9.2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки

Місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, що мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені низкою національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори.

При дослідженні проблем місцевих бюджетів їх треба розглядати у двох аспектах. По-перше, як організаційну форму мобілізації частини фінансових ресурсів у розпорядження місцевих органів самоврядування. По-друге, як систему фінансових відносин, що складаються:

• між місцевими бюджетами й господарськими структурами, що функціонують на відповідній території;

• відносини між бюджетами й населенням даної території;

• відносини між бюджетами різних рівнів із перерозподілу фінансових ресурсів;

• відносини між місцевими бюджетами та державним.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місцевими органами самоврядування місцеві бюджети – це балансові розрахунки, які відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну й витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати, що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Згідно з прийнятим у 2010 році Бюджетним кодексом України та закріпленими Конституцією України нормами до місцевих бюджетів віднесено (рис. 9.2):

• бюджет Автономної Республіки Крим;

• обласні бюджети;

• районні бюджети;

• бюджети місцевого самоврядування[2].

Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).

Рис. 9.2. Система місцевих бюджетів України

Місцевий бюдже́т – план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються відповідно органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Тобто, місцеві бюджети – це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих рад народних депутатів та органів місцевого й регіонального самоврядування.

Компетенція кожного з них у галузі бюджету й фінансів розмежована, усього місцевих бюджетів в Україні близько 12 тисяч. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.

У більшості країн місцеві бюджети не включаються до державних чи федеральних бюджетів. Місцеві органи самоврядування самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів.

Ринкова економіка потребує суттєвої реформи системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов`язаний із суспільними фондами споживання. Такий зв`язок відповідав ідеї соціальних гарантій населення і мав дуже привабливий вигляд.

В умовах незалежності України розв`язання проблеми перенесено на рівень місцевих рад. Це забезпечить дієвіший контроль за розподілом ресурсів, раціональний вибір пріоритетів розвитку, поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва в регіоні. З державного бюджету мають фінансуватися лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий та економічно обгрунтований розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений лише в межах міста або регіону. Звісно, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати виділення субвенцій із загальнодержавного бюджету.

Важливим напрямком щодо поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком, децентралізація управління.

Безумовно, що методи вирішення питань фінансового забезпечення різних підгалузей соціальної сфери мають бути різними. У ринкових відносинах система фінансування має грунтуватися на збалансованому поєднанні бюджетних і позабюджетних джерел при значній децентралізації на користь самоуправлінських територіальних структур.

Спроба вирішення питання зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок податкових надходжень закріплена в Бюджетному кодексі України, прийнятому у 2010 році.

Найважливішими передумовами демократичної держави є самостійність і незалежність місцевих органів влади, які започатковані Європейською хартією місцевого самоврядування, що була прийнята у жовтні 1985 року. На сьогодні до Європейської хартії місцевого самоврядування входять понад 30 кран, до яких у 1996 р. приєдналася Україна.

Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відокремлення місцевих органів влади від державної влади, повну їхню незалежність і самостійність у виконанні делегованих і закріплених за ними функцій у межах своїх компетенцій і за рахунок власних і закріплених доходів.

В Україні існує система так званих зведених бюджетів. Вони використовуються в процесі бюджетного планування та бюджетного регулювання.

До місцевих зведених бюджетів в Україні відносяться: бюджет Автономної Республіки Крим; бюджет області; бюджет району; бюджет міст з районним поділом.

Бюджет Автономної республіки Крим об`єднує республіканський бюджет автономії та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування цієї автономії.

Бюджет області складається з обласного бюджету та бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об`єднує районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, бюджети селищних і сільських рад.

Бюджет міста з районним поділом об`єднує міський бюджет та бюджети районів у місті.

Зведений (консолідований) бюджет України – це сукупність усіх бюджетів, що входять до складу державного та місцевих бюджетів.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрямки використання коштів місцевих бюджетів.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Місцевий бюджет може складатися із загального й спеціального фондів.

Доходи загального фонду – доходи, які використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків й не спрямовані на конкретну ціль.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально–економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв’язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджетів.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Структура доходів місцевих бюджетів:

• міжбюджетні трансферти;

• власні доходи;

• закріплені законодавством на довгостроковій основі доходи.

До власних доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, які визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме: місцеві податки та збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади; доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності та інші доходи, передбачені законодавством.

Закріплені доходи – це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються у певні види бюджетів безстроково або на довготерміновій основі і для їх включення не потрібне рішення органів влади вищої ради. Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів.

Згідно зі ст. 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріпленні або залученні, якщо фінансується спільна програма. В ці бюджети не включаються як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Безумовним досягненням у частині формування доходних джерел бюджетів місцевого самоврядування є те, що Бюджетний кодекс України закріпив на стабільній основі не тільки перелік доходів місцевого самоврядування, а й постійні відсотки їх розмежування між видами бюджетів. Рада вищого рівня більше не має права встановлювати для бюджетів місцевого самоврядування обсяги відрахувань від жодного з податків.

У табл. 9.1 наведено нормативи відрахувань податку на доходи фізичних осіб, які встановлені Бюджетним кодексом на постійній основі (ст. 65).

Таблиця 9.1