3.1.5. Зернові корми

Усі зернові корми, які використовують у годівлі сільськогоспо­дарських тварин, належать до концентрованих із умістом великої кількості легкоперетравних поживних речовин. За їхньою допомо­гою балансують раціони за вмістом енергії, протешу, амінокислот.

Зернові корми залежно від умісту і складу поживних речовин поділяють на три групи: злакові (ячмінь, овес, кукурудза, пшениця, жито, просо та ін.), бобові (горох, люпин, соя, кормові боби, вика, со­чевиця тощо) й олійні (насіння соняшнику, льону, ріпаку, арахісу, рицини, кунжуту та ін.).

Зерно злакових культур — це переважно енергетичний корм. У ньому міститься 84 — 88 % сухої речовини, 10 — 14 — протеїну, 2 — 3 — жиру (овес і кукурудза 4 — 6 %), 60 — 70 — безазотистих екс­трактивних речовин, представлених переважно крохмалем, і 2 — 4 % золи. Рівень клітковини у голозерних коливається в межах 2 — 3 %, а у плівкових (ячмінь, просо, овес) — 5 — 9 %. Поживність 1 кг зерна злаків становить 1 — 1,3 к. од. із умістом 67—106 г перетравного протешу. Протеїни злакових мають невисоку біологічну цінність, тому що бідні на лізин, метіонін, триптофан та інші незамінні амі­нокислоти. Жир зосереджений переважно в зародку й представле­ний ненасиченими жирними кислотами (олеїнова, лінолева), і зерно в разі тривалого зберігання особливо у розмеленому вигляді, схиль­не до згіркнення внаслідок окиснення жиру. З мінеральних речо-

вин у зерні переважає вміст фосфору над кальцієм. У ньому є віта­міни групи В (крім В12), С і Е, але відсутні вітамін Б і каротин.

Серед зернових злаків найвищу поживність має зерно кукурудзи. У ньому багато вуглеводів, переважно крохмалю (до 70 % і більше), жиру (до 6 % і більше), проте найменша для злаків кількість протеїну (9 — 12 %). Поживність 1 кг зерна — 1,33 к. од. і 67 — 73 г перетравного протеїну. Білок — зе'ін — має невисоку біологічну цінність через де­фіцит лізину та триптофану. Зерно кукурудзи охоче поїдають твари­ни. Для нього характерна висока перетравність органічної речовини (до 90 %). Проте внаслідок неповноцінності білка, низького вмісту протеїну і мінеральних елементів у чистому вигляді воно малопри­датне для згодовування молодняку, дійним коровам та вагітним мат­кам. У разі годівлі свиней за раціоном із високим умістом кукурудзи сало стає м'яким. Зерно кукурудзи як високоенергетичний корм ви­користовують у суміші з бобовими та іншими високопротеїновими кормами. Через високий уміст жиру створювати запаси розмеленого зерна кукурудзи більш як на п'ять днів недоцільно.

Ячмінь — один із кращих зернових кормів для всіх видів сіль­ськогосподарських тварин. Поживність 1 кг його становить близько 1,2 к. од. і 80 — 85 г перетравного протешу. При згодовуванні коро­вам він позитивно впливає на якість молока, а свиням — на якість сала. Ячмінь широко використовують для виробництва комбікормів, а зерно без плівок — виготовлення кормосумішей для молодняку раннього віку.

Овес — цінний дієтичний корм і найважливіший компонент ком­бікормів. Розмелене зерно без плівок (вівсянка) є основним із конц-кормів у годівлі телят, його також вводять у суміші з іншими легко-перетравними компонентами для молодняку інших тварин. Овес виявляє збуджувальну дію, тому його згодовують плідникам цілим, подрібненим або плющеним до ЗО % за масою концкормів, а для ко­ней — це традиційний зерновий корм.

Поживність 1 кг вівса — 1 к. од. і 79 г перетравного протеїну. У ньому багато жиру — 4 — 5 % і клітковини — 9 — 10 %. Безазотисті екстрактивні речовини представлені дрібнозернистим крохмалем, який легко перетравлюється, а в жирі виявлено незамінні жирні кислоти і гормоноподібні речовини, що й зумовлює його дієтичні властивості.

На кормові цілі використовують непродовольче зерно пшениці. Воно містить 13 — 15 % протеїну, представленого білками проламі­ном та глютеліном, суміш яких називають пшеничною клейкови­ною. Поживність 1 кг зерна пшениці — 1,28 к. од. і 106 — 140 г пере­травного протеїну. Згодовують його у вигляді грубого розмелу. Якщо дають дерть тонкого розмелу або борошно, в процесі розжовування утворюється клейка маса, що призводить до порушення травлення. Тому для рогатої худоби та коней пшеницю краще плющити, а для

свиней і птиці — екструдувати. Вводять її до складу комбікормів усім видам тварин.

Жито. На корм використовують нестандартне зерно. За пожив­ністю наближається до ячменю, але дещо багатше на протеїн. Має терпкий смак. У разі великих даванок жита у коней внаслідок силь­ного його розбухання у травному каналі спостерігаються кольки, а у корів погірпіується якість молока. Жито згодовують подрібненим з іншими зерновими кормами.

У годівлі тварин використовують зерно тритикале (гібрид пше­ниці та жита), яке непридатне за якістю як продовольче. За пожив­ністю воно подібне до зерна пшениці, проса, сорго та інших культур.

Зерно бобових культур є протеїновим кормом. Воно містить 84 — 85% сухої речовини, 22 — 40 — протешу, 1,2—1,9 — жиру і 30 — 35 % безазотистих екстрактивних речовин. Кількість кліткови­ни коливається в межах 4 — 7 %, і вона має високу перетравність — 60 — 85 %. Поживність 1 кг зернобобових становить 1,1 — 1,4 к. од. і 195 — 290 г перетравного протешу. Для протешу бобових характерна висока біологічна цінність за вмістом незамінних амінокислот.

У разі згодовування значної кількості зерна бобових у тварин по­силюється газоутворення в травному каналі, спостерігаються запо­ри. Це пояснюється наявністю в зерні специфічних речовин, що ін­гібують перетравлення білків. Зерно бобових порівняно із злаками має більше вітамінів групи В та мікроелементів.

Горох — основний зернобобовий корм для тварин. Поживність 1 кг його — 1,18 к. од. і 192 — 195 г перетравного протешу. Протеїн гороху легкорозчинний, добре перетравлюється. Містить антитрип-син, тому перед використанням горох слід піддавати температурній обробці. Він є добрим компонентом у виробництві комбікормів.

Соя — найцінніший протеїновий корм, у якому 32 — 45 % протеї­ну, 16 — 20 % жиру і мало вуглеводів, її білок за біологічною цінніс­тю наближається до білків тваринного походження, але внаслідок великої кількості антипоживних речовин (антитрипсин, гемаглюти-ни, уреаза, соланін та ін.) згодовувати зерно сої без попередньої тем­пературної обробки недоцільно. Перед даванкою його необхідно на­грівати до температури 100 — 105 °С. Використовують сою також для виготовлення комбікормів.

Люпин багатий на протеїн. Поживність 1 кг його становить 1,07 — 1,16 к. од. і 230 — 280 г перетравного протеїну. Зерно люпину, особливо алкалоїдних сортів, містить алкалоїди — люпинін та спар­теїн, які надають йому гіркуватого смаку. В разі використання на корм алкалоїдних сортів видаляють гіркоту. Для цього зерно замо­чують, пропарюють і промивають у холодній воді. Зерно безалка­лоїдних сортів (жовтий люпин) згодовують тваринам сухим у вигля­ді дерті, плющеним або екструдованим. До складу комбікормів його вводять 15 — 20 %.

З інших бобових на кормові цілі використовують кормові боби, вику, чину, сочевицю тощо.

Із насіння олійних тваринам дають льон як дієтичний корм. Він має високу поживність: в 1 кг його міститься 1,90 к. од. і 194 г пере­травного протеїну, а жиру — 34 %. Насіння льону багате на пекти­нові речовини, що зумовлює його дієтичні властивості. Згодовують при захворюваннях органів травної системи у вигляді відвару (1 кг розмеленого зерна в 10 л води) або бовтанки з іншими конц-кормами. У гарячій воді дерть бубнявіє, утворюючи слизистий роз­чин, який оповиває слизові оболонки травного каналу, захищаючи їх від подразнення.

З інших олійних культур заслуговує на увагу використання в го­дівлі тварин у натуральному вигляді насіння ріпаку низькоглюко-зинолатних безерукових, так званих канолових сортів. З основної ж маси насіння олійних культур після його переробки — видалення олії — одержують макуху або шрот, які вводять у раціони.

Зберігають фуражне зерно в зерносховищах або пристосованих і відповідно обладнаних приміщеннях. Якість його визначають за хімічним складом і зовнішніми ознаками — кольором, блиском, пов­нотою, натурою, чистотою, смаком, кислотністю, вологістю, ступенем ураження комірними шкідниками тощо. За стандартом воно має бути цілим, із нормальним запахом та смаком, вологістю 15 — 16 %. Допускається засміченість насінням бур'янів не більше ніж 5 % (для ячменю і пшениці не більше ніж 8 %).

Зерно вважають недоброякісним за засміченості понад допустимі норми, якщо містить шкідливого та отруйного насіння бур'янів бі­льше ніж 2 % і пророслого понад 15 %. Великої шкоди під час його зберігання завдають комірні шкідники: кліщі, комірний довгоносик, зернова міль, борошняний хрущак та ін., а також гризуни. Уражене зерно погано зберігається, в ньому підвищується вологість, розвива­ються мікроорганізми, що спричинює самозігрівання й пліснявіння.

Згодовують зерно після спеціальної підготовки. Його подрібню­ють на дерть. Ступінь подрібнення буває грубим, середнім і тонким. При цьому основна маса частинок має розміри відповідно 2 — 4, 1 — 2, 0,2 — 1 мм. Зерно й дерть бобових, а також зерно, уражене плісенню чи грибами, варять і запарюють. Поросятам-сисунам ячмінь, куку­рудзу, пшеницю підсмажують. З цією метою зерно замочують у воді до набубнявіння, потім насипають тонким шаром на жаровні й під­смажують до світло-коричневого кольору. Це надає корму приємно­го смаку та підвищує засвоєння крохмалю. Для птиці зерно проро­щують. При цьому осолоджується крохмаль і зростає вміст вітамінів групи В. Для свиней і птиці його дріжджують. У ході цього процесу збільшується кількість білка в кормі, підвищуються його повноцін­ність і перетравність. Кормова маса збагачується вітамінами групи В та ферментами (амілаза, мальтоза тощо).

Найпрогресивнішими способами підготовки зернових кормів до згодовування є гранулювання, плющення, екструдування, мікроні-зація. Щ процеси ґрунтуються на температурній обробці корму. Під час гранулювання й плющення маса пропарюється, екструдуван­ня — нагрівається під тиском і тертям, а мікронізації — опроміню­ється інфрачервоним промінням. Під дією температури корм знеза­ражується від токсинів мікроорганізмів, відбуваються карамеліза-ція крохмалю та денатурація білків. Це сприяє кращому перетрав­ленню і засвоєнню поживних речовин.

Підготовка кормів до згодовування потребує додаткових затрат праці і коштів, тому, вибираючи метод обробки, необхідно зважати на його економічну ефективність.

3.1.6. Залишки технічних виробництв

У процесі переробки сировини рослинного і тваринного по­ходження одержують побічні продукти, які використовують як кор­ми. Це залишки борошномельного, олійного, цукрового, крохмале-патокового, спиртового, пивоварного виробництв, відходи молочної, м'ясної й рибної промисловості, підприємств громадського харчу­вання та індивідуального.

Залишки борошномельного виробництва (висівки, борош­няний пил, зернова січка, рисова мучка) отримують під час розме­лювання зерна на борошно чи переробки на крупу.

У виробництві боропгаа зерно перед розмелюванням очищають від сторонніх домішок і одержують побічний продукт — зернову січ­ку. До неї входять бите і щупле зерно, насіння бур'янів, частинки соломи, колосків, землі тощо. Поживність зернової січки коливаєть­ся в межах 0,4 — 0,9 к. од. Згодовують її переважно птиці. За незна­чної кількості домішок землі зернову січку дають великій рогатш худобі, вівцям, свиням у вигляді кормового борошна.

У процесі обробки кормового зерна перед розмелюванням на спеціальній оббивній машині відокремлюють оболонку і зародок із частиною алейронового (білкового) шару й одержують висівки. У них (крім вівсяних) більше протеїну, жиру, клітковини, мінераль­них речовин та вітамінів і менше БЕР, ніж у зерні.

Найширше в годівлі тварин використовують пшеничні висівки. Вони містять 15,1% протеїну, 8,5—12 — клітковини, 4,5 — 5,5 — жиру, 48 — 50 — БЕР і близько 6 % золи. Поживність 1 кг їх невисо­ка — 0,7 — 0,8 к. од. Вони бідні на кальцій і багаті на фосфор. Знач­на частина останнього перебуває в сполуці з вітаміном групи В — інозитолом і має назву фітину. Фітиновий фосфор діє послаблююче на процеси травлення, у зв'язку з чим висівки належать до дієтич­ного корму. В них значна кількість вітамінів групи В: Ві — 1 мг, Вз — 1 - 4, Вз — 24 - 26, В₅ — 240 - 407 та холіну — 1300 мг і відсут-

ні каротин та вітамін ТУ. Розрізняють тонкі й грубі висівки. Грубі містять менше борошнистих речовин, але більше клітковини. Ц Пшеничні висівки згодовують коровам, коням, вівцям. Для свиней на відгодівлі їх використовувати недоцільно через високий рівень клітковини і порівняно низьку перетравність (50 — 55 %). Дають лише племінним свиноматкам. Птиці вводять до комбікорму як компонент, багатий на протеїн, фосфор і клітковину. Житні висівки за складом наближаються до пшеничних, проте тварини поїдають їх гірше.

Борошняний пил утворюється під час розмелювання зерна на бо­рошно. До його складу входить різний пил, зібраний з обладнання, навіть з домішками землі (чорний). Останній у годівлі не використо­вують. Білий і сірий згодовують свиням, птиці, дорослій великій рогатій худобі та вівцям.

Ірисова мучка — залишок при виготовленні рисової крупи. Вона містить 11 — 13 % протешу, 10 — 15 % жиру і є компонентом для ви­робництва комбікормів.

Залишки олійного виробництва. Макуха й шрот. їх одержу­ють під час добування олії з насіння олійних культур за допомогою пресування або екстрагування жиророзчинниками. У першому ви­падку отримують макуху, в другому — шрот. При використанні гід­равлічних пресів макуха має форму плиток, а шнекових — «чере­пашок», уміст жиру в ній відповідно становить 7 —8 і 2,5 — 4%. У процесі шнекового пресування розмелене насіння нагрівають до температури 145— 150 °С або приблизно на ЗО °С вище, ніж у разі використання гідравлічних пресів. Така температура в поєднанні з високим тиском зумовлює денатурацію і зниження перетравності білків та доступності амінокислот для засвоєння їх у процесі жив­лення тварин.

Внаслідок видалення ясиру з насіння олійних культур за допомо­гою жиророзчинників (гексан, бензин) уміст його в шроті становить до 1 %. У такому разі насіння не нагрівають до високої температури, і біологічна цінність протешу шротів дещо вища, ніж макухи.

Макуха і шрот багаті на протеїн (ЗО — 40 %), фосфор, вітаміни групи В, проте в них відсутні каротин і вітамін И. Кількість клітко­вини залежить від підготовки насіння. У макусі та шроті, одержа­них із нелущеного насіння соняшнику, бавовнику, конопель та ін­ших культур, міститься 15 — 20 % клітковини, а з лущеного — 6 — 7 %. Ц Згодовують макуху й шрот як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими концентрованими кормами або в складі комбікормів. Маку­ху й шрот, у яких виявлено алкалоїди, отруйні та наркотичні речо­вини, перед згодовуванням пропарюють, а з раціонів молодняку раннього віку, вагітних маток і плідників вилучають зовсім.

Лляні макуха і шрот мають високі кормові якості. У них міс­титься ЗО — 35 % протешу, понад 30 % безазотистих екстрактивних речовин і 8 — 9 % клітковини. У макусі виявлено пектинові речови-

ни, що утворюють клейкий слиз, оповиваючи ним стінки кишок і запобігаючи тим самим їх механічним подразненням. Крім того, слиз запобігає виникненню у тварин запорів.

Незріле насіння льону містить глікозид лінамарин, з якого під дією ферменту лінази під час розмочування макухи або шроту виві­льняється синильна кислота, що спричинює отруєння тварин. У су­хому вигляді макуха і шрот нешкідливі для організму. Щ Молочним коровам лляних макухи і шроту можна давати за по­треби до 4 кг на добу, при переробці молока на масло — 2 — 3, а сви­ням у першу половину відгодівлі — 0,5 — 1 кг. Уведення до раціону молодняку птиці цих кормів у кількості 5 — 10 % за масою негативно позначається на рості. Це, можливо, пов'язано з утворенням клейкої маси на дзьобі, що зумовлює його деформацію і некроз. Тому в раці­он птиці їх вводять не більше ніж 3 % за масою.

Соняшникові макуха і шрот містять близько 40 % протеїну. По­живність їх становить відповідно 1,08 й 1,03 к. од. і 324 й 386 г пере­травного протешу, а кормова якість залежить від умісту лушпиння. За стандартом його не повинно бути більше ніж 14 %. Щ Згодовують соняшникові макуху й шрот в таких самих кількос­тях, як і лляні, крім птиці. До складу комбікормів для птиці їх вво­дять 8-10%.

Соєві макуха і шрот багаті на протеїн, який за біологічною пов­ноцінністю наближається до білків тваринного походження. Пожив­ність 1 кг такої макухи — 1,35 к. од. і 393 г перетравного протешу, шроту — відповідно 1,21 і 400. Ці корми насамперед дають молод­няку великої рогатої худоби, свиням і птиці, а також плідникам і високопродуктивним тваринам, поповнюючи тим самим раціони повноцінним протеїном. На масложирових комбінатах антитрипсин та інші антипоживні речовини, що містяться у соєвих макусі й шро­ті, інактивують нагріванням у тостерах (спеціальних колонах).

У годівлі тварин використовують бавовникові макуху і шрот (мі­стять отруйний алкалоїд госипол, інактивується нагріванням), ко­нопляні та макові (містять наркотичні речовини), ріпакові (містять шкідливі речовини — глюкозинолати й ерукову кислоту), в півден­них районах — арахісові, кунжутові, коріандрові та ін.

Під час органолептичної оцінки макухи і шроту звертають увагу на колір, свіжість, вид, смак, чистоту, наявність механічних домі­шок. Несвіжа макуха має неприємний запах, в разі ураження плі­сенню містить так званий афлатоксин, який виявляє канцерогенну дію і спричинює у тварин захворювання печінки, а виділяючись із молоком, потрапляє в їжу людини. Тому макуха і шрот, уражені плісенню, із затхлим запахом та гірким смаком непридатні для го­дівлі тварин.

Залишки цукрового виробництва. Жом,. Свіжий жом — це виварена стружка цукрових буряків, яка містить 90 — 93 % води, а

суха речовина його представлена переважно вуглеводами. Жом бід­ний на фосфор, але багатий на кальцій,^ ньому відсутні каротин та вітамін В і мало решти вітамінів. Його поживність становить 0,08 — 0,12 к. од. і 6 — 8 г перетравного протеїну. Свіжий жом швидко псується, тому його силосують або сушать. Кислий жом містить більше сухої речовини (до 12 %), має дещо вишу поживність й охо­чіше поїдається тваринами, ніж свіжий.

Щ Кислий жом використовують переважно для відгодівлі великої рогатої худоби. В середньому на голову згодовують 40 — 50 кг за добу з додаванням за нормою необхідної кількості грубих і концентро­ваних кормів. Дійним коровам дають 25 — 30 кг.

У сушеному жомі близько 87 % сухої речовини. Поживність 1 кг його — 0,84 к. од., проте він бідний на перетравний протеїн — 38 г і фосфор — 0,5 г. У травному каналі тварин сушений жом дуже набу­хає (збільпгує об'єм приблизно в три рази), тому перед використан­ням його замочують у воді протягом кількох годин. Невеликі даван-ки можна згодовувати сухими. Сушений жом вводять до складу комбікормів як концентрований корм.

Меляса містить близько 20 % води, 50 — 60 — цукру, 10 % золи. Азотистих сполук у ній більше ніж 10 % і складаються вони з амідів та нітратів. У мелясі є також лужні солі, переважно калію, органіч­ні кислоти та цукри в значній кількості й великі даванки її призво­дять до розладу травлення у тварин. Тому перед згодовуванням цей корм розбавляють водою у співвідношенні 1:3 — 4. Цим розчином здобрюють грубі корми, силос.

Щ Великій рогатій худобі та робочим коням дають меляси на добу 1,5 — 2, вівцям і свиням — 0,4 — 0,5 кг на 100 кг живої маси. Викори­стовують її у виробництві гранульованих комбікормів.

Залишки крохмале-патокового виробництва — жмаки (м'язга). Крохмаль виробляють із картоплі, зерна кукурудзи і пше­ниці. Картоплю розтирають, крохмаль вимивають водою, після чого залишаються жмаки (м'язга). Свіжа картопляна м'язга містить 86 — 88 % води, 10 — 12 — безазотистих екстрактивних речовин і до 0,5 % клітковини та протешу.

Ц Згодовують переважно свіжою, а також силосують. Свіжої й сило­сованої м'язги дають великій рогатій худобі на відгодівлі 30 — 40, свиням — 5 — 8 кг на добу. Свіжу м'язгу свиням варять або запа­рюють.

У свіжій кукурудзяній м'яззі 80 — 85 % води. В 1 кг її міститься 0,2 к. од. і 17 г перетравного протешу. В свіжому вигляді у годівлі тварин використовують рідко. Суха кукурудзяна м'язга називається майценою, а пшенична — клейковиною. Це концентровані корми з великою кількістю протешу — до 22 %. Поживність 1 кг сухої куку­рудзяної та пшеничної м'язги 1 — 1,1 к. од. Використовують пере­важно у виробництві комбікормів.

Залишки спиртового і пивоварного виробництв — брага, солодові ростки, пивна дробина, пивні дріжджі.

Брага — залишок при виробництві харчового спирту з картоплі, пшениці, жита, кукурудзи та меляси. У процесі бродіння дріжджі переводять вуглеводи в спирт, а залишок після відгонки спирту (брага) використовують у годівлі тварин. Свіжа брага містить 90 — 95 % води, тому поживність її низька — 0,04 — 0,12 к. од. і залежить від вихідної сировини. Найнижчу поживну цінність має брага з меляси й картоплі. Суха речовина її багата на протеїн, вітаміни групи В. Зола браги багата на фосфор і бідна на кальцій. Під час бродіння поряд із спиртом утворюється певна кількість органічних кислот і рН браги становить 4,2 — 4,4, завдяки чому вона добре зберігається в умовах ізоляції від доступу повітря.

Ц Згодовують свіжою і силосують. Свіжу тварини поїдають краще, ніж силосовану. Використовують брагу переважно для відгодівлі великої рогатої худоби. Дорослим тваринам дають її до 80 кг на до­бу, молодняку — 50 — 60, дійним коровам — 20 — 30 кг. Для за­побігання ацидозу і порушення мінерального обміну в разі відгоді­влі на бразі в раціони вводять 100 — 150 г крейди і препарати віта­міну ТУ.

Сушена брага — добрий концентрований корм, їі використову­ють у комбікормовій промисловості. Мелясну брагу внаслідок над­лишку солей калію в годівлі тварин обмежують.

Солодові ростки, пивна дробина і пивні дріжджі — залишки пи­воварного виробництва. Солодові ростки містять близько 24 % про­теїну. Вони погано зберігаються, гігроскопічні, швидко пліснявіють, гіркнуть. Тварини, поки не звикнуть, поїдають їх неохоче. [Г Дійним коровам їх згодовують змоченими 2 — 3 кг на голову за добу, молодняку і свиням — до 1 кг. Тільним коровам і поросним свиноматкам перед родами цей корм давати не можна.

Пивна дробина складається з оболонок та інших частинок зерна ячменю після відокремлення від них сусла. У ній до 75 % води. В сухій речовині значна кількість протеїну — до 28 % і клітковини — понад 20 %. Вона багата на фосфор, вітаміни групи В. Поживність 1 кг свіжої пивної дробини — 0,21 к. од., супленої — 0,90 к. од. із умі­стом перетравного протеїну відповідно 42 і 170 г.

Щ Пивна дробина швидко псується, тому її використовують свіжою. Згодовують дорослій худобі по 12 — 16 кг на голову за добу, свиням по 3 — 4 кг. Суху пивну дробину вводять до складу комбікормів для жуйних.

Пивні дріжджі містять близько 15 % сухої речовини, з яких 7 % припадає на протеїн і 0,9 % на золу. Поживність 1 кг свіжих пивних дріжджів становить 0,16 — 0,17 к. од., а сухих — 1,1 к. од. Протеїн дріжджів має високу біологічну цінність, завдяки чому вони є цін­ним кормом, особливо для свиней та птиці. Використовують сухі

пивні дріжджі у виготовленні комбікормів для птиці й поросят, а також замінників незбираного молока.

3.1.7. Корми тваринного походження

До цієї групи кормів належать незбиране молоко і продукти його переробки — збиране молоко, сколотини, сироватка; відходи м'ясо­комбінатів — м'ясне, м'ясо-кісткове, кров'яне борошно, шквара, тех­нічний жир; відходи рибної промисловості — рибне борошно, риб'ячий жир і фарш, нехарчова риба; пір'яне борошно тощо.

Молоко. Незбиране молоко є природним незамінним кормом для молодняку тварин у перший період їхнього життя. Воно міс­тить усі потрібні для росту й розвитку поживні речовини. По­живність 1 кг незбираного молока становить 0,30 — 0,35 к. од. У ньому 3,3 % білка, 3,7 — жиру, 4,8 — молочного цукру і 0,8 % золи. В молоці є всі вітаміни, макро- й мікроелементи та інші необхідні для організму речовини. За якістю та ступенем засвоюваності про­теїн молока переважає протеїни інших кормів тваринного по­ходження.

Склад молока в тієї самої тварини змінюється впродовж лакта­ційного періоду. В перші дні після отелення молочною залозою про­дукується молозиво. Воно відрізняється від молока вищим умістом сухої речовини, має жовтуватий колір, своєрідний запах, солоне на смак. Під час нагрівання зсідається. Порівняно з молоком у моло­зиві більше білків, особливо глобулінів, мінеральних речовин і ві­тамінів.

Молозиво в годівлі новонароджених ссавців є основною сполуч­ною ланкою у критичний період переходу від плацентарного жив­лення до самостійного в умовах зовнішнього середовища. Воно за­довольняє потреби організму новонародженого в енергії та пожив­них речовинах і відіграє важливу роль біологічного регулятора життєдіяльності, забезпечуючи організм пасивним імунітетом у пер­ші дні життя, а також нормалізує діяльність багатьох фізіологічних і біологічних процесів, зокрема стимулює травну систему, посилює перистальтику кишок тощо. Використовують молозиво в годівлі тварин у свіжому вигляді, його охолоджують і заморожують для зберігання і підгодівлі інших видів тварин.

Від переробки молока на масло та сири одержують відходи: зби­ране молоко (знежирене), сколотини, сироватку. Збиране молоко (вміст жиру 0,1 — 0,2 %) отримують після видалення жиру з молока за допомогою сепаратора. У ньому залишаються майже весь білок, цукор, мінеральні та інші речовини. Поживність 1 кг такого молока становить 0,13 к. од. і 35 г перетравного протешу.

Ц Згодовують переважно телятам і свиням у свіжому (свиням і в кислому) вигляді або у вигляді ацидофільного молока, яке викорис-

товують із лікувальною та профілактичною метою в разі шлунково-кишкових захворювань. Готують його із свіжого пастеризованого і охолодженого до температури 35 — 40 °С збираного молока, до якого додають спеціальну закваску, виготовлену з чистої культури ацидо­фільної палички.

На деяких молочних заводах збиране молоко висупгують. Воно має вигляд порошку білого або жовтувато-білого кольору і містить 5 — 7 % води, 33 — білка, 47 — молочного цукру, 8 — золи і до 1,5 % жиру. Поживність 1 кг такого молока — 1,25 к. од. і 330 г перетрав­ного протеїну. Використовують його для приготування замінників незбираного молока (ЗНМ) для телят, поросят, ягнят, а також у комбікормовій промисловості.

До складу замінника незбираного молока для телят входять: сухе збиране молоко — 60 — 75 %, суха молочка сироватка — 10 — 15, гід-рогенізований жир — 19 — 20, емульгатор — 2 %, вітаміни та мікро­елементи.

Сколотини — це продукт, який залишається після збивання ма­сла з вершків. За поживністю вони наближаються до збираного мо­лока, в 1 кг їх — 0,22 к. од. і 34 г перетравного протешу. Згодовують переважно свиням.

Сироватка — відходи від виробництва сирів. Розрізняють солод­ку (під час виготовлення твердих сирів) і кислу (під час виготовлен­ня м'яких сирів) сироватки. Вона бідна на білок (0,9 %) і жир (0,37 %), але містить майже весь молочний цукор (4,6 %) і значну кількість мінеральних речовин {0,5 %). Поживність 1 кг свіжої сиро­ватки становить 0,13 к. од. і 9 г перетравного протешу. В свіжому вигляді дають свиням.

Сироватку на деяких молочних заводах згущують до 40 — 60 % су­хої речовини, висушують і використовують для приготування ЗНМ та в комбікормовій промисловості. В разі виробництва з сироватки мо­лочного цукру (лактози) одержують як побічні продукти альбумінне молоко й мелясу, на основі яких виготовляють рідкий і сухий сирова­ткові концентрати. Вони є білково-вуглеводними кормовими добавка­ми у годівлі свиней, птиці, великої рогатої худоби та овець.

Важливу групу кормів тваринного походження становлять від­ходи м'ясокомбінатів. М'ясне борошно виробляють із відокремле­ного від кісток м'яса великої рогатої худоби, коней, овець, що підля­гає утилізації, екстрагуванням у спеціальних розчинах. Знежирене м'ясо висушують і розмелюють на борошно. Поживність 1 кг м'ясного борошна — 1,50 к. од. і 516 г перетравного протеїну. Вико­ристовують у годівлі свиней і птиці.

М'ясо-кісткове борошно виготовлять із туш і внутрішніх органів тварин, непридатних для харчування людей, а також із трупів тва­рин, які загинули від незаразних хвороб. Колір його сірувато-бурий, а поживність залежить від частки кісток у туші і в середньому в 1 кг

його міститься 1,02 к. од., 340 г перетравного протешу, 143 г каль­цію та 74 г фосфору. Вводять переважно до складу комбікормів для свиней і птиці.

Кров'яне борошно виготовляють із крові, фібрину, шламу та кіс­ток {не більше ніж 5 %). Воно темно-коричневого кольору і залежно від сорту в ньому може бути 73 — 80 % протешу, 3 — 5 — жиру та 6—10% золи. Поживність 1 кг його — 1,02 к. од. і 530 — 580 г перетравного протеїну. Використовують у годівлі свиней та птиці в складі комбікормів.

Шквара — залишок після витоплювання жиру. В борошні першого сорту міститься 54 % протеїну, 19 — жиру і 16 % золи. В 1 кг борошна із шквари — 0,9 к. од. і 520 г перетравного протеїну.

Рибне борошно одержують із нехарчової риби та рибних відходів у процесі виробництва консервів. У високоякісному рибному боропгаі — до 60 % протешу. Вого багате на незамінні амінокислоти і вітаміни групи В, кальцій, фосфор, магній, залізо та йод. Пожив­ність 1 кг його залежно від умісту жиру становить 1 — 1,3 к. од. і 520 — 530 г перетравного протеїну.

Ц Для молодняку птиці й свиней воно є щннішим кормом, ніж м'ясо-кісткове. Проте у разі згодовування його бройлерам і свиням на відгодівлі аж до забою у м'ясі може з'явитися запах риби. Тому не менш як за 15 днів до забою рибне борошне необхідно вилучити з раціону свиней і птиці. Свіжу рибу й свіжий фарш використовують у годівлі свиней та птиці у вареному вигляді.

Пір'яне борошно виробляють на птахофабриках і птахокомбіна­тах із свіжого махового та хвостового пір'я всіх видів птиці, а також із сировини, непридатної для виробництва пухо-перових виробів. Містить до 70 % протеїну, 3 — жиру і близько 12 % золи. Пожив­ність 1 кг його становить 0,8 к. д. і 500 г перетравного протеїну. Згодовують переважно птиці.

Лялечки тутового шовкопряда — залишок виробництва шовку. За відповідної обробки їх використовують на кормові цілі. У зв'язку з високим умістом ясиру (до 20 %) борошно не може довго збері­гатися. В 1 кг його — 0,84 к. од. і 400 г перетравного протеїну. Вико­ристовують у відгодівлі свиней і птиці, а також у виробництві комбі­кормів для інших тварин, найчастіше для риби.

Харчові відходи одержують із громадських їдалень, ресторанів, а також від індивідуального харчування. Вони неоднорідні за складом, містять 65 — 80 % води, мало протеїну 3 — 4 %. У середньо­му поживність їх — 0,18 к. од. Дають свиням на відгодівлі. Перед згодовуванням очищають від сторонніх домішок (бите скло, посуд, ганчір'я тощо), обов'язково варять чи пропарюють у спеціальних котлах під тиском.

Склад харчових відходів непостійний і змінюється залежно від пори року. В середньому в їхньому складі на частку картоплі при-

падає до 50 %, овочів і фруктів — до ЗО, кісток — 5, м'яса — 1,5, ри­би — Зі хліба — близько 2 % та на різні домішки — від 4 до 10 %. Щ Згодовують свиням на відгодівлі від 20 до 50 % за поживністю раціону, або 2 — 6 кг на голову за добу.

Харчові відходи швидко псуються, тому для тривалого зберіган­ня їх сушать на високотемпературних сушарках для одержання кормового борошна, яке має відповідати таким вимогам: уміст воло­ги —10 — 13 %, сирого протешу — не менш як 10, клітковини — не більш як 10, сирої золи — не більше ніж 20 %. Воно не повинно міс­тити токсичних речовин і патогенних мікроорганізмів. В 1 кг боро­шна має бути 0,85 к. од. 85 г перетравного протешу.

3.1.8. Кормові добавки

Мінеральні добавки. За нестачі мінеральних елементів у ра­ціонах тварин їх компенсують додаванням до суміші концентрова­них кормів і комбікормів солей макро- та мікроелементів.

У годівлі тварин найширше використовують кухонну сіль для поповнення нестачі натрію і хлору. Рослинні корми бідні на ці еле­менти, а потреба в них, особливо у жуйних, значна. Натрій викорис­товується на синтез бікарбонату натрію, який виділяється зі слиною й нейтралізує кислоти, що утворюються під час бродіння вуглеводів у передшлунках.

Щ Свиням і птиці згодовують кухонну сіль подрібненою, ретельно нормуючи її кількість при введенні до комбікормів чи раціонів. Жуйним і коням, крім даванки солі з комбікормами за нормою, за­безпечують вільний доступ до солі-лизунця, яку розкладають на ви­гульних двориках. Кухонної солі згодовують молочним коровам 7 — 8 г на кормову одиницю, молодняку на відгодівлі — 5 — 7, вівцям — 6 — 10, свиням — 4 — 5, а коням — 6 — 9 г на 100 кг живої маси, птиці — 0,4 — 0,5 г на 100 г комбікорму.

Нестачу кальцію в раціонах поповнюють крейдою (37 % кальцію), вапняками (33 %), подрібненими черепашками (38 %). Останні да­ють переважно птиці, оскільки вона виділяє мало слини і важко ковтає крейду, яка гігроскопічна.

Дефіцит фосфору компенсують за рахунок солей фосфорної кис­лоти — монодинатрійфосфату (23 — 20 % фосфору) — NаНЕР04; КааНР04, моно-, діамонійфосфату (25 і 23 % фосфору) — Т^ШНзРО^;

(Ш^йНРОч.

У значній частині мінеральних добавок містяться кальцій та фо­сфор. Це трикальційфосфат (32 % кальцію і 14,5 % фосфору), зне-фторений фосфат (36 % кальцію й 16 % фосфору), фосфорнокислий кальцій одно- і двозаміщені, що містять відповідно 16 % кальцію, 26 — фосфору і 23 — кальцію, 17 % фосфору, кісткове борошно (26 % кальцію і 14 % фосфору) та ін.

Джерелом поповнення мікроелементів у годівлі тварин є пере­важно солі сірчаної й соляної кислот. Нестачу заліза в раціонах компенсують за рахунок залізного купоросу (Ре8С>4 * 7НаО), а мідь— за рахунок мідного купоросу (Си804 ■ 5Нг)). Найширше за­стосовують залізовмісні препарати для профілактики анемії у поро­сят, рідше у телят і ягнят, а також у раціонах молодняку і дорослих тварин за нестачі заліза у кормах. Використовують також сірчано­кислий цинк, сірчанокислий марганець, йодистий калій, хлористий кобальт та ін.

Частково як мінеральну добавку використовують цеоліти. Це кристалічні пористі алюмосилікати, які є природними адсорбента­ми. Вони зв'язують і виводять з організму шкідливі речовини, пози­тивно впливають на перетравність та засвоєння поживних речовин, підвищують продуктивність тварин і відтворну здатність корів, знижують витрату корму на приріст живої маси у молодняку вели­кої рогатої худоби, свиней та птиці. До складу комбікормів вводять З — 5 % цеолітів, а коровам їх дають 50 г на 100 кг живої маси.

Вітамінні добавки та антибіотики. Тварини отримують віта­міни переважно з кормами, а жуйні, крім того, — ще й у результаті синтезу водорозчинних вітамінів мікроорганізмами в передшлун­ках. У тварин з однокамерним шлунком частково задовольняється потреба організму у вітамінах групи В за рахунок синтезу їх у товс­тій кишці.

За нестачі вітамінів у кормах, особливо взимку, а в умовах про­мислової технології й улітку, в раціон вводять відповідні вітамінні препарати, які випускає промисловість.

Вітамін А (ретинол). Потреба тварин у цьому вітаміні забезпе­чується завдяки синтезу його в організмі з каротину. А останній надходить в організм улітку в результаті споживання зелених кор­мів, а взимку — силосу, сіна, трав'яного борошна. За дефіциту ка­ротину в раціон вводять концентрати вітаміну А або каротину.

Кормовий препарат каротину одержують мікробіологічним шля­хом, використовуючи для його синтезу спеціальні раси мікроорга­нізмів. Це сухий порошок оранжево-червоного кольору з умістом 0,7 — 1 % каротиноїдів, із них 85 — 95 % В-каротину. Крім каротину, препарат містить низку вітамінів групи В.

Мікровіт А — мікрогранульована стабілізована форма ретинолу, яку вводять до складу преміксів і раціонів сільськогосподарських тварин. Вітаміну А у мікровіті 250, 325 або 400 тис. МО в 1 г. Розфа­совують по 10 — 20 кг у поліетиленові мішки і зберігають їх у папе­рових мішках чи картонних коробках.

Олійний розчин ретинолу-ацетату. До його складу входять 34,4; 68,6 і 86 г ретинолу-ацетату віл рафінованої олії. В 1 мл пре­парату міститься 90 — 110 тис, 180 — 220 і 225 — 275 тис. МО вітамі­ну Б.

Відеїн-3 — сухий, стабілізований сантохіном препарат вітаміну Вз. Кількість останнього в препараті — 200 тис. МО в 1 г, строк при­датності під час зберігання — 6 міс із дня його виготовлення.

Дріжджі кормові, опромінені ультрафіолетовим промінням, містять 4 тис. МО вітаміну Вя в 1 г, а також вітаміни групи В.

Концентрат вітаміну Е (токофероли). Використовують кор­мовії Е-26. Він має світло-коричне вий чи чорний колір. Строк збері­гання в упакованій коробці — 6 міс.

Тривітамін АОЕ — олійний розчин вітамінів А, Вз і Е. В 1 мл розчину 10 тис. МО вітаміну А, 200 тис. МО вітаміну Вз і 10 мг ві­таміну Е.

Із вітамінів групи В налагоджено виробництво вітамінів Ві, Вз, Вз, Вв, холіну, фолієвої кислоти, піридоксину, вітаміну Віг та ін. Вітамін Ві2 випускається у формі кормового концентрату КМБ-12 (концентрат метанового бродіння). В 1 кг його міститься 100 мг і більше вітаміну Вія, а також 50 — рибофлавіну, 70 — фолієвої кис­лоти, 125 мг нікотинової й 5 г холіну.

Біовіт (біоміцино-вітамінний концентрат) — це висушена маса міцелію гриба актиноміцету. До його складу входять хлортет-рациклін (біоміцин) та вітамін Ві2. Віг препарату — 8 — 9 мкг ві­таміну Вія і 40 — 80 мг біоміцину.

Кормові антибіотики — це продукти життєдіяльності деяких груп мікроорганізмів, їх застосовують переважно у лікуванні ле­геневих та шлунково-кишкових захворювань, а також як стимуля­тор росту, особливо молодняку.

З кормовою метою використовують антибіотики, яких не застосо­вують у медичній практиці та ветеринарній медицині для лікуван­ня певних хвороб. Промисловість випускає спеціальні кормові анти­біотики: бацитрацин — бациліхін-10, -20 і -30; препарати гризину — кармогризин-5, -10; тетрацикліну — біовіт-20, -40, -80 та ін.

Кормові антибіотики пригнічують розвиток патогенних мікроор­ганізмів травного каналу у молодих тварин, у яких ще недостатньо розвинені власні захисні функції, стимулюють виділення травних соків і позитивно впливають на обмін речовин.

Препарати антибіотиків використовують при вирощуванні моло­дняку. У дорослих тварин стимулюючої дії на ріст вони не виявля­ють. Не рекомендується згодовувати їх дійним коровам, племінному молодняку, племінній птиці всіх вікових груп, куркам-несучкам і за 2 — 3 тижні перед реалізацією молодняку на відгодівлі. Вважають, що даванка антибіотиків племінному молодняку в майбутньому по­слаблює опірність організму дорослої тварини несприятливим чин­ником зовнішнього середовища. Антибіотики у тваринництві повин­ні застосовуватися під постійним контролем зооветфахівців.

Протеїнові та інші добавки. Для жуйних за нестачі протеїну в раціоні частина його може бути поповнена небілковими синтетич-

ними речовинами за умови забезпечення тварин достатньою кількі­стю енергії, мінеральних речовин і деяких вітамінів. Встановлено, що мікрофлора передшлунків жуйних здатна синтезувати білки з небілкових синтетичних речовин у кількості 25 — ЗО % потреби тва­рин у білках.

У раціонах жуйних використовують сечовину (карбамід), бікар­бонат амонію, сірчанокислий амоній, аміачну воду, моно- і діамо-нійфосфат та ін.

Сечоеина (СО^Нг^) — це білий кристалічний порошок із вміс­том 45 — 46 % азоту. Одиниця маси сечовини еквівалентна 2,6 оди­ницям протешу. Давати її тваринам починають поступово — по 5 — 10 г на голову за добу, збільшуючи щодня кількість до встанов­леної норми приблизно впродовж 10 днів. Згодовують сечовину в суміші з сухими концентрованими кормами або у вигляді розчину з мелясою, здобрюючи грубі корми і силос. Не можна давати її твари­нам у водному розчині, оскільки вона швидко розщеплюється уреа­зою передшлунків до аміаку й спричинює отруєння. Не згодовують сечовину тільним сухостійним коровам, вівцематкам у другу поло­вину кітності та молодняку жуйних до 6-місячного віку. Щ До раціону лактуючих корів рекомендується вводити сечовини 15 —20 % потреби в перетравному протеїні, але не більше ніж 150 г на голову за добу, молодняку великої рогатої худоби — 20—25 %, тваринам на відгодівлі — ЗО — 35, дорослим вівцям — ЗО — 35 і мо­лодняку 20 — 25 %. Не можна згодовувати тваринам сечовину з кок­сохімічних заводів, яку використовують як добриво.

Для сповільнення швидкості розщеплення сечовини у перед­шлунках жуйних її у гранульованому вигляді покривають плівкою. З цією метою розроблено також технологію одержання карбамідного концентрату — амідоконцентрованої добавки (АКД). Подрібнене зерно кукурудзи або ячменю в кількості 70 — 80 % змішують із 15 —20 % сечовини й 5 % бентоніту натрію. Суміш пропускають че­рез екструдер, де під впливом високого тиску (до ЗО атм) і темпера­тури (до 150 °С і вище) відбувається сплавлення сечовини з крохма­лем. Отриману масу подрібнюють на часточки діаметром 3 — 5 мм, відсівають дрібніші й використовують у виробництві комбікормів.

На основі сухого жому виготовляють також гранульований амід-но-мінеральний жом,. При цьому до сухого жому додають мелясу, сечовину, деякі мінеральні речовини, змішують і гранулюють.

Крім сечовини, у годівлі жуйних використовують бікарбонат амонію (ГЛЗ4НСО3) переважно з кислими кормами і в холодний період року, оскільки він швидко розщеплюється до аміаку. Щ Норма згодовування — 250 — 300 г на одну голову для дійних ко­рів і до 150 г молодняку.

Для збагачення азотом силосу й жому використовують синтетич­ну аміачну воду, яка містить 25 % аміаку за масою, а 1 мл її екві-

валентний 1 г протешу. На обробку 1 т силосу чи жому витрачають 12 кг аміачної води. Органічні кислоти силосу або жому з'єднуються з аміаком, утворюючи амонійні солі. Корм ретельно змілгують з амі­ачною водою, залишають для вивітрювання решти аміаку, який не прореагував з кислотами, й згодовують, поступово привчаючи до нього тварин. Аміачною водою обробляють солому в скиртах, закри­тих поліетиленовою плівкою. Це збагачує її азотом і поліпшує пере­травлення.

Крім того, у годівлі жуйних використовують сірчанокислий амо­ній ((N114)2804), який містить сірку і зумовлює підвищення рівня використання азоту для синтезу мікробного білка. Сульфат амонію рекомендується давати в суміші з сечовиною в співвідношенні 2 — 3 : 1. Жуйним згодовують також біурет, оцтовокислий і молоч­нокислий амоній, моно-, діамонійфосфат та інші азотисті сполуки.

Синтетичні амінокислоти випускає мікробіологічна промис­ловість. Вони є добавками до комбікормів для свиней, птиці, молод­няку великої рогатої худоби та овець. Найширше використовують кормові препарати лізину і метіоніну.

Кормовий лізин виробляють у рідкому та сухому стані. Рідкий кормовий лізин (РКЛ) містить 40 — 50 % сухої речовини і 2 — 4 % лізину, а сухий препарат — кормовий концентрат лізину (ККЛ) — 94 — 95 % сухої речовини і 9 — 18 % лізину. Промисловість випускає також технічний лізин із умістом 80 — 85 % монохлоргідрату лізину.

ІУЬ-метіонін — сипкий, білий кристалічний порошок, у складі якого 98 % чистої речовини. Використовують для виробництва ком­бікормів.

У разі додавання до комбікормів препарати амінокислот попере­дньо змішують із сухим наповнювачем (висівки, дерть) у співвідно­шенні 1 : 4, а потім вносять у комбікорм. Зберігають їх у поліетиле­нових мішках по 20 — 25 кг, які вкладають у крафт-мішки або кар­тонні коробки.

Ферментні препарати. Для підвищення ефективності викори­стання поживних речовин кормів до них додають ферментні препа­рати. Ферменти — це специфічні білки, які діють як біологічні ка­талізатори. Вони не тільки істотно прискорюють хімічні реакції — синтез чи розщеплення, а й вибірково впливають лише на певний субстрат.

Мікробіологічна промисловість випускає два види ферментних препаратів — грибні й бактеріальні, які поділяють на технічні та очищені. До технічних належать нативні культури без поперед­нього очищення. Очищені й висушені ферменти мають цифру, яка показує, наскільки цей фермент активніший за неочищений (на-тивний). Залежно від способу вирощування культури (продуценти ферментів) класифікують на поверхневі та глибинні й у назву фер-

ментів вносять літери П або Г. Назва ферментного препарату вклю­чає назву основного ферменту і його продуцента. Наприклад, аміло-субтилін ГЗж означає, що основним ферментом є амілаза, одержана під час вирощування бактерій субтиліс. Індекс Г вказує, що препа­рат виготовлено за глибинного вирощування продуцента, а індекс Зх свідчить про те, що за ступенем очищення цей фермент у три ра­зи активніший від неочищеного.

У годівлі сільськогосподарських тварин використовують такі фе­рментні препарати, як амілоризин Пж (містить амілазу), протосубти-лін ГЗж (містить комплекс пектиназ) та ін. їх уводять до складу ком­бікормів або преміксів.

Кормові дріжджі. У клітині дріжджів є всі поживні речовини — повноцінний білок, вуглеводи, жири, мінеральні речо­вини, комплекс вітамінів, ферменти та інші біологічно активні ре­човини. Протеїн дріжджів за біологічною цінністю переважає рос­линні білки і наближається до білків тваринного походження. Під час опромінення ультрафіолетовим промінням сухі дріжджі збага­чуються вітаміном Т>і. Енергетична цінність їх близька до зернових кормів, а за вмістом протеїну вони значно переважають їх. Пожив­ність 1 кг сухих дріжджів становить 1,1 — 1,2 к. од. і 350 — 400 г пе­ретравного протеїну.

У годівлі тварин використовують дріжджі, отримані при викори­станні для їх вирощування як харчової, так і нехарчової сировини. Вирощують дріжджі на залишках спиртової промисловості (зернова, картопляна брага, меляса), відходах гідролізних і сульфітно-спирто­вих заводів, целюлозно-паперової промисловості, а також на очище­них вуглеводнях (Н-парафінах) нафти, метані тощо. Дріжджі, ви­рощені на вуглеводнях нафти, на відміну від інших, багатші на про­теїн (50 — 60 %), незамінні амінокислоти, особливо лізин (35 — 42 г/кг), вітаміни групи В, зокрема Вія. Вони відзначаються високою біологі­чною цінністю і мають назву білково-вітамінного концентрату (БВК), товарна назва якого паприн.

Сухі кормові дріжджі використовують переважно в комбікормо­вій промисловості у виробництві комбікормів для птиці, свиней, те­лят і ягнят у кількості 3 — 10 % маси комбікорму.

3.1.9. Комбікорми

Це однорідні кормові суміші заводського виготовлення, до яких входить багато компонентів, підібраних з урахуванням науково об­ґрунтованих потреб тварин певного виду і віку в поживних речови­нах для забезпечення повноцінного живлення.

Деякі корми не містять усіх необхідних поживних речовин для тварин. У разі змішування вони взаємно доповнюють один одного окремими елементами поживності й за відповідної комбінації до-

сягаеться оптимальний рівень енергії, протешу, амінокислот, міне­ральних речовин та вітамінів для задоволення фізіологічних потреб організму. В такому вигляді максимально використовуються пожив­ні речовини, і продуктивність тварин підвищується на 10 — 15 % і навіть на 25 — ЗО %.

Рецептуру комбікормів розробляють науковці на основі сучасних знань про живлення окремих видів і вікових груп сільськогосподар­ських тварин та потреби їх у поживних речовинах. Кожному рецеп­ту комбікорму, призначеному для певного виду тварин, присвоюєть­ся певний номер. Згідно з інструкцією встановлено такий порядок нумерації: для курей — 1 — 9; індиків — 10 — 19; качок — 20 — 29; гусей — ЗО — 39; цесарок і голубів — 40 — 49; свиней — 50 — 59; ве­ликої рогатої худоби — 60 — 69; коней — 70 — 79; овець — 80 — 89; кролів і нутрій — 90 — 99; хутрових звірів — 100 — 109; ставової ри­би —110 — 119 і для лабораторних тварин — 120 — 129.

У межах окремого виду тварин кожному рецепту присвоюється порядковий номер. Вид комбікорму позначають літерами: ПК — повнораціонний комбікорм, К — концентрат, П — премікс. Напри­клад, ПК-18 — комбікорм для курок-несучок, 18-й рецепт. Останнім часом для свиней комбікорм позначають літерами СК — свинячий комбікорм.

В Україні виробляють повнораціонні комбікорми, комбікорми-концентрати, білково-вітамінні добавки (БВД), білково-вітамінно-мінеральні добавки (ВВМД) і премікси.

Повнораціонні комбікорми збалансовані за всіма поживними речовинами залежно від групи тварин, їх випускають переважно для птиці та свиней.

Комбікормами-концентратами доповнюють основний раціон із грубих і соковитих кормів необхідною кількістю протеїну, міне­ральних речовин, вітамінів, їх виготовляють для великої рогатої худоби, овець, коней, свиней.

БВД і БВМД містять концентровані високопротеїнові корми (ма­куха, дріжджі, зерно бобових тощо), а також препарати вітамінів, макро- і мікроелементів, антибіотики та інші біостимулятори. їх уводять до складу комбікормів, які виробляють на основі власного фуражного зерна, а також як доповнювачі при балансуванні раціо­нів тварин із грубих, соковитих і зернових кормів безпосередньо у господарствах.

Премікси — це суміш біологічно активних речовин (вітаміни, мікроелементи, амінокислоти, антиоксиданти, фармакологічні пре­парати тощо) з наповнювачами (шрот, дріжджі, висівки). їх уводять до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників не­збираного молока в кількості 1 — 2 %. Премікси бувають вітамінні, мінеральні, вітамінно-мінеральні та ін.

Комбікорми випускають у розсипному, гранульованому і брике­тованому вигляді. Під час гранулювання й брикетування зменпгу-ється об'єм комбікорму, він стає більш транспортабельним і краще зберігаються поживні речовини. Розсипний комбікорм у процесі транспортування самосортується: важчі частинки осідають на дно, і корм стає нерівноцінним за вмістом поживних речовин в окремих місцях.

Оцінюють комбікорм за зовнішнім виглядом, кольором, запахом, ступенем помелу зерна, наявністю механічних домішок.