Тема 13 страхування. Страховий ринок

13.1 Сутність, класифікація та принципи страхування

Реформи, соціальні пе­ретворення, що відбуваються у системи економічних відносин України, роблять актуальними проблеми страхового захисту, наявність потреби в якому та реальна можливість її задоволення характе­ризують ступінь розвитку економіки країни.

Створення дієвої системи захисту інтересів громадян, підприєм­ців, держави, підтримка соціальної стабільності суспільства немож­ливе без ефективного функціонування ринку страхових послуг із широким спектром усіх його галузей та видів.

Сьогодні страхування в нашій державі, як сфера специфічних відносин, реалізується у фінансовій системі через ланку децентралі­зованих фінансів. Розвиток вітчизняного страхування має створити сприятливі умови для подальшого інтегрування України в світову страхову інфраструктуру шляхом гармонізації та адаптації національ­ного страхового законодавства до відповідних страхових традицій Європейського співтовариства.

Страхування може стати механізмом, за допомогою якого суспільство й держава можуть вирішити найважливіші економічні, соціальні та політичні проблеми.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування не створює валового внутрішнього продукту, однак перерозподіляє грошові потоки в ті галузі народного гос­подарства, що найбільше мають потребу в коштах у результаті настання негативних подій.

Страхування є часткою фінансової системи, що виконує в суспільстві низку соціально-економічних функцій:

1. Захисна. Страхуванням забезпечується фінансовий захист фізичних і юридичних осіб від збитків у результаті настання не­гативних подій, крім того, страхуванням забезпечується безпере­рвність процесу суспільного відтворення шляхом скорочення ча­су некомпенсованого збитку, що. у свою чергу, знижує загальні збитки в соціально-економічній сфері.

2. Розподільна. Для страхування характерна замкнута роз­кладка величини збитку від настання негативної події на всіх учасників процесу страхування. Причому, чим ширше коло учас­ників страхування, тим менше може бути розмір страхового пла­тежу, тим більший збиток можна буде покрити.

3. Інвестиційна. У ринковій економіці зростає роль страху­вання як одного зі способів концентрації тимчасово вільних гро­шових коштів фізичних і юридичних осіб, а також як способу ефективного використання даних засобів (поповнення ринку ві­льного капіталу).

4. Попереджувальна. Полягає у фінансуванні за рахунок коштів страхового фонду попереджувальних заходів, спрямова­них на зменшення ризику настання негативних подій, що. у свою чергу, позитивно впливає на соціально-економічний розвиток су­спільства в цілому.

5. Міжнародна. Шляхом здійснення міжнародних страхових відносин (страхування зовнішньоекономічних операцій, розміщення фінансових засобів страховика в міжнародній банківській системі) здійснюється міжнародний експорт та імпорт капіталу.

В теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак:

• історичні, за яких можна відстежити еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій протягом тривалого історичного періоду;

• економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні, ступінь розвитку страхової справи;

• юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди.

За економічною ознакою страхування класифікують за наступними критеріями:

• спеціалізацією страховика;

• об'єктом страхування;

• родом небезпеки;

• статусом страхувальника або за орієнтацією страхових інтересів;

• статусом страховика;

• формою організації.

За спеціалізацією страховика загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування на страхування життя та загальні види страхування. З цієї точки зору всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи:

1. страхові компанії, які здійснюють страхування життя;

2. страхові компанії, які здійснюють страхування інше, ніж страхування життя (ризикове страхування або загальні види страхування).

На основі класифікації страхування за об'єктами, на які спрямовано страховий захист, виділяють галузі страхування.

Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

• з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових ризиків, які супроводжують конкретну діяльність страхувальнику. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування кредитних ризиків тощо.

За статусом страхувальника або за орієнтацією страхових інтересів страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси громадян – орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини, і ті, що обслуговують інтереси юридичних осіб.

Класифікацію за статусом страховика використовують головним чином для забезбечення державного регулювання страхової діяльності у цьому випадку можна виділити:

• державне страхування, що здійснюється державними спеціалізованими страховими організаціями;

• комерційне страхування, що здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств і товариств з додатковою відповідальністю;

• взаємне страхування, що здійснюють товариства взаємного страхування.

За формою організації страхування поділяють:

• індивідуальне страхування (договори складаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку з урахуванням потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану);

• колективне (договори укладаються з адміністрацією підприємств, установ, які виступають страхувальниками, а застрахованими особами є працівники цього підприємства, організації).

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає декілька підходів:

• за вимогами міжнародних угод;

• згідно з потребами внутрішнього законодавства;

• за формами проведення.

Класифікація у відповідності з міжнародними нормами має на меті сприяння формуванню єдиного страхового ринку країн, що є членами ЄЕС.

Класифікація страхування згідно з потребами внутрішнього законодавства України та перспективами розширення меж вітчизняного страхового ринку враховують міжнародні норми класифікації. Це відображено в переліку видів страхування, на які видають ліцензії згідно з порядком їх видачі.

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні – за формою проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове. Більшість договорів страхування укладають на основі вільного волевиявлення сторін, коли страхувальник має право обирати страховика і приймати рішення про необхідність страхування, а страховик має право відмовити у страхуванні. Але якщо страхувальник недооцінює рівень небезпеки або визначену групу ризиків страховики не беруть на страхування у зв'язку з нерентабельністю, то держава запроваджує обов'язкове страхування. При цьому замість права на укладання договору у страхувальника з'являється обов'язок його укласти, а у страховика – взяти ризик на страхування. Перелік обов'язкових видів страхування затверджено законом України «Про страхування», стаття 7.

Основні принципи страхування:

• майновий інтерес;

• найвищий ступінь довіри сторін;

• причинно-наслідковий зв'язок;

• виплата відшкодування у розмірі реального збитку;

• суброгація.

Ці принципи відповідають основним етапам спілкування клієнта та страховика:

1. Переговори щодо укладання договору страхування.

2. Надання всієї необхідної інформації.

3. З'ясування причини настання страхового випадку.

4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Принцип майнового інтересу пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів, у які вкладені кошти, та життя і здоров'я людини при настанні несприятливих подій або не­щасних випадків.

Основні риси майнового інтересу:

• повинен піддаватися фінансовій оцінці;

• повинен виникати на законних підставах;

• особа, яка, уклавши договір страхування, учинила криміналь­ний злочин, не може одержати від страхування вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страхувальник повинен повідомити про всі важливі обставини стосовно об'єкта страхування, всі відомості, що дозволили б зробити висновки стосовно ступеня ризику, а страховик – про умови страхування.

Причинно-наслідковий зв'язок – це принцип, який полягає у тому, що страховику важливо визна­чити фактичну причину страхового випадку – активну, спонукальну, яка починає ланцюжок і обумовлює певний результат без втручання будь-якої іншої сторонньої сили від іншого джерела.

Кожний страховий поліс містить каталог винятків або застережень – перелік ризиків, що не підлягають страхуванню. Страховик візьме на себе відповідальність тільки за відомі ризики, ймовірність настання яких можна розрахувати. Стандартними причинами, які виключають з обсягу відповідальності страховика є, наприклад, навмисні дії страхувальника або його представників, збитки, спричинені радіоактивним випромінюванням, у результаті військових дій, терористичних актів. Крім того, у кожному виді страхування існують свої стандартні винятки.

Принцип виплати відшкодування у розмірі реального збитку (страхове відшкодування) – головний принцип страхування. Сутність страхового відшкодування полягає у поверненні страхувальника, якому заподіяно збиток, у таке фінансове становище, в якому він перебував перед настанням страхового випадку.

Принцип суброгації. Страховик , компенсуючи збитки після настання страхового випадку може придбати право на позов до третьої особи, з чиєї вини стався страховий випадок, для компенсації витрат в обсязі виплаченого страхового відшкодування.

Деякі автори серед принципів страхування вказують франшизу – позначену в договорі незначну частину збитку страхувальника, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком.

Розрізняють умовну і безумовну франшизу. Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від відповідальності за шкоду, якщо її розмір не перевищує розміру франшизи, і збиток підлягає відшкодуванню повністю, якщо його розмір перевищує франшизу. Безумовна франшиза свідчить, що відповідальність страховика визначається розміром збитку за мінусом розміру франшизи.