національність — стосовно юридичних осіб), об’єкт, який знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який мав чи має місце за кор­доном.

Міжнародне право, в тому числі, міжнародне публічне право складаєть­ся з галузей. Галуззю міжнародного права, виходячи з загальнотеоретичних положень, можна вважати сукупність узгоджених юридичних норм, що регу­люють більш чи менш автономні міжнародні відносини певного виду, сукуп­ність, яку характеризує певний предмет правового регулювання, якісне різ­номаніття, існування якої викликане інтересами міжнародного спілкування і волею його безпосередніх учасників.

Хоча міжнародне право — одна з найдавніших галузей права і юридичної науки, тим не менш немає загальновизнаних і єдино чітких параметрів по­ділу його на конкретні галузі. На думку відомого англійського юриста Дж. О’Браєна, основними галузями сучасного міжнародного права є: 1) джерела міжнародного права; 2) суб’єкти міжнародного права; 3) визнання держав і урядів; 4) територія; 5) юрисдикція; 6) суверенний імунітет; 7) дипломатичні і консульські зносини; 8) право договорів; 9) право міжнародної відповідаль­ності; 10) морське право; 11) повітряне і космічне право; 12) міжнародне гу­манітарне право; 13) міжнародне екологічне право; 14) правонаступництво держав; 15) міжнародне економічне право; 16) мирне розв’язання спорів між державами; 17) міжнародне право і застосування державами сили; 18) між­народні організації; 19) право збройних конфліктів. Цей перелік, звісно, не є повним або вичерпним, однак дає досить непогане уявлення про сучасну сис­тему міжнародних публічно-правових відносин. Ми б додали до цього пере­ліку також міжнародне право прав людини, міжнародне кримінальне право та міжнародне процесуальне право.

Необхідно також мати на увазі, що низка галузей міжнародного публіч­ного права знаходиться в процесі активного становлення, та ще й в силу специфіки їх предмету треба говорити про поки що існуючу об’єктивну не­можливість визначення їх приналежності до публічного чи приватного між­народного права, тож говорити про них в контексті детального і глибокого аналізу регульованих ними відносин є перспективою майбутніх років і періо­дів розвитку міжнародного права та міжнародно-правової науки.

§ 2. Предмет міжнародного права

Одним з основних і необхідних інструментів організації міжнародних відносин слугує міжнародне право. За його допомогою створюється і під­тримується міжнародний правопорядок. Воно ж робить поведінку держав та інших акторів міжнародних відносин прогнозованішою та взаємоузго- дженою.

Необхідність надійного міжнародного правопорядку обумовлюється тим, що свавілля і невмотивована агресія загрожують миру і перешкоджають взаємовигідному співробітництву. Безпечним може бути лише світ, заснова­ний на законності. Міжнародний Суд ООН свого часу підкреслив, що під­тримання міжнародного правопорядку «є життєво важливим для безпеки і благополуччя складного міжнародного співробітництва наших днів».

13

Новий світовий порядок можливий лише як порядок демократичний. Ніхто не може володіти монополією на прийняття рішень. Держави воло­діють рівним правом на участь у вирішенні міжнародних проблем, і, перш за все, тих, що безпосередньо торкаються їх власних національних інтересів. Необхідно забезпечити повагу законних інтересів всіх держав, незважаючи на їх багатоманітність, домагатися гармонізації цих інтересів. Баланс сили підлягає заміні балансом інтересів, що здатен бути основою стабільного сві­тового порядку.

І в цьому аспекті виняткова роль належить міжнародному праву. Саме на його основі відбувається узгодження інтересів. Досягнутий баланс закрі­плюється, знаходить своє вираження у формальних нормах. Останні спри­яють збереженню досягнутого і слугують інструментом реалізації завдань, що з цього випливають. Відображаючи не лише національні інтереси держав, але й інтереси їх співтовариства в цілому, міжнародне право стає не просто міждержавним правом, але правом міжнародної спільноти як єдиного і непо­рушного цілого.

Відтак, міжнародне право — це система юридичних норм і принципів, які створюються державами та іншими суб’єктами міжнародного права, спрямо­вані на підтримання миру, безпеки і співробітництва в сучасному світі, та за­безпечуються в разі необхідності примусом, що здійснюється його суб’єктами індивідуально або колективно.

Як і будь-яка правова система, міжнародне право має свій предмет регу­лювання. Відносини, що становлять предмет міжнародно-правового регулю­вання, можна умовно розділити на міждержавні та неміждержавні.

До міждержавних відносин належать: 1) відносини між державами; 2) відносини між державами та державоподібними утвореннями; 3) відносини між державами і націями, що борються за незалежність.

Міжнародними неміждержавними відносинами є: 1) відносини між державами і міжнародними організаціями; 2) відносини між міжнародними організаціями; 3) відносини між державами, міжнародними організаціями з одного боку і фізичними та юридичними особами — з іншого; 4) відносини між фізичними особами.

Міжнародне право регулює відносини, що виходять за рамки внутріш­ньодержавної компетенції. При цьому предметом міжнародно-правового ре­гулювання виступають відносини виключно між суб’єктами міжнародного права. Відтак, міжнародне право є складний комплекс юридичних норм, що створюються державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародних відносин шляхом угод та являють собою самостійну правову систему, предметом регулювання якої є міждержавні та інші міжнародні від­носини, а також певні внутрішньодержавні відносини, пов’язані з участю їх суб’єктів у відносинах між собою.

Міжнародному праву як термінологічній категорії притаманний певний ступінь умовності. Історично сформований і прийнятий в державних та між­державних актах, інших офіційних документах, а також в науковому серед­овищі термін «міжнародне право» не зовсім адекватний істинному значенню цього поняття.

14

Його прообразом виступає усталений в римському праві термін jus gentium («право народів»¹). Реально існує міждержавне право, оскільки ство­рюється воно не народами безпосередньо, а головним чином державами як суверенними політичними суб’єктами, і орієнтовано воно передусім на ре­гулювання міждержавних зв’язків і стосунків, і забезпечується переважно зусиллями самих держав.

Відносини, що регулюються міжнародним правом, досить часто ототож­нюються з поняттям «міжнародні правовідносини», які включають відносини:

1. між державами — двосторонні та багатосторонні, серед яких особли­ве значення мають відносини, що охоплюють міжнародне співтовариство в цілому;

2. між державами і міжнародними міжурядовими організаціями, переду­сім у зв’язку з членством держав у цих міжнародних організаціях;

3. між державами та державоподібними утвореннями, що мають віднос­но самостійний міжнародний статус;

4. між міжнародними міжурядовими організаціями.

В попередні періоди мали широке розповсюдження відносини між дер­жавами і національними політичними організаціями, що очолювали бороть­бу народів і націй за незалежність, а також відносини таких національних політичних організацій з міжнародними організаціями. Сьогодні найбільш яскравим прикладом подібних відносин можна назвати прямі відносини між­народного співтовариства з Національною Палестинською адміністрацією та одночасно з рухами ФАТХ і ХАМАС, які являють собою військово-політичні утворення, що одночасно виступають політичними партіями та національни­ми рухами за незалежність Палестинської автономії і створення суверенної держави Палестина.

Усі названі вище відносини можна кваліфікувати як міждержавні відно­сини, оскільки кожна міжурядова організація — це форма об’єднання держав, через яку кожна з них здійснює свою опосередковану участь у міжнародних зносинах з іншими державами; при цьому політична організація, що пред­ставляє націю (народ, етнос), що бореться за незалежність, діє як держава, що формується, а державоподібне утворення в силу своєї формально-юридичної форми має низку рис повноцінної держави.

Саме тому поряд з міжнародними міждержавними відносинами в рамках міжнародних зносин слід виокремити також міжнародні відносини недер­жавного характеру — між юридичними і фізичними особами різних держав, а також за участю міжнародних неурядових організацій та міжнародних госпо­дарських об’єднань. До особливої категорії змішаних міжнародних відносин можна додати відносини держав з юридичними та фізичними особами, що знаходяться під юрисдикцією держав, а також з міжнародними неурядовими організаціями і міжнародними господарськими об’єднаннями.

¹ Первинне розуміння терміну jus gentium як зводу правил, що застосовувалися до всіх вільних в межах території Римської держави громадян, незалежно від їх на­ціональної чи соціальної приналежності, пізніше набуло більш широкого значення в якості комплексу загальновизнаних норм у взаємовідносинах Риму з іншими держава­ми. («спільне для всіх народів право»).

15

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об’єктом спільної компетенції та юрисдикції держав або всього міжнародного співто­вариства в цілому.

Розуміння предмету міжнародного права пов’язано з відповіддю на пи­тання, до кого звернені норми міжнародного права. Сьогодні норми міжна­родного права зобов’язують не тільки держави в цілому, хоча компетенція і поведінка органів держави і посадових осіб, відповідальних за забезпечення виконання і дотримання міжнародних зобов’язань, здебільшого регламен­тується нормами внутрішньодержавного (національного) права кожної країни. Адресатом міжнародно-правових норм часто стають цілком кон­кретні державні органи і навіть посадові особи органів влади відповідної держави, чиї права і обов’язки напряму формулюються у положеннях бага­тьох міжнародних договорів. Більше того, існують міжнародні договори (і їх кількість невпинно зростає), окремі норми яких звернені безпосередньо до індивідів, а також юридичних осіб різних категорій, як до потенційних носіїв прав та обов’язків, встановлюваних договірними нормами міжнарод­ного права.

Міжнародне право існує таким чином у двох просторових вимірах. З од­ного боку, воно сформувалося і функціонує як частина міждержавної сис­теми владних повноважень, що охоплює різнорідні елементи взаємозв’язків в рамках міжнародного співтовариства. Цей підхід обумовлює розуміння міжнародного права передусім як регулятора міжнародних відносин, зовніш­ньополітичних дій держав як організованого комплексу юридичних значу­щих фактів, існуючого в межах міждержавної системи відносин і лише в ній. Однак з іншого боку, погляд на міжнародне право як на складову частину всесвітньої правової системи, яка включає поряд із міжнародним правом правові системи окремих держав, тобто національні правові системи, дозво­ляє зрозуміти основну роль і призначення міжнародного права в сучасному світі. Йдеться, звісно, про узгодження, взаємодію, в рамках якої певні норми міжнародного права беруть участь у регулюванні внутрішньодержавних від­носин, безпосередньо застосовуються в рамках правової системи суверенної держави, натомість окремі норми національного права країн-членів міжна­родної спільноти беруться за основу для вироблення уніфікованих правил і норм для регулювання певної сфери міждержавних і міжнародних зносин на загальносвітовому рівні.

З цим пов’язана тенденція у розвитку сучасного права, яку можна на­звати «зустрічним рухом»: міжнародні договори та інші міжнародні юри­дичні акти орієнтуються на взаємодію з національним законодавством, зберігаючи поважне ставлення до неї, до юрисдикційних привілеїв та імуні­тетів кожної держави; разом з тим закони та інші нормативно-правові акти національних держав збагачуються нормами, обумовленими міжнародним правом, що містить відсилання до міжнародних договорів, положення про спільне застосування національних і міжнародних правил і практик і про паритетне в колізійних ситуаціях застосування національних та міжнарод­них законів.

16