зброю" (свою і ворожу). Були ще мисливські, чабанські, вівчарські, якісь замовляння козаків-"характерників" тощо³⁸.

Поки що ми розглянули лише два різновиди індивідуальної магічної формули – елементарну, формулу магічного побажання, і найскладнішу, замовляння. Але ж в українців побутують і такі її різновиди, як молитва, закляття і прокльон, що відрізняються як за семантикою, так і за набором типових для магічної формули елементів структури (табл. 8).

Таблиця 8. Різновиди індивідуальної магічної формули