зоні не піддавався небезпеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використан­ня штучних островів, установок і споруд для економічних цілей (п. 1 ст. 60).

Як і континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона, у відповідності зі ст. 74 Конвенції з морського права, може бути піддана делімі­тації між державами з протилежними або суміжними узбережжями на основі угоди відповідно до норм міжнародного права, як це зазначено в ст. 38 Стату­ту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про ви­ключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982 р. має бути сумісним з її нормами. В Україні 16 травня 1995 р. було прийнято Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України».

§ 7. Континентальний шельф

Континентальний шельф є одним із найбагатших районів світового оке­ану. Тут виловлюють близько 90% відсотків риби, тут розташовані багатющі запаси корисних копалин, у тому числі нафти та газу. З появою в середині XX ст. технологій добування корисних копалин із дна моря деякі держави спробували односторонньо поширити свій суверенітет на райони шельфу. Це породило численні територіальні спори між державами

Одним із перших національних актів стосовно континентального шель­фу була прокламація президента Трумена від 28 вересня 1945 р. У ній під­креслювалося, що з геологічної точки зору континентальний шельф можна розглядати як продовження материкової території прибережної держави під водою, оскільки виявлені на континенті мінеральні ресурси містяться й у надрах шельфу. Характерно, що в прокламації нічого не говорилося про межі континентального шельфу. Тільки в прес-релізі, що супроводжував прокла­мацію Білого дому вказувалося, що континентальним шельфом вважається, як правило, затоплена земля, що прилягає до берега і покрита водою не біль­ше, ніж на 200 морських миль.

Вже протягом десяти років після заяви США законодавчі акти відносно шельфу були прийняті низько держав, зокрема Аргентиною, Домініканською Республікою, Саудівською Аравією, Індією, Іраном, Пакистаном, Гондура­сом, Чилі, Португалією і деякими іншими державами, а до початку роботи І Конференції ООН з морського права 1958 р. односторонні акти про конти­нентальний шельф були прийняті двадцятьма державами.

Юридичне поняття континентального шельфу не співпадає із геогра­фічним визначенням шельфу. З точки зору географії шельф — це підводне продовження наземних рівнин, тобто вирівняна частина підводної окраїни материків, що прилягає до берегів суходолу, та характеризується спільною з нею геологічною будовою. Він простягається до глибини 200 м, а в деяких випадках до 350-450 м.

Правове визначення континентального шельфу та характеристика його правового режиму закріплені в Конвенції про континентальний шельф 1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. В Конвенції 1958 р. зовнішня межа континентального шельфу була не чітко встановлена. Його межі ставились у залежність від технічних можливостей кожної держави.

504

Відповідно до п.1 ст.76 Конвенції ООН з морського права 1982р.: «кон­тинентальний шельф — це морське дно та надра підводних районів, що про­стягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного продовження його сухопутної території до зовнішньої межі підводної окра­їни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підвод­ної окраїни материка не простягається на таку відстань».

Положення про континентальний шельф, закріплені в Конвенції 1982 р. були вироблені в результаті тривалих зусиль багатьох держав. Вони мають значні відмінності від положень Женевської Конвенції 1958 р. Згідно із п. 3 ст.76 Конвенції 1982 р. підводна окраїна материка включає продовження кон­тинентального масиву, що знаходиться під водою, прибережної держави і скла­дається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра.

Компроміс між державами, що мають широкий шельф, і тими, шельф яких не виходить за межі 200-мильних економічних зон, був досягнутий на основі того, що всі прибережні держави зможуть поширювати суверенні пра­ва на ресурси морського дна в межах економічної зони незалежно від того, чи є в цих межах шельф або немає.

Разом із тим враховувалося, що біля сорока держав будуть мати шельф, що виходить за межі 200-мильних економічних зон. Це обумовило необхід­ність установлення чітких дистанційних критеріїв і критеріїв глибини для визначення зовнішніх меж континентального шельфу. Тому в ст. 76 Конвен­ції з морського права 1982р. було встановлено, що якщо межа материка про­стирається далі 200 миль, то зовнішня межа шельфу не повинна знаходитися далі 350 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль­ного моря, або не далі 100 миль від 2500-метрової ізобати (лінії, що з’єднує глибини в 2 500 метрів).

Поняття континентального шельфу за Конвенцією 1982 р. веде до вста­новлення подвійного правового режиму континентального шельфу: режиму в межах 200-мильної економічної зони і за цими межами. Найбільш чітко ви­раженим показником такого розходження слугують передбачені ст. 82 Кон­венції з морського права 1982 р. відрахування і внески в зв’язку з розроблен­ням континентального шельфу за межами 200 миль.

Закріплюючи права прибережної держави на шельф, Конвенція з мор­ського права 1982р. в багатьох речах повторює положення Конвенції про кон­тинентальний шельф 1958р. Держави, як і раніше, не поширюють на шельф повного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними, бо ніхто і ні за яких умов не може здійснювати таку діяльність без згоди при­бережної держави. Прибережна держава має правов створювати на шельфі штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони без­пеки шириною до 500 метрів.

Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкають­ся правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору над ним. Оскільки морський простір над континентальним шельфом продовжує залишатися відкритим морем, усі держави мають право здійснювати судно­

505

плавство, польоти, рибальство, прокладати підводні кабелі і трубопроводи. Прибережна держава також уповноважена визначати траси для прокладки кабелів і трубопроводів тощо.

Розмежування континентального шельфу суміжних або розміщених одна проти іншої держав здійснюють шляхом укладання міжнародних угод. Незважаючи на те що міжнародно-правові норми в області континентально­го шельфу кодифіковані проблема делімітації континентального шельфу час від часу продовжує виникати в міждержавних відносинах.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне законодавство про кон­тинентальний шельф. Україна має суверенні права стосовно розвідування і розроблення природних ресурсів, як живих, так і неживих, на морському дні, що утворює континентальний шельф України та у його надрах.

Згідно зі ст.13 Конституції України природні ресурси континентального шельфу України зони є об’єктами права власності Українського народу. А відповідно до положень ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси континентального шельфу Укра­їни належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Надра є виключною власністю народу України і даються тільки в корис­тування. Угоди або дії, що порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Ділянки континентального шельфу, як використовува­ні, так і не використовувані, входять у державний фонд надр.

За користування надрами в межах території континентального шельфу України справляється плата. Розміри платежів визначаються залежно від площі ділянки, що надається у користування, глибини моря та мети корис­тування надрами.

Внутрішньодержавна регламентація правового режиму континенталь­ного шельфу має ряд особливостей. Перш за все в Україні досі не прийнято закон профільного характеру, що повинен безпосередньо регулювати питан­ня континентального шельфу.

В національному законодавстві України поняття континентального шельфу відображене лише у підзаконних нормативних актах і в більшій мірі відображає положення Конвенції про континентальний шельф 1958р.: конти­нентальний шельф — поверхня й надра морського дна підводних районів, що прилягають до узбережжя та до островів України, за зоною територіального моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до таких місць, де глибини вод, що його покривають, дозволяють добування природних багатств цих районів.

Слід звернути увагу, на те що національне законодавство України досі не приведене у відповідність із положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р., що була ратифікована Україною 3 червня 1999 р. Питання правового режиму континентального шельфу України регулюються як нормами між­народними права так і деякими національними актами, зокрема в Кодексом України про надра, Законом України «Про виключну (морську) економічну зону України» та деякими іншими. Але в той же час продовжують діяти і нормативні акти СРСР, зокрема Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про континентальний шельф Союзу РСР» від 6 лютого 1968 р.

Необхідно зауважити, що в Законі України «Про виключну (морську) економічну зону України» хоча і йде мова про континентальний шельф як

506