- •1. Предмет політології, її методи
- •2. Політична концепція н. Макіавеллі
- •3.Політика як суспільне явище. Походження політики.
- •4. Політична концепція т. Гоббса.
- •5.Становлення політики, політичних відносин та інститутів як результат суспільного розвитку.
- •6. Політична концепція Дж. Локка.
- •7.Суб’єкти та об’єкти політики.
- •8.Ідеї правової держави і принцип розподілу влад у працях ш.-л. Монтеск’є.
- •9.Політична система: підходи до визначення поняття.
- •10.Політичні погляди т. Джефферсона.
- •11.Структура і функції політичної системи.
- •12. Політико-правові концепції в німецькій науковій школі
- •13. Типології політичних систем.
- •14.Політичні ідеї Аристотеля.
- •15. Особливості і проблеми розвитку політичної системи України.
- •16.Основні напрямки розвитку політичної думки України в хіх і на початку хх ст.
- •Держава як центральний елемент політичної системи.
- •М. Вебер як один з фундаторів політичної науки.
- •19.Правова та соціальна держава: визначення понять та ознаки
- •20.Теоретичні підходи до державотворення в працях д. Донцова та в.Липинського.
- •Поняття політичної партії, походження і сутність.
- •Український гуманізм епохи Відродження.
- •23. Ґенеза політичних партій, їх основні функції.
- •24.Політика як наука та мистецтво. Знання та інтуїція в політиці.
- •25.Типи партій і партійних систем.
- •Типи партій
- •26.Зміст теорії поділу влад
- •27.Особливості багатопартійності в Україні.
- •28.Політичні погляди м. Грушевського.
- •29.Влада як явище суспільного життя: поняття, структура, носії.
- •30.Політичні ідеї в працях Платона.
- •31. Вибори та виборчі системи.
- •32. Політичні погляди в. Винниченка.
- •33. Поняття еліти в політиці. Еволюція теорії еліт.
- •34.Функції політичних партій.
- •35. Походження, види і функції політичних еліт.
- •36. Порівняльний аналіз поглядів Платона та Аристотеля на державу.
- •37.Політичне лідерство: трактування, сутність, функції.
- •38. Політичні аспекти прав людини
- •39.Легітимність політичної влади та її ресурси.
- •40. Основні етапи розвитку політичної думки в Україні: головні ідеї та провідні мислителі.
- •53. Політичні режими: трактування поняття та типологія.
- •Типологія
- •54.Західна політична думка раннього і класичного Середньовіччя.
- •55.Громадсько-політичні об’єднання та рухи.
- •56. Міжнародна політика та міжнародні відносини.
- •57. Поняття громадянського суспільства: витоки і сучасне розуміння.
- •58. Політологія в системі гуманітарних наук.
- •59. Теоретичні підходи до розуміння політичного лідерства.
- •60. Внесок римського права в розвиток світової політичної думки
31. Вибори та виборчі системи.
Вибори - найважливіший компонент сучасної політики. Вони є способом формування органів влади і управління за допомогою виразу за певними правилами (відповідно до виборчої системи) політичної волі громадян. В результаті виборів вибрані кандидати наділяються владними повноваженнями. Вибори використовуються в різних демократичних організаціях: партіях, профспілках, добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних суспільствах. Вибори завжди пов'язані з голосуванням. Проте при всій близькості цих понять вони мають і істотні відмінності. Вибори звичайно розуміються як закріплений в конституції та інших законах відносно регулярний, періодичний процес обрання складу органів держави. Голосування ж не завжди пов'язано з виборами. Воно використовується і в різних формах прямої демократії: в референдумах, опитах, ухваленні колективних рішень на зборах тощо. Вибори - це не тільки істотна ознака, атрибут демократії, але і її необхідна умова.
По-перше, вибори є таким політичним інститутом, який дозволяє індивідам і соціальним групам сформулювати свої вимоги, відповідні їх реальним або уявним інтересам, а також забезпечити підтримку тим діям політичних лідерів, які відповідають інтересам більшості населення.
По-друге, голосування є одним з основних механізмів дозволу політичних конфліктів, оскільки на виборах продовжується мирна конкуренція інтересів різних груп суспільства.
По-третє, вибори є надійним засобом легітимації політичного режиму, оскільки сприяють організації населення в політичні партії, клуби виборців і інші політичні організації, створені для відстоювання своїх інтересів. Кожна партія створює сіть організацій, «пронизливих» місцеві співтовариства, і тим самим допомагає усилити інтегруючий початок існуючого політичного режиму.
По-четверте, вибори є засобом політичної соціалізації, оскільки загальний виборче право, створення передвиборних асоціацій, використовування засобів масової інформації для пропаганди передвиборних програм політичних партій і платформ кандидатів сприяють політичній освіті виборців і дають можливість індивідам активно втручатися в політичний процес.
В умовах сучасних демократій вибори - їх стрижньовий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом уявлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори припускають право участі в них кожного громадянина. Для багато кого, а в деяких країнах і для більшості громадян вони є єдиною формою їх реальної участі в політиці. Вони дозволяють здійснювати найбільший вплив на владу: зберігати або зміняти парламенти і уряди, забезпечувати їх відповідальність перед народом, змінювати політичний курс і т.д. Існують дві основні виборчі системи - мажоритарна і пропорційна. Вони оцінюються за трьома критеріями:
репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил;
простота механізму виборів;
коригування результатів виборів у разі розчарування виборців у депутатах.
Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) - передбачає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав по округу більше половини всіх голосів (50% + один голос і більш), а при застосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Загалом мажоритарна виборча система застосовується у 76 країнах світу. Перевагою мажоритарної системи є те, що в ній закладені можливості ефективно працюючого стабільного уряду. Вона дозволяє крупним, добре організованим партіям легко перемагати на виборах і створювати однопартійні уряди. Основні недоліки мажоритарної системи:
значна частина виборців країни (іноді до 50%) залишається не представленою в органах влади;
партія, що отримала на виборах менше голосів, ніж її суперники, може виявитися представленою в парламенті більшістю депутатських місць;
дві партії, що набрали однакову або близьку кількість голосів, проводять до органів влади неоднакове число кандидатів.
Пропорційна виборча система - порядок визначення результатів голосування, при якому мандати розподіляються чітко пропорційно числу поданих голосів. Ця система широко поширена в сучасному світі. В країнах Латинської Америки, наприклад, вибори проводяться тільки за пропорційною системою. В більшості країн, що застосовують пропорційну систему, до розподілу мандатів допускаються тільки ті політичні партії, списки яких отримали зверху певного встановленого відсотка голосів виборців, як правило, понад 5% (так званий загороджувальний бар'єр, покликаний перешкодити надмірній дробовій політичних партій в парламенті). До достоїнств пропорційної системи відноситься те, що в що сформувалися з її допомогою органах влади представлена реальна картина політичного життя суспільства, розстановки політичних сил. Вона забезпечує систему зворотного зв'язку між державою і організаціями цивільного суспільства, у результаті сприяє розвитку політичного плюралізму і багатопартійності.
