- •§ 1. Поняття міжнародного права
- •§ 2. Предмет міжнародного права
- •§ 3. Міжнародне право як особлива правова система
- •§ 4. Об’єкт та функції міжнародного права
- •§ 5. Система міжнародного права, його галузі та інститути
- •§ 6. Взаємовплив і взаємодія міжнародного та внутрішньодержавного права
- •§ 1. Норми міжнародного права
- •§ 2. Поняття та особливості принципів міжнародного права
- •§ 3. Характерні риси і зміст основних принципів міжнародного права
- •§ 4. Джерела міжнародного права
- •§ 5. Кодифікація норм міжнародного права
- •§ 6. Реалізація (застосування) норм міжнародного права
- •Глава 1. Суб'єкти міжнародного права
- •§ 1. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •§ 2. Держави як основні суб’єкти міжнародного права
- •§ 3. Постійно-нейтральна держава
- •§ 4. Особливості правосуб’єктності державоподібних утворень
- •§ 5. Міжнародна правосуб’єктність націй і народів, які борються незалежність
- •§ 6. Особливості правосуб’єктності міжнародних організацій
- •§ 7. Питання міжнародної правосуб’єктності індивідів і транснаціональних компаній
- •Глава 2. Міжнародно-правове визнання і правонаступництво
- •§ 8. Поняття визнання
- •§ 9. Еволюція інституту міжнародно-правового визнання держав у сучасних умовах
- •§ 10. Форми і види визнання
- •§ 11. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- •§ 12. Політична легітимність і суверенітет
- •§ 1. Поняття території в міжнародному праві
- •§ 2. Державна територія
- •§ 3. Державні кордони
- •§ 4. Підстави зміни державної території
- •§ 5. Міжнародно-правовий режим Арктики
- •§ 6. Міжнародно-правовий режим Антарктики
- •§ 7. Міжнародно-правовий режим рік і озер
- •§ 8. Територіальні спори і претензії
- •§ 1. Система права міжнародних договорів
- •§ 2. Укладання та згода на обов’язковість міжнародного договору
- •§ 3. Форма і структура міжнародного договору
- •§ 4. Недійсність міжнародного договору
- •§ 5. Застосування та забезпечення виконання міжнародного договору. Тлумачення міжнародних договорів
- •§ 6. Припинення та призупинення дії міжнародних договорів
- •§ 1. Міжнародні організації
- •§ 2. Міжнародні конференції
- •§ 3. Особливості юридичної природи міжнародних організацій
- •§ 4. Зміст і характер правосуб’єктності міжнародних організацій
- •§ 5. Правові засади членства в міжнародних організаціях
- •§ 6. Оон як провідна міжнародна організація в світі
- •§ 7. Регіональні міждержавні організації
- •§ 8. Спеціалізовані установи оон
- •§ 9. Міжнародні неурядові організації як міжнародні організації особливого типу
- •Глава 1. Право міжнародної безпеки
- •§ 1. Право міжнародної безпеки: поняття і принципи
- •§ 2. Види міжнародної безпеки
- •§ 3. Роззброєння і міжнародна безпека
- •§ 4. Ядерне роззброєння
- •§ 5. Запобігання незаконному поширенню технологій, науково-технічної інформації та послуг, які можуть бути використані при створенні зброї масового ураження
- •Глава 2. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 6. Становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів
- •§ 7. Поняття про міжнародний спір та мирні засоби його розв’язання
- •§ 8. Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 9. Правові засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 1. Поняття та види міжнародно-правової відповідальності. Міжнародні правопорушення
- •§ 2. Політична відповідальність як різновид міжнародно- правової відповідальності
- •§ 3. Матеріальна відповідальність у міжнародному праві
- •§ 4. Вирішення міжнародних конфліктів
- •§ 5. Обставини звільнення від відповідальності та міжнародно- правові санкції
- •§ 1. Вступ до права зовнішніх зносин
- •§ 2. Кодифікація права зовнішніх зносин та законодавство України
- •§ 3. Закордонні органи зовнішніх зносин
- •§ 4. Загальні положення дипломатичного права
- •§ 5. Дипломатичний протокол і церемоніал. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •§ 6. Консульське право
- •Глава 1. Міжнародне право захисту прав людини
- •§ 1. Права людини і суспільство
- •§ 2. Поняття, функції та принципи міжнародного захисту прав людини та основних свобод
- •§ 3. Історія розвитку та становлення прав людини
- •§ 4. Розвиток концепції прав людини в хх столітті
- •§ 5. Класифікація прав людини
- •§ 6. Джерела міжнародного захисту прав людини та основних свобод
- •§ 7. Універсальні міжнародні інституційні механізми захисту прав людини
- •§ 8. Регіональні інституційні механізми захисту прав людини
- •§ 9. Європейський Суд з прав людини
- •Глава 2. Міжнародно-правові аспекти питань громадянства
- •§ 10. Громадянство як основа правового статусу людини і громадянина
- •§ 11. Інститут громадянства у міжнародному праві
- •§ 12. Правовий статус біженців та іноземців за міжнародним правом
- •§ 1. Війна і мир у міжнародній світобудові
- •§ 2. Поняття міжнародного права у період збройних конфліктів Право війни і миру відповідно до класичної школи міжнародного права
- •§ 3. Міжнародний комітет Червоного Хреста
- •§ 4. Початок війни та військова окупація Види збройних конфліктів
- •§ 5. Правовий статус військових та цивільного населення під час збройних конфліктів
- •§ 6. Міжнародно-правова регламентація закінчення військових дій і стану війни
- •§ 1. Поняття міжнародної боротьби із злочинністю
- •§ 2. Боротьба зі злочинами міжнародного характеру
- •§ 3. Злочини за загальним міжнародним правом
- •§ 4. Співробітництво держав на рівні двосторонніх угод, яке здійснюють відомства правоохоронних структур
- •§ 5. Міжнародні карні суди
- •§ 1. Міжнародне морське право та його джерела
- •§ 2. Внутрішні морські води, їх правовий режим
- •§ 3. Територіальне море
- •§ 4. Прилегла зона
- •§ 5. Відкрите море
- •§ 6. Виключна (морська) економічна зона
- •§ 7. Континентальний шельф
- •§ 8. Міжнародний район морського дна
- •§ 9. Міжнародні протоки
- •§ 10. Міжнародні канали
- •Глава 1. Міжнародне повітряне право
- •§ 1. Поняття, предмет і джерела міжнародного повітряного права
- •§ 2. Поняття і види міжнародних повітряних сполучень
- •§ 3. Правове регулювання міжнародних польотів над і в межах державної території
- •§ 4. Правове регулювання польотів поза межами державної території
- •§ 5. Комерційні права («свободи повітря») при міжнародних повітряних перевезеннях
- •§ 6. Функції та компетенція ікао
- •Глава 2. Міжнародне космічне право
- •§ 7. Поняття і джерела космічного права
- •§ 8. Космічний простір і небесні тіла
- •§ 9. Правовий режим космічних об’єктів
- •§ 10. Космонавти
- •§ 11. Правові форми співробітництва держав у космосі
- •§ 12. Міжнародно-правова відповідальність у зв’язку з діяльністю в космічному просторі
Модуль
11. Міжнародне право у період збройних
конфліктів
голосів
учасників. Країни ОІК запропонували
внести у фінальну резолюцію конференції
поправки, що вимагають рівних умов для
всіх територій, окупованих Ізраїлем з
1967 року. Для Ізраїлю ці поправки були
неприйнятними, оскільки у такому
разі він мав визнати суверенітет не
тільки палестинського, але й
сирійського (Голанські висоти), і
ліванського (ферми Шебаа) товариств
Червоного півмісяця.
І
ось 8 грудня 2005 року держави — учасники
Женевських конвенцій прийняли Третій
додатковий протокол, який встановлював
додаткову емблему — червоний кристал.
Було визначено, що національні товариства,
які обрали своєю емблемою червоний
кристал, можуть включити у нього
розпізнавальний знак, який вже
фактично використовувався ними, та про
існування якого були повідомлені
інші держави-учасники Женевських
конвенцій і МКЧХ до того, як був прийнятий
Протокол ІІІ. 22 червня 2006 року учасники
міжнародного руху Червоного хреста і
Червоного півмісяця затвердили в Женеві
нову захисну емблему. За внесення
необхідних поправок до Статуту
Міжнародного руху проголосували 237
учасників конференції в Женеві, 54
висловилися проти та 18 утрималися.
Червоний
кристал, окрім Ізраїльського національного
товариства Червоного
Хреста і Червоного Півмісяця, можуть
використати держави Центральної
Африки, в яких сповідуються місцеві
традиційні релігії та в яких ніколи не
вщухають війни, Монголія та держави
Південно-Східної Азії, які сповідують
буддизм, Індія, Китай та Японія, в яких
основна маса населення є прихильниками
індуїзму, даосизму та синтоїзму
відповідно.
Приєднання
Ізраїльської медичної служби до
Міжнародного руху Червоного
Хреста та Червоного півмісяця означає,
що вона буде вимушена дотримуватися
правил, прийнятих у цій організації.
Зокрема, екіпажам санітарних машин
«Червоного Хреста» забороняється мати
на борту зброю, тоді як ізраїльські
екіпажі машин швидкої допомоги звичайно
озброєні вогнепальною зброєю, адже
вони часто прибувають на місце пригоди
або теракту першими та можуть бути
вимушені, захищаючи себе та поранених,
вступити у відкрите протистояння з
терористами. До речі, усі держави-учасники
Женевських конвенцій 1949 року зобов’язані
прийняти внутрішньодержавні закони,
які встановлюють покарання за віроломство
та незаконне використання символіки.
Так, у ст. 445 Кримінального кодексу
України передбачений такий склад
злочину, як незаконне використання
символіки Червоного Хреста і Червоного
Півмісяця.
Протягом
останніх 5 тис. років відбулося близько
14 тис. війн, у яких загинуло приблизно
5 млрд. людей.
Міжнародний
Комітет Червоного Хреста Мета
війни полягає в придушенні збройного
опору супротивника. Вона не спрямована
на знищення супротивника чи на фізичне
знищення його збройних сил. Це означає,
по-перше, що війна не ведеться проти
мирного населення, тим паче, що
правила ведення воєнних дій вимагають,
аби мирне на
429§ 4. Початок війни та військова окупація Види збройних конфліктів
Міжнародне
публічне право
селення
перебувало «під опікою воюючих».
По-друге, воєнні дії, що ведуться
збройними силами на території своєї
держави проти свого населення, у
більшості своїй не є війною в міжнародному
значенні цього поняття. Звідси розрізняють
міжнародні збройні конфлікти і збройні
конфлікти неміжнарод- ного характеру.
Відповідно
до положень Женевських конвенцій 1949
року міжнародними збройними
конфліктами визнаються такі конфлікти,
коли один суб’єкт міжнародного права
застосовує збройну силу проти іншого
суб’єкта. Таким чином, сторонами в
міжнародному збройному конфлікті
можуть бути:
держави;
нації
і народи, що борються за свою незалежність;
міжнародні
організації, що здійснюють колективні
збройні заходи для підтримання миру
і міжнародного правопорядку.
Відповідно
до ст. 1 Додаткового протоколу І
міжнародними є також збройні конфлікти,
у яких народи ведуть боротьбу проти
колоніального панування й іноземної
окупації і проти расистських режимів
у здійсненні свого права на самовизначення.
Збройні
конфлікти неміжнародного характеру —
це усі збройні конфлікти, що не
підпадають під дію статті 1 Додаткового
протоколу І, що відбуваються на
території будь-якої держави «між її
збройними силами або іншими організованими
озброєними групами, що, знаходячись
під відповідальним командуванням,
здійснюють такий контроль над частиною
її території, що дозволяє їм здійснювати
безперервні й узгоджені воєнні дії і
застосовувати положення Протоколу
II».
Збройні
конфлікти неміжнародного характеру
мають такі ознаки:
застосування
зброї й участь у конфлікті збройних
сил, включаючи поліцейські підрозділи;
колективний
характер виступів. Дії, що зумовлюють
обстановку внутрішньої напруженості,
внутрішні заворушення, не можуть
вважатися конфліктами, що розглядаються;
певний
ступінь організованості повстанців
і наявність органів, відповідальних
за їхні дії;
тривалість
і безперервність конфлікту. Окремі
періодичні виступи погано
організованих груп не можуть розглядатися
як збройні конфлікти не- міжнародного
характеру;
здійснення
повстанцями контролю над частиною
території держави.
Таким
чином, збройний конфлікт між повстанцями
і центральним урядом
є, як правило, внутрішнім конфліктом.
Проте повстанці можуть бути визнані
«воюючою стороною», коли вони:
мають
свою організацію;
мають
на чолі відповідальні за їхню поведінку
органи;
встановили
свою владу на частиною території
держави;
додержуються
у своїх діях «законів і звичаїв війни».
Як
вже раніше відзначалося, визнання
повстанців «воюючою стороною» виключає
застосуваннядо них національного
кримінального законодавства про
відповідальність за масові заворушення.
На захоплених у полон поширюється
статус військовополонених. Повстанці
можуть вступати в правовідносини
430
Модуль
11. Міжнародне право у період збройних
конфліктів
з
третіми державами і міжнародними
організаціями, одержувати від них
допомогу, що допускається міжнародним
правом. Влада повстанців на контрольованій
ними території може створювати органи
управління і видавати нормативні
акти. Отже, визнання повстанців «воюючою
стороною», як правило, свідчить про
набуття конфліктом якості міжнародного
і є першим кроком до визнання нової
держави.
До
збройних конфліктів неміжнародного
характеру слід відносити всі громадянські
війни і внутрішні конфлікти, що виникають
із спроб державних переворотів і та
ін.. Ці конфлікти відрізняються від
міжнародних збройних конфліктів
насамперед тим, що в останніх обидві
воюючі сторони є суб’єктами міжнародного
права, у той час як у громадянській
війні воюючою стороною визнається лише
центральний уряд. Держави не повинні
втручатися у внутрішні конфлікти
на території іншої держави.
Збройний
конфлікт може мати одночасно як
міжнародний, так і неміж- народний
характер. Наприклад, у рішенні Міжнародного
суду у справі «Нікарагуа проти США»
зазначалося, що з точки зору міжнародного
права у період збройних конфліктів
багатосторонній конфлікт може бути
міжнародним чи неміжнародним у залежності
від складу і характеру його учасників.
Конфлікт між контрас (місцеві організовані
воєнні групи) та урядом Нікарагуа носить
неміжнародний характер, а конфлікт між
Нікарагуа та США, які здійснили збройне
втручання у внутрішній конфлікт, —
міжнародний характер.
Проте
в практиці міжнародного співтовариства
здійснюються певні збройні заходи,
проведені під егідою ООН, що одержали
найменування «гуманітарної інтервенції».
Їхньою метою є військове втручання в
події, що відбуваються в конкретній
країні, яку роздирають збройні конфлікти
міжнаціонального або релігійного
характеру, для надання гуманітарної
допомоги населенню, яке особливо
страждає від таких дій (припинення
кровопролиття, робота з біженцями,
боротьба з голодом, допомога у налагодженні
повсякденного життя і побутових
умов і та ін.), а також для припинення
військового протистояння воюючих
сторін. Таке втручання, з огляду на
особливі обставини, здійснюється
без згоди уряду держави, до якої
здійснюється військове вторгнення,
тому воно й іменується «інтервенцією».
Термін «гуманітарна» покликаний
проілюструвати основну мету такого
втручання. Саме так, наприклад, були
охарактеризовані збройні акції в Сомалі
та Руанді, початі з метою призупинення
внутрішніх конфліктів, що відбувалися
там і супроводжувалися масовими
людськими жертвами.
Існує
також й інша класифікація збройних
конфліктів, в залежності від інтенсивності:
Збройний
конфлікт (конфлікт низької доцільності).
Відбувається без оголошення війни.
Наприклад, радянсько-китайський
конфлікт навколо острова
Дамаський, україно-російський конфлікт
щодо острова Тузла тощо.
Конфлікт
середньої інтенсивності (локальна
війна). Застосовуються звичайні
види озброєння; безініціативний.
Наприклад, молдавсько- придністровський
конфлікт, який досі триває.
Регіональна
війна (конфлікт військової доцільності).
Наприклад, дії американських військ
в Афганістані та Іраку.
Але
ця класифікація має більше значення у
військових науках, зокрема тактичній
підготовці, аніж у міжнародному праві
в період збройних конфліктів.
431
Міжнародне
публічне право
Правові
наслідки початку війни
Найкраще
- зберегти державу супротивника цілою,
на другому місці - розтрощити цю державу.
Сунь-цзи
У
відповідності з Гаазькою конвенцією
про початок військових дій 1907 року, в
якій бере участь і Україна, держави
визнають, що військові дії між ними не
повинні починатися без попереднього
і недвозначного попередження, що
буде мати або форму мотивованого
оголошення війни, або форму ультиматуму
з умовним оголошенням війни.
Таким
чином, міжнародне право вимагає
оголошення війни. Воно може здійснюватися
в різноманітних формах:
шляхом
звернення до власного народу;
шляхом
звернення до народу або уряду
держави-супротивника;
шляхом
звернення до світової спільноти.
Особливий
спосіб оголошення війни — ультиматум
— категорична вимога, яка не допускає
ніяких подальших спорів і заперечень,
уряду однієї держави, котрий пред’являє
її уряду іншої держави разом із погрозою,
що у разі невиконання цієї вимоги до
спливу певного строку уряд, що пред’явив
ультиматум, вживе відповідних
заходів. Мова, таким чином, йде про
загрозу війни.
Проте,
хоча зазначені способи оголошення
війни вважаються такими, що знаходяться
в рамках міжнародного права, відповідно
до статті II Конвенції про визначення
агресії від 3 липня 1933 року, сам факт
оголошення державою війни першою
розглядається як агресія. Відповідно
до вказаної III Гаазької конвенції 1907
року оголошення війни не робить агресивну
війну законною.
Відповідно
до статті 3 Визначення агресії, прийнятого
на XXIX сесії Генеральної Асамблеї ООН
у 1974 році,
в якості актів агресії, незалежно від
оголошення війни, розглядаються такі
акти прямої агресії:
вторгнення
або напад збройних сил держави на
територію інших держав,
або будь-яка військова окупація, який
би тимчасовий характер вона не мала,
що є результатом такого вторгнення
або нападу, або будь-яка із застосуванням
сили анексія території іншої держави
або частини її;
бомбардування
збройними силами держави території
іншої держави або застосування будь-якої
зброї державою проти території іншої
держави;
блокада
портів або узбережжя держави збройними
силами іншої держави;
напад
збройними силами держави на сухопутні,
морські або повітряні сили або морські
і повітряні флоти іншої держави;
застосування
збройних сил однієї держави, що
знаходяться на території іншої
держави за згодою з державою, що їх
приймає, з порушенням умов, передбачених
в угоді, або будь-яке продовження
їхнього перебування на такій
території після припинення дії угоди
тощо.
У
наш час збройні конфлікти відбуваються
без офіційного визнання стану війни.
З числа останніх можна вказати на
англо-аргентинський збройний конфлікт
1982 року з приводу Фолклендських островів.
Не вважається таким, що відповідає
міжнародному праву, не тільки ведення
війни неоголо- шеною, що буде розглядатися
як кваліфікуюча обставина при визначенні
відповідальності, але й так званий
casus belli
(привід
для війни) — безпосеред
432
Модуль
11. Міжнародне право у період збройних
конфліктів
ній
формальний привід, що веде до виникнення
між державами стану війни. У минулому
такий привід був законною підставою
для початку військових дій і служив
виправданням війни і цілям приховання
її справжніх причин. Наприклад, приводом
для вторгнення в Ірак коаліційних
військ була наявність у влади цієї
держави хімічної зброї, яку так і не
було знайдено.
Стан
війни повинен бути без зволікання
сповіщений нейтральним країнам, і
матиме для них дійсну силу лише після
одержання оповіщення. В Україні
оголошення війни є прерогативою вищих
органів держави. Конституція України
містить механізм такої процедури —
відповідно до п. 19 ст. 106 Конституції
Президент України вносить у Верховну
Раду України подання про оголошення
стану війни, а Верховна Рада України
відповідно до п. 9 ст. 85 Конституції на
підставі даного подання оголошує стан
війни.
Оголошення
війни, навіть якщо за цим актом прямо
не слідують власне військові дії,
означає початок юридичного стану війни
і настання для усіх воюючих сторін
певних правових наслідків:
між
державами припиняються дипломатичні
і консульські відносини (дипломатичному
і консульському персоналу забезпечуються
захист і можливість безперешкодно
залишити територію супротивника). На
час збройного конфлікту інтереси
однієї воюючої держави на території
іншої представляє зазвичай нейтральна
держава, що має дипломатичні відносини
з обома воюючими сторонами;
перестають
застосовуватися багато норм міжнародного
права, що несумісні з військовим
часом, зокрема, припиняють дію двосторонні
політичні, економічні, культурні
угоди між воюючими державами.
Багатосторонні договори (наприклад,
із питань зв’язку, транспорту, транзиту
тощо) припиняються;
починають
діяти міжнародні норми, прийняті
спеціально для періоду збройного
конфлікту (союзні договори, договори
про взаємну і військову допомогу,
договори стосовно правил ведення
війни, причому останні не можуть бути
денонсовані і т.п.);
припиняються
і забороняються економічні, торгові,
фінансові угоди й інші відносини з
юридичними і фізичними особами воюючих
сторін;
майно,
що є власністю ворожої держави (крім
майна дипломатичних представництв і
консульських установ), підлягає
конфіскації;
торгові
судна воюючих, що знаходилися до початку
війни у ворожих портах, повинні
залишити порт супротивника (для цього
встановлюється розумний термін для
вільного виходу з територіальних вод
держави- супротивника — індульт, після
закінчення якого такі судна підлягають
реквізиції і затриманню до закінчення
війни незалежно від їхньої приналежності
(державі, приватним компаніям або
окремим особам); військові кораблі
підлягають обов’язковій реквізиції;
до
громадян ворожої держави може бути
застосований спеціальний режим
(обмеження пересування, примусове
поселення у відведених владою місцях,
інтернування тощо);
власні
громадяни кожної з воюючих держав
поділяються на мирне населення і
збройні сили.
Так,
в останні роки Другої світової війни
низка латиноамериканських країн
оголосила війну Німеччині, але участі
у бойових діях не брала. Тим
433
Міжнародне
публічне право
не
менше, їх правовий статус у принципі
був таким самим, як і положення держав,
що брали участь у військових діях.
У
випадку військового конфлікту, який
учасники не визнають війною, справа
ускладнюється. При цьому можуть
зберігатися дипломатичні та консульські
відносини, а також договори. Тим не
менше, збройний конфлікт не може не
завдавати шкоди усій системі зв’язків
воюючих держав, в тому числі зв’язках
за участю фізичних та юридичних осіб
(торгівля, транспорт, фінанси, страхування
тощо). Ці проблеми поки що не врегульовані
міжнародним правом.
Театр
бойових дій
Особу,
яка втратила військовий квиток, можуть
не впустити до театру військових дій.
Віктор
Пелевін
Війна
завжди ведеться у визначених просторових
межах. Театр війни — це сухопутна,
повітряна та морська територія держав,
а також відкрите море і повітряний
простір над ними, у межах яких згідно
з міжнародним правом можуть вестися
військові дії.
Театром
сухопутної війни є сухопутна територія
держави; театром морської війни —
внутрішні морські води, територіальне
море воюючих держав і відкрите море.
Театром повітряної війни є повітряний
простір над сухопутним і морським
театром війни. Забороняється
використовувати в якості театру війни
нейтралізовані території (наприклад,
архіпелаг Шпіцберген), Антарктику (за
Договором про Антарктику 1959 року),
космічний простір, включаючи Місяць
та інші небесні тіла (згідно Договору
про принципи діяльності держав щодо
дослідження та використання космічного
простору, включаючи Місяць та інші
небесні тіла, 1967 року та Угоді про
діяльність держав на Місяці та інших
небесних тілах 1979 року), територію
нейтральних держав, а також місцевості,
в яких відповідно до ст. 8 Гаазької
конвенції про захист культурних
цінностей у випадку збройного конфлікту
1954 року зосереджені культурні цінності.
Це можуть бути також міжнародні канали
(наприклад, Суецький — згідно
Константинопольської конвенції 1888
року) та цивільні об’єкти. З театру
війни може також виключатися певна
частина державної території з метою
розміщення спеціальних зон, передбачених
міжнародним правом (право держав
створювати санітарні зони та ділянки
місцевості для захисту від військових
дій поранених та хворих, а також персонал,
на який покладено організація й
управління цими зонами та місцевостями,
піклування про осіб, які там будуть
сконцентровані тощо).
Також
міжнародне право у період збройних
конфліктів виділяє театр військових
дій — сухопутний, повітряний та водний
простір, на яких військові дії
фактично ведуться. Відносно не так
давно з’явилося поняття «зона військових
дій». Так, у 1982 році Велика Британія
оголосила виключну зону навколо
Фолклендських островів шириною біля
200 морських миль. У межах цієї зони
будь-яке судно мало розглядатися як
вороже, і могло зазнати атаки британських
збройних сил. До встановлення виключних
зон на морі вдавався і Іран під час
війни з Іраком. У всіх цих випадках
встановлення режиму зон суперечило
міжнародному праву у період збройних
конфліктів і не могло
434
Модуль
11. Міжнародне право у період збройних
конфліктів
бути
визнано іншими державами. Зони військових
дій можуть встановлюватися як зони
правомірного контролю з боку воюючої
сторони, а не як зони насильства чи
свавілля.
Нейтралітет
під час війни
Нейтралітет
у війні — це особливий правовий статус
держави, що не бере участі у війні і
утримується від надання допомоги обом
воюючим сторонам. Нейтралітет на
практиці виявляється як принцип
безсторонності, за яким нейтральна
держава не повинна віддавати перевагу
жодній з воюючих держав
і надавати кожній з них ті права і
переваги, що вона надає іншій. У
міжнародному праві розрізняють:
постійний
нейтралітет (Швейцарія з 1815 року,
Ватикан
із 1929
року, Австрія з 1955 року, Мальта з 1981
року, Туркменістан з 1995 року тощо);
евентуальний
нейтралітет (у даній війні, наприклад,
в ірано-іракській війні);
нейтралітет
у силу договору між відповідними
державами.
Права
й обов’язки нейтральних держав
закріплені в нормах Гаазьких конвенцій
про права й обов’язки нейтральних
держав і осіб у випадку сухопутної
та морської війн 1907 року. По відношенню
до повітряної війни аналогічні норми
не були створені. Вона регулюється за
аналогією з сухопутною та морською
війнами.
Нейтральні
держави, зберігаючи право на самооборону,
повинні виконувати правила
нейтралітету. Так, постійно нейтральні
держави не повинні в мирний час входити
у військові блоки; надавати свою
територію для іноземних військових
баз або формування військових загонів
воюючих; допускати передачу воюючим
техніки і боєприпасів. При порушенні
цих правил воюючі держави можуть вважати
територію нейтральної держави театром
військових дій. Водночас нейтральна
держава не зобов’язана забороняти
своїм громадянам добровільно вступати
в збройні сили воюючих сторін. Та у
випадку полонення громадян нейтральної
держави, які брали участь у військових
діях супротивника, вони не можуть
розраховувати на такий самий режим, як
й у інших полонених.
Водночас
нейтральні держави мають право: а)
відбивати силою спроби порушити статус
нейтралітету; б) надавати свою територію
для розміщення поранених; в) дозволяти
заходження у свої порти санітарним
суднам воюючих держав тощо.
Воюючі
сторони не мають права здійснювати на
нейтральній території й у нейтральних
водах які-небудь дії, що порушують
нейтралітет. Заборонено перетворювати
нейтральні порти і води на бази для
морських операцій. Прохід через
територіальні води нейтральних держав
військових суден воюючих держав не
вважається порушенням нейтралітету.
Але не можна користуватися
територіальними водами, портами і
рейдами для збільшення військового
потенціалу збройних сил воюючих.
Здавна
визнається право воюючих держав на
огляд нейтральних торгових суден з
метою запобігання провезенню військової
контрабанди. Нейтральне судно, яке
перевозить контрабанду, може бути
захоплено у відкритому морі чи у
територіальних водах воюючих держав.
Контрабандний вантаж підлягає
435
Міжнародне
публічне право
конфіскації
на підставі рішення спеціального суду,
який називається «призовий суд».
Саме по собі нейтральне судно може бути
конфісковано як приз, якщо контрабанда
складала більше половини усього вантажу.
У
збройних конфліктах на морі застосовується
морська блокада, тобто ізоляція портів
чи берегової лінії противника. Блокада
має бути ефективною, тобто здатною
реально перешкоджати проходженню
суден. Нейтральні судна при наближенні
до зони блокади підлягають огляду, а
при порушенні ними блокади можуть бути
захоплені.
Територіальне
море нейтральної держави не може бути
театром військових дій. У випадку
заходу військового корабля, що
переслідується, у води нейтральної
держави, переслідування завершується.
Військові
судна воюючих можуть одержати доступ
у порти нейтральної держави на термін
не більше доби для усунення наслідків
аварії, для поповнення запасів
продовольства, але не для збільшення
бойової сили. Число таких
кораблів не повинно перевищувати трьох
одиниць. Повторне постачання продовольством
і паливом не може мати місця раніше,
ніж через три місяці. При цьому
встановлюється інтервал між заходженнями
кораблів різних воюючих держав у 24
години.
Повітряний
простір над територією нейтральної
держави недоторканний для військових
літаків воюючих держав. У випадку
входження літаку воюючої сторони до
повітряного простору нейтральної
держави остання зобов’язана вжити
певних заходів для негайного залишення
ним свого повітряного простору або
примусу до посадки з подальшим
інтернуванням осіб, які знаходяться
на його борту. Інтернування — це режим,
який схожий на військовий полон, але
менш обтяжливий (наприклад, заборонено
розлучати сім’ї), який застосовується
до іноземних громадян у крайніх випадках.
Інтернування застосовується і у
випадку вимушеної посадки. Навіть
екіпаж, який було підібрано нейтральним
судном у відкритому морі, що зазнав
аварії, або екіпаж повітряного судна,
що зазнав лиха, підлягає інтернуванню.
Нейтральна
держава не має права поставляти авіаційну
техніку воюючим державам, але й не
зобов’язана забороняти такі поставки
своїм приватним компаніям.
Контроль
воюючих держав по відношенню до цивільної
авіації нейтральних держав подібний
тому, який здійснюється по відношенню
до нейтральних морських суден.
Цивільному літаку може бути запропоновано
здійснити посадку для огляду. Літак
може бути конфісковано, якщо він зайнятий
діяльністю, яка несумісна з
нейтралітетом.
Поняття
військової окупації
Військова
окупація — це тимчасове захоплення
території (частини території) однієї
держави збройними силами іншої держави
та встановлення військової адміністрації
на захопленій території. Військова
окупація будь- якої території не означає
її переходу під юрисдикцію держави-окупанта.
Відповідно
до положень IV Гаазької конвенції 1907
року, IV Женевської конвенції 1949 року,
Додаткового протоколу І держава, що
окупує, зобов’язана вжити всіх заходів
для забезпечення порядку на захопленій
території. Населення території, що
окупується, повинно підпорядковуватися
436
