- •1.1. Походження та одомашнення сільськогосподарських тварин
- •1.6. Методи розведення
- •1.7. Організація племінної роботи
- •1.8. Біотехнологія у тваринництві
- •2.1. Хімічний склад кормів і фізіологічне значення поживних речовин у живленні тварин
- •2.2. Травлення у сільськогосподарських тварин
- •2.4. Оцінювання енергетичної поживності кормів
- •3.1.5. Зернові корми
- •3.2. Чинники, що впливають на склад і поживність кормів
- •4.3. Молочна продуктивність корів
- •4.4. Основні породи худоби та їх використання
- •4.6. Основи відтворення стада
- •4.7. Вирощування молодняку
- •4.8. Роздоювання корів
- •4.9. Утримання, годівля та доїння корів
- •4.11. Основи технологи виробництва молока на промисловій основі
- •4.12.1. Первинна обробка молока
- •4.12.2. Вторинна обробка молока
- •5.1. М'ясна продуктивність великої рогатої худоби
- •5.2. Системи та способи утримання молодняку
- •5.3. Технологія вирощування молодняку молочних і молочно-м'ясних порід на м'ясо
- •6.2. Використання гібридизації у свинарстві
- •6.3. Породи свиней та їх використання
- •6.3.4. Використання інших порід
- •6.4. Племінна робота у свинарстві
- •6.5. Відтворення стада
- •6.6. Вирощування молодняку свиней
- •6.7. Утримання та годівля свиней 6.7.1. Системи утримання свиней
- •6.8. Відгодівля свиней
- •6.8.1. М'ясна відгодівля
- •6.12. Виробництво свинини в особистих підсобних і фермерських господарствах
- •7.2. Продукція вівчарства 7.2.1. Вовна
- •7.4. Виробництво продукції вівчарства
- •7.4.1. Відтворення стада овець
- •8.1. Народногосподарське значення та господарсько-біологічні особливості кіз
- •8.4. Виробництво продукції козівництва
- •9.1. Народногосподарське значення, біологічні особливості, стан і перспективи розвитку птахівництва
- •9.2. Племінна робота у птахівництві
- •9.3. Породи та кроси курей
- •9.4. Виробництво харчових яєць
- •9.5. Виробництво м'яса бройлерів
- •9.7. Виробництво м'яса індиків
- •9.7.1. Породи та кроси індиків
- •9.8. Виробництво м'яса гусей
- •9.8.1. Породи гусей
- •9.10. Виробництво харчових яєць і м'яса
- •10.1. Народногосподарське значення галузі та біологічні особливості коней
- •10.2. Породи коней
- •10.2.1. Верхові породи
- •10.9. Використання робочих коней
- •10.12. Кінний спорт
- •11.1. Народногосподарське значення галузі
- •11.2. Біологічні особливості та представники сучасної полікультури риб
- •11.5.4. Вирощування товарної риби за трирічного циклу
- •12.3. Медоносна база і запилення рослин
- •12.4.4. Виведення бджолиних маток
- •12.5. Виробництво продукції бджільництва
- •12.5.1. Отримання меду
- •12.6. Хвороби бджіл
- •12.7. Планування та обліку бджільництві
- •13.1. Значення галузі та біологічні особливості кролів
- •13.2. М'ясна, шкуркова і пухова продуктивність
- •13.4. Відтворення поголів'я кролів
- •13.5. Утримання кролів
- •13.6. Годівля кролів
- •13.7. Забій кролів і первинна обробка продуктів забою
- •14.1. Значення галузі та біологічні особливості хутрових звірів
- •14.2. Коротка характеристика хутрових звірів
- •14.3. Комплектування стада
- •14.4. Утримання хутрових звірів
- •14.5. Годівля хутрових звірів
- •14.6. Забій звірів і первинна обробка шкурок
- •9. Технологія виробництва яєць і м'яса сільськогосподарської птиці
8.4. Виробництво продукції козівництва
Основними складовими технології козівництва є відтворення стада, годівля та утримання тварин. Технологічний процес ґрунтується на закономірностях відтворення кіз як виробничому втіленні закономірностей онтогенезу тварин.
Відтворення стада. Залежно від зони розведення і виробничого напряму в структурі стада може бути різна частка тварин кожної статевої й вікової груп: козлів-плідників — 1 — 2 %, маток — 35 — 60, кізочок — 20 — 25, козликів — 15 — 20, кастратів — 10 — 25 %. Маток використовують 6 — 7, козлів — близько 4 — 5 років. Статевої зрілості кози досягають у 5 — 7-місячному, а відтворної — 1,5-річному віці. У разі несприятливих умов вирощування молодняку в перше парування кіз допускають у 2,5-річному віці. Кози мають сезонний характер розмноження і в охоту, тривалість якої 24 — 48 год (у середньому — близько 40 год), вони приходять восени, повторно — через
5 — 22 доби. Середня тривалість статевого циклу — 10 — 19 діб. Знач на частина кіз (20 — 22 %) може приходити в охоту через кожні 5 — 9 діб. Кітність триває 5 міс. Козенят відлучають у 4 — 4,5- місячному віці.
Календарні строки проведення робіт з відтворення стада кіз залежать від конкретних виробничих і зональних природних умов господарства. Найважливіше — вибір строку окоту. Враховують: наявність кормів, приміщень, обладнання, робочої сили, сезонність розмноження тварин, динаміку цін та попиту на продукцію кіз протягом року. Фактичні строки окоту коливаються від січня до травня, а звідси визначаються строки парування кіз у період від серпня до грудня. За нормальної вгодованості козлів і маток парування (природне або штучне осіменіння) триває близько 40 діб. Переважна більшість маток запліднюються зазвичай у перші 20 — 25 діб парування.
Підготовка кіз, обладнання й приміщень до окоту, проведення його і вирощування козенят від народження до відлучення від маток, а також система вирощування молодняку після відлучення не мають принципових відмінностей порівняно з відповідними технологічними процесами у вівчарстві. Винятком є кози, яких використовують для одержання товарного молока. Насамперед доїти їх припиняють за 1,5 міс до окоту. В разі вирощування козенят під маткою доїння починають лише після відлучення молодняку. Особливе значення це має для вовнових кіз, а також пухових і частково місцевих грубововних. У молочному козівництві молодняку в період вирощування випоюють молоко та використовують різноманітні види підгодівлі. Кіз починають доїти через 1,5 — 2 год після окоту.
Годівля. До місячного віку козенята задовольняють потреби у поживних речовинах за рахунок молока матері. Проте в цей період їх починають привчати до поїдання інших кормів — доброякісного сіна, концкормів, коренеплодів тощо. Так, концкорми починають згодовувати з місячного віку по ЗО — 50 г і доводять до 300 — 350 г на момент відлучення козенят від маток, коли жива маса їх досягає 18 -20 кг.
Щ Молодняку кіз після відлучення до 1,5-річного віку в раціон включають: зелені корми — 3 — 3,5 кг (влітку), сіно — 0,6 — 0,8 (взимку), силос — до 1 кг (тваринам старшого віку), концкорми — 0,2 — 0,3 кг. У такому раціоні міститься до 0,7— 1,1 к. од. і 90 — 110 г перетравного протешу, а також необхідна кількість сухої речовини, обмінної енергії, каротину та мінеральних речовин.
Рівень годівлі козлів-плідників і маток залежить від живої маси, показників продуктивності та фізіологічного стану тварин (парувальний і непарувальний періоди для самців; холостий, кітний та під-сисний періоди для маток). Норму годівлі козлів-плідників у парувальний період (2 — 4 садки) збільшують на 45 — 50 %. Поживність раціону досягає 1,9 — 2,3 к. од., вміст перетравного протеїну — близько 300 - 340 г.
Ц Козлам-плідникам за добу згодовують, кг: зеленого корму — 3 — 5 (влітку), сіна — 2 — 3 (восени), вівса — 0,4 — 0,5, ячменю — 0,2 — 0,3,
макухи — 0,1 — 0,2, збираного молока — 0,5 — 1. Рівень годівлі лак-туючих маток порівняно з холостими збільшують на 60 — 70 %. Поживність їх раціону досягає 1,8—1,9 к. од., а вміст перетравного протешу — 190 — 200 г. Підсисна матка одержує на добу, кг: зеленого корму — 2 — 2,5 (влітку), сіна — 1 — 1,5 (взимку, весною), концкор-мів— 0,4 — 0,5, силосу — 1,5 — 2 (взимку, весною). Козлів-кастратів годують за нормами козлів-плідників у непарувальнии період, але меншими на 30 — 40 %.
Слід зазначити, що кози невибагливі до кормів, добре перетравлюють клітковину, тому їм можна згодовувати грубі корми невисокої якості, навіть (як уже зазначалося раніше) гілки дерев та кущів. Це визначає значну перспективу козівництва для розвитку маловід-ходних систем сільськогосподарського виробництва в зонах інтенсивного та екстенсивного землеробства.
Утримання. Існують дві принципових системи утримання кіз: стійлова та пасовищна. Протягом року ці системи змінюють і доповнюють одна одну. За нормами потреба в площі кошари для матки становить 1 — 1,2 м2, для матки з козеням — 1,5, козла-плідника — до 2, козлика — 0,8, кізочки — 0,6 м2. Приміщення мають бути світлими (коефіцієнт природного освітлення 1 : 12), сухими, без протягів. Кошари обладнують щитами і годівницями. Для утримання кіз (оскільки тварини стрибають) використовують щити більшої висоти, ніж для утримання овець. Для козлів-плідників висота їх досягає 1,5 м (у вівчарстві 0,9— 1 м). Біля кошари має бути просторий баз (за площею в 2 рази більший за приміщення). Навіть у морози до — 12 °С кіз можна утримувати на базу, оскільки вони бояться не холоду, а вологості та задушливого повітря.
Утримувати кіз великими отарами складно, оскільки вони не відзначаються добре вираженою стадністю (розбрідаються), дуже рухливі й дещо збуджені. Проте тварини пшидко звикають до людей, реагують на лагідне ставлення до них. За особливостями поведінки кіз найкраще утримувати невеликими стадами в господарствах різної форми власності.
Контрольні запитання та завдання
1^ Господарсько-біологічні особливості кіз. %± Види продукції козівництва. .3. Породи та характеристика їх. 4. Технологія відтворення стада. Ь± Годівля різних статево-вікових груп тварин, норми згодовування кормів і витрати їх на одиницю продукції, бі Системи утримання кіз та характерні особливості їх.
ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ЯЄЦЬ І М'ЯСА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПТИЦІ
