19. Фонетичне членування мови: такт (фонетичне слово, проклітики й енклітики), синтагма.

Мовний потік розбивається на відрізки різної величини залежно від змісту, інтонування, пауз і напруги видиху повітря. У ньому, крім звуків, виділяються склади, такти і синтагми. З них фонетико-смисловими одиницями є синтагми, типово фонетичними – склади і такти. Кожне слово має наголос, але в мовному потоці трапляються випадки, коли слово передає наголошеність сусідньому слову. Розрізняють два випадки перенесення наголосу.

1. Службове слово може передавати наголос наступному повнозначному слову, як-от: укр. переді мно/ю. Такий рух наголосу називається проклізою, а слово, що його втрачає, - проклітикою.

2. Службові слова можуть передавати свій наголос попередньому слову, як, наприклад, зроби/в би, прийшо/в же. Таке перенесення наголосу називається енклізою, а слово, що втрачає наголос, енклітикою. Енклітики й проклітики разом із сусіднім словом створюють одне акцентне ціле , яке називають тактом, або фонетичним словом.

Синтагма – інтонаційно-смислова єдність, мінімальна інтонаційна одиниця мовлення, що виражає у певному контексті одне поняття і може складатися із одного слова, словосполучення і цілого речення. Основний спосіб поділу речення на синтагми – пауза. Неможливість існування пауз в середині синтагми забезпечує її цілісність і визначає акцентну структуру, що надає кожному слову синтагми той чи інший рівень наголошуваності.

20. Позиційні й комбінаторні звукові зміни.

Дія загальних фонетичних умов, у які потрапляє голосний чи приголосний звук (наголошеність чи ненаголошеність складу, позиція перед паузою чи після неї, у кінці чи на початку слова) призводить до позиційних змін. Однією з поширених позиційних змін є редукція голосних.

Редукція – це послаблення артикуляції голосного, яке приводить до кількісно-якісних змін у ньому і навіть до повного його знеголошення. Редукції піддаються ненаголошені склади тих мов, у яких є значні відміни в силі видиху при творенні наголошених і ненаголошених.

До позиційних звукових змін належить також приглушення дзвінких у кінці слова. Це явище властиве не всім мовам.

Зміни, які виникають під впливом сусідства звуків, прийнято називати комбінаторними. Якщо у мовному потоці поєднуються звуки схожого і відмінного творення, то можливі звукові зміни, спрямовані або на зближення, або на розрізнення артикуляції вимовлюваних одиниць. У першому випадку (у разі зближення) відбуваються процеси асиміляції, або уподібнювання, та акомодації, або пристосування, у другому – виникає процес дисиміляції, тобто розподібнення.

22. Поняття морфеми. Виділення морфем і встановлення їх значення.

Морфема – найменша морфологічна частина слова, що має значення є найменшою значеннєвою одиницею мови. Більшими і складнішими за неї є такі одиниці мови, як слово і речення. До розряду морфем відносять службові слова (артиклі, частки, прийменники, сполучники), які, не маючи самостійного лексичного значення, виконують важливу граматичну роль: вказують на граматичні значення роду, числа, умови, запитання тощо. Подібно до морфем вони беруть участь у граматичному оформленні слова.

Кількість морфем у слові визначається тим, на скільки морфологічних частин поділяється слово. Процедура виділення морфем полягає в зіставленні з різнокореневими й однокореневими словами, оскільки необхідно виділити регулярні, постійно виділювані елементи слів. Для прикладу візьмемо слово лісовий. Перший крок – встановлення форм слова. Змінимо слово за відмінками: лісовий, лісового, лісовому... Утворення лише трьох форм дозволяє констатувати, що в них є морфологічні елементи, які заступають один одного (-ий, -ого, -ому) та елемент, який повторюється (лісов-). Елементи, які заступають один одного при зміні форм слова, становлять не що інше, як морфологічні складники цих форм. Вони є показниками форм прикметника, його структурними компонентами, причому кожен з компонентів самодостатній. Отже, це морфеми, або морфологічні частини аналізованого слова. Вони передають певне значення (називного, родового, давального відмінків). Доводимо це шляхом зіставлення з іншими словами, але з цими ж морфемами: степовий, гайовий, польовий,... Другий крок – проаналізуємо морфологічну частину слова лісовий, яка залишилася після вилучення морфеми –ий. Для цього необхідно вдатися до пошуку спільнокореневих слів. Таким є слово ліс. Зіставлення лісов- з ліс- дає змогу виділити морфологічну частину – ов- як морфему. Залишився компонент прикметника лісовий у вигляді ліс-. Знову задаємося питанням: це неподільна чи подільна частина слова? Оскільки вона не ділиться на менші морфологічні елементи, її слід визнати самостійною морфемою, що несе в собі речове значення ряду однокореневих слів. Так, усі слова з цим коренем, а саме: ліс, лісник, лісовий, пролісок пов’язані з поняттям лісу. Отже, -ліс- – це ще одна морфема. Тим часом у деяких словах трапляються нерегулярні, спорадичні (випадкові), одиничні морфеми.