- •1. Предмет політології, її методи
- •2. Політична концепція н. Макіавеллі
- •3.Політика як суспільне явище. Походження політики.
- •4. Політична концепція т. Гоббса.
- •5.Становлення політики, політичних відносин та інститутів як результат суспільного розвитку.
- •6. Політична концепція Дж. Локка.
- •7.Суб’єкти та об’єкти політики.
- •8.Ідеї правової держави і принцип розподілу влад у працях ш.-л. Монтеск’є.
- •9.Політична система: підходи до визначення поняття.
- •10.Політичні погляди т. Джефферсона.
- •11.Структура і функції політичної системи.
- •12. Політико-правові концепції в німецькій науковій школі
- •13. Типології політичних систем.
- •14.Політичні ідеї Аристотеля.
- •15. Особливості і проблеми розвитку політичної системи України.
- •16.Основні напрямки розвитку політичної думки України в хіх і на початку хх ст.
- •Держава як центральний елемент політичної системи.
- •М. Вебер як один з фундаторів політичної науки.
- •19.Правова та соціальна держава: визначення понять та ознаки
- •20.Теоретичні підходи до державотворення в працях д. Донцова та в.Липинського.
- •Поняття політичної партії, походження і сутність.
- •Український гуманізм епохи Відродження.
- •23. Ґенеза політичних партій, їх основні функції.
- •24.Політика як наука та мистецтво. Знання та інтуїція в політиці.
- •25.Типи партій і партійних систем.
- •Типи партій
- •26.Зміст теорії поділу влад
- •27.Особливості багатопартійності в Україні.
- •28.Політичні погляди м. Грушевського.
- •29.Влада як явище суспільного життя: поняття, структура, носії.
- •30.Політичні ідеї в працях Платона.
- •31. Вибори та виборчі системи.
- •32. Політичні погляди в. Винниченка.
- •33. Поняття еліти в політиці. Еволюція теорії еліт.
- •34.Функції політичних партій.
- •35. Походження, види і функції політичних еліт.
- •36. Порівняльний аналіз поглядів Платона та Аристотеля на державу.
- •37.Політичне лідерство: трактування, сутність, функції.
- •38. Політичні аспекти прав людини
- •39.Легітимність політичної влади та її ресурси.
- •40. Основні етапи розвитку політичної думки в Україні: головні ідеї та провідні мислителі.
- •53. Політичні режими: трактування поняття та типологія.
- •Типологія
- •54.Західна політична думка раннього і класичного Середньовіччя.
- •55.Громадсько-політичні об’єднання та рухи.
- •56. Міжнародна політика та міжнародні відносини.
- •57. Поняття громадянського суспільства: витоки і сучасне розуміння.
- •58. Політологія в системі гуманітарних наук.
- •59. Теоретичні підходи до розуміння політичного лідерства.
- •60. Внесок римського права в розвиток світової політичної думки
59. Теоретичні підходи до розуміння політичного лідерства.
Політичне лідерство в системі владних відносин займає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість» влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікуютьсобою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом інших суб'єктів політики.
Феномен політичного лідерства завжди привертав увагу представників світової політичної думки. Нікколо Макіавеллі розглядав політичного лідера як володаря, здатного використати всі доступні засоби для збереження влади, наведення порядку. Томас Карлейль і Ральф Волдо Емерсон вважали лідера творцем історії, наділеним особливим талантом. Ідею політичного лідера як надлюдини сформулював Фрідріх Ніцше. На його думку, політичний лідер — це завжди сильна особистість, наділена всіма можливими достоїнствами, яка здатна нав'язати свою волю широким верствам. Габріель Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Тардом, люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Марксисти розглядають політичне лідерство у контексті історичної необхідності і класових інтересів. У такому розумінні лідер обслуговує інтереси класу, що висунув його на політичну арену.
У сучасній науці, за наявністі спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:
1. Лідерство – це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».
2. Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».
3. Лідерство – це вплив на інших людей.
60. Внесок римського права в розвиток світової політичної думки
Римське право — правова система Стародавнього Риму, що діяла до шостого століття, коли Римсько-Візантійська держава прийняла грецькумовою уряду. Розвиток римського права охоплює понад тисячу років юриспруденції, від Законів Дванадцяти таблиць (бл. 439 р. до Р. Х.) до лат.Corpus Iuris Civilis (528-35 рр.), запроваджених імператором Юстиніаном І. Це римське право, Кодекс Юстиніана, діяло у Східній Римській імперії(331–1453), а також послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях, включаючи латиноамериканські.
Історично термін «римське право» також позначає правову систему, яка до кінця XVIII ст. діяла у більшості країн Західної Європи. Німеччина, будучи ядром Священної Римської імперії (963–1816), послуговувалася римським правом довше; таким чином, останнє значною мірою вплинуло на європейські системи громадянського права. Значного впливу римського права зазнало також загальне право Англії та Північної Америки, що особливо виявилось у латинізованому глосарії правової термінології — stare decisis, culpa in contrahendo, pacta sunt servanda.[1] На противагу цьомуСхідна Європа не зазнала сильного впливу юриспруденції Corpus Juris Civilis, хоч і знаходилася під впливом Візантії; натомість вона прийнялаВізантійське право.
