13. Парадигматичні і синтагматичні відношення.

Як будь-яка система, мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями бувають парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні.

Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови. Так, парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м’якими і твердими звуками; в граматиці — між відмінковими формами слів, формами дієвідмінювання, між різними типами речень тощо; в лексико-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інші відношення. Парадигматичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вертикально (наприклад, відмінкову парадигму іменника чи іншої частини мови, лексико-семантичну групу тощо).

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; це здатність мовних елементів поєднуватися. Синтагматичні відношення називають горизонтальними, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, які розташовуються одна за одною. Так, фонеми поєднуються не як-небудь, а вибірково. Синтагматичні відношення спостерігаються на всіх рівнях будови мови, тому виділяють синтагматику фонетичну, фонологічну, морфологічну, лексичну, синтаксичну.

14. Три аспекти в характеристиці звуків мови.

Звук мови – явище складне. Щоб розкрити його сутність у всіх найголовніших проявах і змінах, фонетика розглядає фізичні властивості звуків, способи їх творення, функціонування, процеси змін, зв’язки між звуковою і писемною формою мови. У фонетиці аналізуються і такі одиниці звукової мови, як склад слова і наголос. Дослідження всього цього і становить предмет фонетики. Звук розглядається як явище: (1) фізичне (акустичне), (2) анатомо-фізіологічне, (3) лінгвістичне.

Звук людської мови становить фізичне (акустичне) явище. Йому властиві й певні акустичні особливості, за якими розрізняються тони і шуми, а також висота, сила (напруга, динаміка), тривалість, тембр. Урахування цих акустичних властивостей звуків для фонетики стає однією з основ їх класифікацій, розрізнення типів наголосів, причин звукових змін.

Анатомо-фізіологічний аспект у характеристиці звуків мови. Звуки людської мови утворюються так званим мовним апаратом, складові частини якого, крім звукоутворення, виконують інші істотні фізіологічні функції людини. В аналізі мовного апарата нас цікавить не стільки його анатомія й фізіологія, скільки функції тих його складових частин, які беруть безпосередню участь у творенні звуків.

Лінгвістичне. У мові важливими визнаються лише ті акустичні й артикуляційні одиниці, завдяки яким досягається не тільки відмінне звучання, а й відмінне значення, тобто ті, що виконують розпізнавальну й смислорозрізнювальну функцію. Для позначення таких звукових одиниць використовується термін „фонема”. Аспект розглядає для чого існує звук.

15. Поняття фонеми. Фонологія.

Фоноло́гія — розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Фонологія, зокрема, виокремлює в структурі мови одиниці двох рівнів - сегментного і надсегментного. Відповідно виділяється сегментна фонологія і надсегментна фонологія. Фоне́ма — найменша (неподільна) структурно-семантична звукова одиниця, що здатна виконувати деякі функції у мовленні. Зокрема фонема творить, розділяє і розпізнає морфеми, слова, їхні форми в мовному потоці. Зазвичай виділяють:

• конститутивну: фонеми є тим матеріалом, з допомогою якого творяться одиниці вищих рівнів;

• ідентифікаційну: із суцільного потоку мовлення людина розпізнає окремі звуки, а завдяки цьому й окремі слова;

• дистинктивну: фонеми розрізняють як зміст слова, так і його форму.